Русинськый Інститут Історіи и Філологіи

Кирило-Мефодієвська Академія Славянського Просвіщенія

Закарпатськоє подкарпато-русинськоє Общество имени Кирила и Мефодія

 

 

Проф. Димитрій Сидор

 

Сокращенная (курта) грамматика русинського языка

 

Содержаніє сокращенной  грамматикы русинського языка.

1. Ч. I. ГРАФИКА   с.2
2. Ч. ІІ ФОНЕТИКА с.3.
3. Ч. ІІІ. ОРФОГРАФІЯ с.3
4. Ч. IV. МОРФОЛОҐІЯ с.10
5. Ч. VI. СИНТАКСИС   С.4
6. иЗРЕЧЕНІЄ=реченя
7. Подлежащоє
8. сказуємоє
9. Доповненіє с.5
10. ЧАСТИ РЕЧИ.
11. Существи́тельноє
12. Прилагательноє с.20
13. Мҍстоимҍ́ніє с.24
14. Числительноє с.26
15. Глагол с.28
16. Теперішньоє время. Прéзенс.         с.30
17. Перфект. Минýвшоє, завершéноє. с.31
18. Давно минувшоє. Плюсквамперфект. с.32
19. Будущоє время глагола. Футур. с.32
20. Парадіґмы реґулярных глаголôв. с.32
21. Паради́ґмы нерегулярных глаголôв. с.34
22. Побудный способ глагола. с.34
23. Причастіє. с.35
24.   Дієпричастіє. с.36
25.   Наречіє. с.37
26. Службôві части речи. С.42.

 

 

7. Сокращенная (курта) грамматика русинського языка

ЧАСТЬ I. ГРАФИКА русинського языка

Русинськый алфавіт має 33 буквы и 4 помочні знакы.

1.Аа (а)=Aa (ei); 2.Бб (бы)=Bb (bi); 3.Вв (вы)=Vv (vi);

4.Гг (гы)=Hh-high; 5.Ґґ (ґы)=Gg (g–gun); 6.Дд (ды)=Dd (di);

7.Ее (е)=Ее (і); 8.Єє (йе)=Ye–yes; 9.Жж (жы)=Zh;

10.Зз (зы)=Zz; 11.Ии (и)=Yy (big, Rusyns); 12.Іі (і) =Ii (ai)-triller;

13. Йй (йы)=Yy (yellow); 14.Кк (кы)=Kk (kei);

15.Лл (лы)=Ll (el); 16.Мм (мы)=Mm (em); 17.Нн (ны)=Nn;

18.Оо (о) =Oo (ou); 19.Пп (пы)=Pp (pi); 20.Рр (ры)=Rr (ar);

21.Сс (сы)=Ss (es); 22.Тт (ты)=Tt(te); 23.Уу(у)=Uu(yu);

24.Фф(фы) = Ff(ef); 25. Хх (хы)=like “h” or “Kh” (Hanover);

26. Цц(цы)=as Cc(si)-tsunami; 27. Чч(чы)=Ch–church, 

28. Шш (шы)=Sh-shelf; 29. Щщ(щы)=as Sch-No full analog; 

30. Ыы=(No direct analog. Like “y”); 31. Ьь(мнягкый знак).

32. Юю(ю)=Yu-(you); 33. Яя(йа) = Ya–young;

Хоснуют русины єще четыри буквы, но лем в позыченых словах и цитатах:

1. Ёё (йо) = Yo–yours; яку рекомендовали Є.Сабов в 20-х и Иван Гарайда в 30-х годах ХХ ст., предлагая из церковно-славянськых слов міняти «є» не на «йо», а на «ё»: єго-ёго, єму-ёму, твоєго-твоёго; єго-ёго, єму-ёму, твоєго-твоёго. Удобно хосновати  єя в цитатах и в позыченых словах.

