Або, – чи дасть можливість русинам реабілітувати свою національність та мову вступленням в дію Закону України «Про національні меншин» від 1 липня 2023 року, та Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» – від 27 липня 2023 року?
Відносно цього, Світовий Конгрес Русинів отримав відповідь від Європейської Ради, а саме, керівника відділу з питань України, Європейської служби зовнішньої діяльності ЄС Петри Гомбалової, завізовану головою Головою Європейської Ради Шарлем Мішелем, а також з ОБСЄ від Верховного Комісара по Справам Національних меншин.
Згадана в Законі «деколонізація» і для русинів, це засудження і заборона глорифікації осіб, що в різні часи заперечували суб’єктність русинської нації.
Факт, що колонізаційна радянсько-сталінська політика – з її повним винародовленням, на користь української національності, (котра є нам, русинам, братня, та найближча і цілком комфортна, як державна і офіційна в сьогоднішній Україні), стала, на жаль, при СРСР асимілятивним, заперечуючим само існування нашого народу русинів, знаряддям в руках Сталіна.
А це і є найбільшим болем русинського народу ще з часів більшовицьких, коли більшовики від імені Комінтерну в 1925 року з Москви наказали комуністам Чехословаччини розпочати українізацію підкарпатських русинів, громадян національної Республіки русинів Підкарпатська Русь в складі Федеративної Чехословаччини.
Ось чому ми, русини, добре знаємо, що таке більщовицька «імперська колонізаційна політика, яка заперечує існування твоєї мови, і твого народу». Саме нам, русинам, відома і зрозуміла вона в тисячу раз ліпше, чим українському народу.
Наша біль зростає і тим більше, що до сьогодні ми, русини, не маємо права на освіту на рідній мові, на офіційне користування своєї мови, на національне імя, і не відчуваємо і не бачимо жодного розуміння цієї нашої скорботи зі сторони влади України.
Тому, нам, русинам Закарпаття, вступ в дію цього Закону нагадує, в першу чергу про одне, що колонізаційна політика відносно русинського народу, на жаль, не призупинена і до сьогодні за всі останні 30 років.
На жаль, нам не є зрозуміло і те, чому так звані «конструктивні русини», деколи й публічно, заперечують існування цієї проблеми, та ще й, обовязково, роблять це від імені «всього русинського народу».
Враховуючи сказане, ми все ж таки, викладемо наші пропозиції, побажання і очікування, відносно цього Закону.
Вважаємо, що прийняття та набрання чинності Закону України «Про національні меншин» від 1 липня 2023 року, та Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» з 27.07.2023., вимагає від нас, підкарпатських русинів, жителів Закарпаття, викласти свою правову позицію що до цього Закону, про відновлення своїх національних прав, згідно міжнародним законодавством, та цими Законами України перед… входженням в ЄС.
Преамбула Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» доводить до нас таке:
* З метою захисту національних інтересів, національної безпеки, забезпечення прав, свобод та законних інтересів громадян України (в тому числі й русинів), суспільства та держави, та зажаючи на те, що примусове підпорядкування народів чужому домінуванню (а український народ нам, русинам, не чужий, хоча і не ідентичний) призводить до їх експлуатації, та заперечує основні права людини, та суперечить Статуту Організації Об’єднаних Націй та Декларації про надання незалежності колоніальним країнам і народам, ухваленій 25-ю сесією Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй 14 грудня 1960 року, засуджуючи всі форми колоніалізму.
Згадана російська колоніальна політика в Ст.2. п.2. мала місце і в долі русинів ще з 1925 року від часу злочинних дій Комінтерну в СРСР, який взявся за українізацію русинів чужої країни ЧСР.
Але май дуже активно більшовики взялися за українізацію русинів Закарпаття вже з 21 січня 1946 року. Як і проти всіх народів в СРСР, дії сталінського режиму й анексія Підкарпатської Руси, були також спрямовані на підкорення, експлуатацію та асиміляцію русинського народу у «великий радянський народ», з повним винародовленням, на користь української національності, (котра є нам, русинам, братня, найближча і цілком комфортна, як державна і офіційна в сьогоднішній Україні), але яка стала, на жаль, асимілятивним, заперечуючим само існування нашого русинського народу, знаряддям в руках Сталіна;
Цим Законом П.2. в). можуть бути відновлені права і свободи потерпілого народу русинів від сталінських і, взагалі, від всіх комуністичних репресій, та поновлені історичні і конституційні назви Краю, його міст, сел, зображеннь, пам’ятників, пам’ятних знаків, написів, присвячених подіям, та особам, які обіймали керівні посади в органах влади і управління, імена політичних організацій, партій історичної Підкарпатської русі, які не були і не є тотожними з імперськими російськими;
А під дію Закону П.4. г) також можуть віднесені під відновлення: всі русинські визначні памятки, зображення, пам’ятники, пам’ятні знаки, написи, присвячені русинським особам, які публічно, у тому числі в медіа, у русинських літературних та інших мистецьких творах до 21 січня 1946 року, заборонені і репресовані з дня анексії Радянським Союзом території республіки Підкарпатська Русь, як частини Федеративної Чехословаччини.