И́ншак, свободно писати «йо»: райо́н, Йосиф,

2. Буква Ѣѣ (ять), як древній дифтонг –іє, позначеный так уже 1150 літ назад. Хоснуєтся она́ в древніх текстах, в біблейськых цитатах и в позыченых словах. Чи́тався дифтонг сей русинами як «іє» в середині слова: вієра, хлієб, млієко, и як «ҍ=ї» в конци́ слова: єҍ=єї. Сей дифтонг остався активно хоснованым почти всіми славянами в формҍ –іє, в латинському видҍ –ie, -ije. Русины лем в конци 19 віка стали хосновати «–ҍ» як «–і».
3. Ôô (о з дашком, з позначкôв); Помочна буква. Рекомендована для цитат, позыченых словах и в случаях двойного прочитанія буквы «о» як ÿ и як «у» в словах: кôнь, стôл, вôл, мôль, сôль, кôл, .
4. Її (йі) Из принятієм парламентом Австріи в Венҍ в конци ХХ вҍка новосложенной грамматикы украйинського языка (мовы) для австрійськой части Галичины, яка (грамматика) потом была утверджена большевиками по 1922 годі в УССР и с 1991 года в незави́симôй Украйині, часть руси́нов в Словакіи, Польші и в Украйині стали хосновати нову йотовану букву ї (йі), в позыченых словах: їсти, їхати, її, їх, ї, єї, їжак, їм, їздити, з’їзд, поїзд.

Но через сисю букву текст зарясні́в точками-арабізмами. Зыйшлися на тому,  что хосновати єя мож в позыченых словах, в цитатах и в передачи діалога, но хосновати єя лем в міру потребности.

 

• Часть ІІ ФОНЕТИКА русинського языка

Фонетикôв (от греч.«фоне» – звук) называєтся часть языкознавчой наукы, котра изучаєт звуковый состав языка и законы твóренія, видозмі́ны звукôв, їх класифікацію. Для літературного русинського языка перви́чным у правописі треба раховати етимологíчный принцип, но присокотивши, як сторожа языка и фонетичный и історичный – котрі спасали язык нарóда.

До днесь подкарпатські русины – нарóд, котрый церковно-славянськый язык у богослýженію сокотить, як зіницю óка. А сим дѣлом присокотився нáми и наш дрéвньый славяно-рýсинькый язык Карпатськой Руси − колыскы восточного славянства и карпато-руського востóчного християнства.

1. 1. Звук – йсе май мала, єдиниця речевого пóтока, яка приймаєтся ухом. А буква являєтся лем графічным значенієм звука на письмі, то є, подáяка купность линій (партиць) и рисункôв. Терміны «звук» и «буква» суть разні. Звукы произнóсятся и чýются, а буквы пишутся и читаются.

Звукы, які змінюют значеня слôв и их форм называются фоне́мами.

2. 2. Звуковый склад русинського языка.

Русинськый алфавіт назы́ватся кири́личным и має 33 буквы и 4 помочні знакы. Из них для обозначенія согласных звукôв хôснуются 22 буквы: б, в, г, ґ, д, ж, з, й, к, л, м, н, п, р, с, т, ф, х, ц, ч, ш, щ.

А 10 букв суть гласні звукы: а, о, ы, і, и, е, є, я, у, ю.

Плюс ид сьому ь (мнягкый знак), якый сам не має звука, лем помнякшує перéжу букву. А буквы и знакы «ҍ» и «ô» у́бороли собі право як помочні.

3. 3. Особенности и характеристика системы гласных звукôв.

У русинському языкови хôснуєся 7 гласных звукôв: а, о, у, и, е, і, ы, плюс 3 йотовані: є (йе), ю (йу), я (йа). Дві рекомендовані йотовані ё (йo) и (йі) также хоснуєме в цитатах и позыченых словах, плюс дві специфічні буквы и отповідні им звýкы ҍ (ять), як старый дифтонг -іє  (і, е и ї) и ô довгоє о^у (ÿ, о, у);   А раньше предложені буквы-знакы ÿ=ü и у; (î=ü и ю)  не войшли в алфавіт.  Активно хôснуют русины и йотованоє –и=йи (пойúти, млойúти, дойúти), но без отдільного діакретичного знака. Русины реально имҍют 6 йотованых звукôв (я, є, ю, йи, ї, ё), но лем 5   (я, є, ю, ї, ё) йотованых букв.

3.1. Характеристика системы гласных звукôв.

[а] – открытый, нелабіалізóваный звук. При артикуляціи [а] язык напряже́ный, нижня щелепа припу́щена, кốнчик языка дотуляєтся до нúжньых зубôв. Адам, ладан, бавитися, зваряти, ба́тром, Латориця.

[у] – закрытый, лабіалізóваный звук заднього ряда. Для артикуляціи [у] губы заокруглені и ýсунуті вперед, язык находится у заднюй части рота. бучок, онуча, папуча, струкы.

[о] – голосный за́днього ряда, дóкус закрытый, лабіалізóваный. При артикуляціи [о] язык находится в заднюй частині рота, кốнчик языка припу́щеный, губы овально заокругле́ні: сокач, сочи́ти, попри́ґа.

[і] – нелабіалізóваный закрытый голосный переднього ряда. При артикуляційи [і] середня частина языка поднята до поднебіня, кốнчик языка – коло нижньых зубôв. Губы растягнуті. Напримір: биціглі, цúркус, цíле.

Особенность русинського [і], што ôн у подобнôй позиційи у дакотрых словах не помнякшуєт согла́сный сперед се́бе, бо звучит наближено до [и]: лíжа, тíтула, лінґвіст, тотí, но помнякшуєт у такых традиційных словах, як літера, літер, література.

[е] – лабіалізованый открытый голосный серéднього ряда, серéднього поднятя. Язык ненапруженый, май активна єго серéдня часть. [е]: вéричися, пéститися, пелéнка, лем, леквар, перст, тéлек, пéтик.

[ы] – нелабіалізованый, заднього ряда, середнього поднятія, ненапру-женый, приголосні не помнякшує. Аналогічный великорусскому [ы], в укрáйинському такого звука не є. Напримір: быля, пытати, лыкавый, сын. Характерным є вто, что у множині часто мають флексію –ы: рокы́, книжкы́.

[и] – нелабіалізóваный открытый голосный переднього ряда серéднього поднятія. Произносится легко, без напряженія. По артикуляціи похожый на укрáйинськый [и]. Напримір: видить ми ся, пиловатися, рúпатися, пóливка, годúнка, лакомитися. Сію букву –и  и звук отстояли русины. А вот в великорýсскому и другых славянськых, романо-германськых языках іденти́чной буквы не є, а звук є, но лем у транскрипціи. Условно в латиниці буква –у напоминає про звук –и в словах rusýn. Треба мати в виду:

1. Простоє русинськоє слово лінивый-лҍнивый не напишешь ни языком грамматикы русского (ленивый), ни украйинськым (лінивий) языкôв.
2. 2. Так само пишеме [и] и у суфіксах назывникôв-существи́телных: горни́ць, кляґани́ць, вінúць, кони́ць. До́брі дҍ́ти вінúць, а злі–кони́ць.
3. А у суфіксах прилага́тельных: малúнькый, золотúнькый, товстúнькый, кваснúнькоє, зостаєся также буква [и], аж она́ под ударе́нієм, бо и́ншак была бы вели́ка и непопра́вна утрáта фонетичной ориґінальности на́шего подкарпа́то-руси́нського языка́. Аж нáголоса на нюй не є, то пишеме бýкву (е): сíренькый, бíленькый, мúленькый.
4. У назывника́х-существительных, котрі позначают осо́бы яко́йись сферы дҍ́яльности вать носи́теля яко́гось дҍ́йства, ава́ть абстра́ктноє поня́тіє, отповҍ́ідно до етимологі́чного при́нципа, пи́шеме суфікс –тель: Спаси́тель, учи́тель, буди́тель, прави́тель, дари́тель, множи́тель, числúтель, служи́тель. Но произнóситься сись сýфікс все як – тиль.
5. 5. Система согласных звукôв. 1. Характеристика согласных звукôв.

[Б] – губно-губны́й, взрывны́й, зво́нкый, не оглýшуєтся межи согла́сныма авáть в конци́ склáда: бабôвка, бáлта, бизу́вно, бубнáш.

[В] – губно-губны́й (білабіа́льный), сонóрный у пози́ційи перед согла́сными и гла́сными, окрем [і], перед котры́м произно́сится из участьôв ни́жніх губ и ве́рхніх зубôв (як губно-зубный): вадáска, валю́х, ва́тра.

[Г] – утворюєтся в порожни́ні гырта́нкы, кôрінь языка́ оттягуєся назад и зближуєтся из задньôв стінкôв, из-за чого укорóчуются мязы задней стҍ́нкы гыртáнкы; гыртáнный, фрикати́вный: га́йник, га́мішный, горни́ць, гра́нь.