Згідним з цим Законом «П.4. є», могли би повернутися старі попередні назви русинських районів, міст, сел, пунктів, районів у містах, скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, проспектів, площ, майданів, набережних, мостів, інших об’єктів топонімії русинських населених пунктів, підприємств, установ, організацій, пов’язаних, із русинською, карпато-руською, угро-руською, писемною літературною і іншими традиціями.
Оскільки культурний русинський спадок був формований поза будь якою реалізацією російської імперської політики в Укрраїні, і жодного відношення до неї не мав і не має, то повинен був би відновлений.
Русинський культурний спадок являється власністю і надбанням виключно русинського народу, навіть в тих моментах, де є дещо схожим до культрних традицій россійської культури. Адже схожість не є іденитчність!
Це може бути зрозумілим й некорінним жителям Закарпаття, а особливо, представникам нашого братнього українського народу, але воно є властиве так.
Дію п.5. цього Закону, варто росповсюдити і на підкарпатських русинів, а саме, визнати, що поневолені народи в СРСР, в тому, числі й підкарпатські русини, внаслідок комуністичної агресії СРСР, та анексії СРСР території Підкарпатської Русі, суть такими, що утратили свою національну незалежність, і потерпіли 78 років ігнорування свого права народа русинів на самовизначення, яке отримали в 1918 році, (в складі ЧСР з 10 вересня 1919 року до 21 січня 1946 року).
Вважаємо, що згідно п.6. цього Зкону мають бути засудженими також і русинофобія, дискримінаційні дії проти русинів, публічно висловлені і в УРСР комуністами заклики, у тому числі в медіа, у літературних та мистецьких творах, що заперечували суб’єктність русинської нації, боротьбу русинів проти підкорення СРСР. Адже русини є потерпілими від сталінського режиму числом біля 80 тисяч репресованих русинів та інших національностей. І не може бути забута і їх експлуатація, насильницьке вивезення русинів із Закарпаття на Донбас на примусові роботи в шахти, насильницька асиміляція русинського народу, насильницька зміна пропорційності числа корінних жителів Краю, а також правомірність захисту політичних, економічних, культурних прав русинського народу, розвитку русинської національної науки, культури, бо суть питомими етнокультурними ознаками русинів. Мають бути засуджені злочинні дії всіх, хто ігнорував право русинів на рідну материнську русинську мову та русинську культуру. Деколонізація для русинів, це засудження і заборона глорифікації осіб, що в різні часи заперечували суб’єктність русинської нації.
Жителі Закарпаття, підкарпатські русини, не повинні залишити без уваги всі факти порушення прав і свобод русинського народу за весь радянський період, включаючи інформацію, що міститься в архівних документах колишніх радянських органів державної безпеки, пов’язаних з політичними репресіями русинів з 21 січня 1946 року.
Цей Закон приписує також Національній комісії зі стандартів державної мови протягом двох місяців з дня опублікування цього Закону оприлюднити на своєму офіційному веб-сайті перелік сіл, селищ, міст, назви яких не відповідають стандартам державної мови, та рекомендації щодо приведення назв таких сіл, селищ, міст у відповідність із стандартами державної мови.
Але, згідно міжнародного права, повинні бути розміщені русинські назви міст, села чи селища, зразу під українською – по-русинськи.
27.07.2023.). https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3005-20#Text
Дуже добре, що цей Закон піднімає питання інтерпретації терміну «Поневолені народи», (П.5), які, згідно законодавця, є – народами, що втратили національну незалежність внаслідок агресії … і право на самовизначення яких продовжує обмежуватися….
Задаємся питанням: чи поможуть згадані Закон України національно відновитися підкарпатським русинам, або навпаки,… прогарантує продовження радянської колонізаційної політики по відношенню до русинів? Це ми побачимо невдовзі?