 [Ґ] – гыртанный, прорывный; утворюєтся поры́вом во́здуха, якы́й поза́д затримкы органами дыханія урываться через гыртанку, трафляючи на перепóны; ко́нчик языка поднятый до поднебіня, айбо не дотулятся до нього: бо́ґар(ь), ґа́вра, ґеле́тка, ґеренда́, ґеше́фт, ґумакы́.

Останній час, майже неоправдано, и в укрáйинському вели букв ґ на пару слôв: (ґанок, ґедзь, ґандж, ґвалт, ґрунт).

[Д] – передньоязычный, прорывный; активный орган в артикуляційи – ко́нчик языка́, напряжéный, при єго артикуляційи утворюєтся змычка языка из поднебіньом, через яку проры́ватся струя ýдыхованого вôздуха: да́ґде, дара́бчик, дарóваня, дôвг, довжáнка, дôкус, дóраз, дáвка. Звук [д] може произноси́тися мня́гко у пози́ційи перед [і] и йото́ваныма (дю́ґати, дя́ка, дялазова́ти, дялôв, дітва́к, дірá, діти́нство, дяпло́вы).

Особенностьôв руси́нського языка є: да́коли перед [і] звук [д] произносится твердо: діля (підлога, пол), дінерка, дівот (мо́да), айбо мня́гко у такы́х слова́х, як собы́тіє–подія, удíти, и да́котрых дру́гых.

Предло́жено ті немно́гі слова, котрі́ у русинôв имҍ́ют твердо́є чтеніє ле́гше нам подати́ окре́мым спи́ском и запамнята́ти, чим засміти́ти всі тексты арабіков из буквôв “ї“.

[Ж] – апікальный (apex – ко́нчик), передньо-поднебінно-зубный, звôнкый, шиплячый; ко́нчик языка поднятый идгôрі и зближуєтся з вирхньыма зубами: жебалôвка, жилавый, жена, жаливляный, Залуж.

[З] – фрикативный, при произношенію струя ýдыхованого вôздуха выходить через утвôрьовану артикуляційныма органами щіль: зáбава, замішка, зáга, грéзно, кáзаня, запястя, зостáтися, зúркати, позирáти.

[Й] – палатальный, середньо-язычный, при произношенію середня спинка языка подниматся до твердой части поднебіня: май, файно, фійôвка.

[К] – прорывный, глухый, задньо-языковый, при произношенію кôнчик языка подни́матся до поднебіня, айбо не доту́лятся до нього: комани́ця.

[Л] – передньо-языковый соно́рный, утво́рюєтся при змыка́нію конца́ языка́ з альвео́лами авать з пере́дньым кра́йом поднебіня: поливка, плафон.

Особенностьôв русинського языка є вто, что перед гла́сным [і] у руси́нському языко́ви звук [л] мо́же звуча́ти не лем мня́гко (Бáлінт, лíга, плíшка, лíпше, лҍ́с), а и твердо: ліжова́тися, лі́мнґарь, лі́тер. Мнягкый [л] – середньо-язычный, утворюєтся наближенієм за́дньой ча́сти языка́ до за́днього поднебіня: поліви́ти, лҍ́пше, кляґани́ць, лячи́.

[М] – губно-губный (білабіальный), соно́рный, утворюєтся зтýленьом губ: чомола́да, ма́лтер, мня́цкати, кру́мплі, мета́ти.

[Н] – середньо-язычный, соно́рный, утворюєтся при зтуленю кôнчика языка́ з внутренньôв поверхностьôв верхніх зубôв, прохо́д для вôздуха утво́рюєтся опýщенієм языка́, вôздух выходит не лем в ротову́, ай и в носову́ порожни́ну: пóрфін, дога́н, áндека,  хосновáти, пáрна, пýщиня.

[П] – губно-губный, прорывный, при выслові стуляються губы, через які прорываться струя ýдыхованого вôздуха: погáр, рáпавый, прúсташ, прáйник, палачінтôвка, попрúґа.

[Р] – передньо-языковый, вібра́нт, фрикати́вный звук, утворюєтся в процесі послҍдовного змыканія и размыканя межи́ зогнутым идго́рі кốнчиком языка́ и альвеолами (язык вібрує): ріпа, рішкáша, вáроватися. [С] – альвеоля́рный, фрикати́вный, глухы́й; при артикуляціи сьо́го зву́ка образуєтся щҍль межи́ языко́м и альвео́лами. Зу́бы ле́гко стиснýті, гу́бы растягнýті: досігáти, со́нічко, псовáти, серсáма, салаш.

[Т] – передньо-языковый, прорывны́й, глухы́й, утворюєтся при сту́леню кốнчика языка з поднебіньом: тáбла, тáйстра, тáнір(ь), тáшка, те́пша.

[Ф] – фрикати́вный, глухы́й, губно-зубны́й, тверды́й (у пози́ційи перед [і] наполóвку помнякшеный): фа́йно, фа́йта, фами́лія, фа́ра, фатôв.

[Х] – фрикативный, задньо-язычный; при єго вымові ýдыхованый вôздух проходит через щҍль, утворéну межи стінкôв гыртанкы и задньôв частинôв языка (у позúційи перед [і] наполóвку помнякшéный): хавчáти, ха́ща, хы́жа, хосéн, хосновáти.

[Ч] – передньо-язычна глуха, наполóвку помнякшéна африкáта; активна передня часть языка, отрываючися от поднебіня, утвôрюєт на ку́ртый час прохо́д для вôздуха (наближатся до зôллятой вы́мовы согла́сных [т] и [ш]: чад, чалова́ти, чúтаво, чапнýти, чекáн, чиля́дник, чúлядь, честóваный.

[Ш]– апікальный, фрикативный глухый передньо-язычный звук; при єго утворенію струя вôздуха плавно, без рывка, з шумом проходит через щҍль, что утвôрюєтся межи́ передньôв частьôв языка и поднебіньом, кốнчик языка поднятый идго́рі и зближуєтся з вéрхніми зуба́ми: ша́нц, шара́ґлі, шва́блик, швакну́ти, шефтова́ти, шина́, ши́нґла, шікôвный, шла́єр.

[Щ] – передньо-язычный, утвореный зôллятыма двома звуками – [ш] и [ч], які при выслові, слҍ́дуючи єден за другым, асимілюются, у зôллятый ку́ртый прорывный [щ]: щава́, щап, щи́кати, щи́пкати, щ́ітка, ще́рблик. 5.2. Характеристика системы согласных звукôв за разныма признаками

Соглáсні класифікуются за такы́ми при́знаками: 1) з участьôв шума й голоса у их твóренію; 2) за мҍ́стом твóренія; 3) за спо́собом твóренія.

5.2.1. З участьôв шума й го́лоса у творенію поділяются на основні групы:

а) звôнкі – утвóрéні з участьôв го́лоса (б, г, ґ, д, дж, з, дз, з);

б) глухі – утвóрені з участьôв шу́ма (п, х, к, т, ш, ч, с, ц);

в) сонóрні – утвóрені з участьôв шума и голоса, айбо переважат у них голос, что их приближаєт до гла́сных (л, р, м, н, в, й).

 5.2.2. За мҍ́стом творенія поділяются на основні групы:

а) Губні. При их произнóшенію май активну участь берут губы, что творят переграду на путьо́ви удыхованой струи́ вóздуха.

Губні дҍлятся на губно-губні (б, п, м) и губно-зубні (ф, у даякых позиціях – в). Звук [в] у пози́ційи в конци́ слова, перед согласныма, а также перед гла́сными, окрем [і], произносится як губно-губный (білабіа́льный) соно́рный (быв, мав, влады́ка, вся́гды, вада́ска, вши́тко, во́здух), а перед [і] произносится з участьôв нижніх губ и верхніх зубôв – губно-зубный (вҍ́нчаня-вҍнчаніє, вҍнчо́ваня, вҍ́ра, вҍ́руючый, вҍщова́ти).

б) Передньо-язычні. Утворюются при наближенію ко́нчика языка́ авать єго переднюй ча́сти ид вéрхньым зуба́м. Передньо-языкові дҍ́лятся єще́ на зубні (з, с, дз, ц, д, т, н) и поднебінно-зубні (ж, ш, дж, ч, р, л).

в) Середньо-язычні (при єго утвóренію сере́дня часть языка́ приближаєтся до твердо́го поднебі́ня) – й.

г) Задньо-язычні (при их утвóренію активна задня часть языка): ґ, к, х.

д) Гырта́нный, вать фаринґа́льный (от гречеського pharynx – гыртанка) – г. Сись звук утвóрюєся в порожнині гыртанкы, при єго́ произноше́нію гырта́нка зву́жуєтся, а ко́рҍнь языка́ ду́же оття́гуєтся назад.

5.2.3. За способом творенія согласні дҍ́лятся на: Прорывні (б, п, д, т, ґ, к) – при произношенію их органы артикуляціи утврюют змычку, через яку проры́ватся струя́ ýдыхованого во́здуха;

5.2.4. По тве́рдости и мня́гкости в руси́нському языко́ви є цілы́й шор согла́сных, котрі́ можут произноси́тися мня́гко вать тве́рдо.

             Тверді                                   Мнягкі

            /з/        завто́             /з/        ззябсти́ся

            /д/       дарáб                         /д/       дю́ґати

            /л/       лýфт                          /л/       лю́ди

            /н/       нôвта            /н/       ня́ньо

            /с/        сула́ґ                          /с/        вся́кый

            /р/       рéндешный   /р/       ря́ндя

            /т/      тúнта                       /т/      тя́мка

            /ц/       царь                           /ц/       ця́тка

 

5.2.5. Фрикати́вні (в, ф, г, х, ж, ш, з, с, й)

–ýдыхованый вôздух проходит через узкý шпару (щҍль), што утвóрюєтся артикуляційныма органами: Вафлі, глухнути, Ян Жишка, зôвсім.

5.2.6. Змычно-Проходні (м, н, л, р)

– при произношенію их на момент змычкы артикуляційных органôв утвóрюєтся щҍль, через яку и проходит вôздух, при тому не чувствуєтся значны́х прегра́д, котрі́ бы відчýтно заважали прохóдженію вôздуха. Звукы [м], [н] называ́ют єще́ носовы́ми, бо струя ýдыхованого вôздуха проходит не лем через ротову, а й через носову порожнину. Звук [р] за способом творенія называют єще́ вібра́нтом, бо при єго утворенію ýдыхованый вôздух вібріруєт:  Ста́рый па́нтлик, кантя́, ста́рый млин.

5.2.7. Африка́ты

Африкаты (ч, ц, дз, дж) – утворюются поє́днанієм прорывного и африкативного согласного, айбо се не два зєднані межи собôв звукы, а єден – из складнôв змычно-прорывнôв артикуляційôв. В звукови [ч] – зôлляті два приголосні [т] и [ш];

[ц] – зôлляті звукы [т] и [с];

у звукови [дз] – зôлляті звукы [д] и [з];

[д] и [ж] – зôлляті в єден звук [дж], котрый одрізняєся от подобного єму у даякых другых славянськых языках, бо звучит докус як єден звук [дж] =ђ (сербськый знак). Притому, ôн має помнякшеноє произношеня [дж^|]: джем, джими́ґа, джміль, Джа́нда, джéрга, Джу́рджа, джа́стик, джо́мб.

5.2.8.Мнягкый знак.

“ь” (мнягкый знак) не є окремый звук, а хôснуєтся лем для помнякшенія передньої буквы: лінґарь, фіґльовати, ýдкіть, ганьбливый, мірьковати.

 

Часть ІІІ. ОРФОГРАФІЯ русинського языка

1.Особенности орфографіи русинського языка. В основі орфографіи русинського языка первенствующый етимологíчный принцип, но поважно враховуюєся и фонетичні осóбенности.

2. Особенности хоснованія гласных [Ы], [И], [І]. Вначалі слова у русинському языкови установúлася вже традиція благозвучного произношенія звука [и], якый ся фіксує и на письмі: úнде, úншак, иглá, извéричи, имúти, изясь, игрáти, изогнáти.

Но сохраняєме історичноє написаніє слôв історія, Іисус, Ієрусалим, Іоанн.

3 Особенности написанія межи твердыма губныма [б], [в], [м], [ф] и йото́ваным [я] гласных [н], [л].  Губні согласні (б, п, в, м, ф) у русинôв не помнякшуются.

Гла́сні йото́вані (я, ю, є, і,) позад губных произносятся русинами раздільно (я=йа; ю=йу; є=йе; йі,), айбо на письмі сохраняєтся традиційноє написаніє йото́ваных отдільныма буквами я, ю, є. 

Для подкарпатськых русинôв йотованоє -и – -йи, в словах: млойúти, пойúти, дойúти, Марíйи, Гафíйи (дат. змінник), мóйим, ройúтися, свóйим, твóйим, двойúти не потребуєт отдҍльного знака.

Слова, у котрых позад губных согласных [б], [п], [в], [м], [ф], а также передньо-языкового твердого вібранта [р] слҍдуют йото́вані, пишеме без апострофа. Напримҍр: обєкт, пята, пять, пясть, піяц, вянути, вєдно, пятниця, пяниця, піря, цуря, бурян, зваряти, нагварятися, Корятович, уряднык, ряндя, варю, буря, Юря, загуряти, паздіря, обшаря.

Даякі слова сохранені у традиційному напúсаню: бють-біє, пють-піє.

У многых русинськых словах межи твердыма губныма [б], [в], [м], [ф] и йото́ваным [я] у русинському языкови для благозвýчанія произносятся согласні [н], [л], які ся фіксуют и на письмі: мнясо, мняч, сливлянка. Исключенія: славянськый, славяне, славянка, славянофілы.

Церковно-славянськоє “мя”=мене мало форму “мня”,  а пак ня, но остаєтся  на письмҍ  мя: «Помилуй мя Боже».

4. Написаня буквы [Ы]. У русинському языкови хосну́єтся звук [ы] и хôснуєтся:

1) у корінях слôв: кымак, рыба, стрый;

2) у флексіях прилагательных: кедвешный, русинськый, руськый, украйинськый, мадярськый, красный, порзный, порядный, файный;

• у существительных именительного падежа множины: ру́кы, книжкы́, годы́, о́болокы, ся́ткы, буквы́, стихы́, мі́хы, кни́гы.

5. Африкаты [ДЖ], [ДЗ]. В русинському языкови африкаты [дж] и [дз] золлялися в єден звук: джамба (пелька), джандити (клянчити), дзяма, дзьобачкы, дзер. При сьому, африката [дж] напоминаєт произношеніє англ. [g]. Напр.: джміль.
6. Особенности фрикативных-НК, -НҐ У русинôв звукосполученя [нк] произносится унікально и уподобляєтся гортанному англійському [nk] у слові ankel: цінянка, лопотянка, смітянка, мурянка, Нанково, вонка, бонкало, спîванка, мучанка.

Буквосполученя [нґ] произноситься як анґлійськоє [ng] у слôві morning: штанґа, фірганґы, тáнґо, рáнґ, рінґ, бінґôвш, дифтонґ, анґлійськый, лінґвістика, Унґвар.

7. Особенности хоснованя мнягкого знака -ь. У существительных мужського рода єднины, что имҍют флексію на [р], основа может быти мнягкôв: ярь, чередáрь, буквáрь, словáрь, чíжмарь.

Но коли [р] в конци́ слова произносится твердо, то, хôснуючися фонетичным принципом, на письмі мнягкый знак [ь] не пишеме: бетяр, дохтор, вашар, вар, малтер, гонорар, шустер, бутор, гутор, фоштер.

Согласна [л] перед мнягкым знаком у буквосполученях -ельн-, -альн-, -яльн- -ольн- (у тому числі суфіксах и коренях) произносится на письмі из мнягкым знаком: спасительный, генеральный, національный. соціальный, банальный, матеріальный.

8. Унікальноє буквосполученя [ЬЫ] Русины хôснуют фонетично унікальноє сложноє буквосочетаніє [ьы]: ранньый, осінньый, пу́зньый, послідньый, останьый.
9. Хôснованіє-использованіє великой буквы. З великой буквы пишеме слово в началі изреченія, власні имена, фамиліи людей, животных, назвы небесных світил
10. Епенте́за. у основах слôв у звукосполуках согла́сных -пр-, -др-, -тр– для милозвучности происходит у русинôв епентеза – поява додаточного звука: сведр – сведер; вепр – вепирь; вихрь – вихор; метр – мийтер; літр – літер; тигр – тігер.
11. Апоко́па. Для русинського языка характерноє и такоє явленіє, як апокопа – отпадéніє зву́ка в конци́ сло́ва: четверг – четверь, одверг – одвер.
12. Афере́за. Характернôв є афереза – отпаденіє у вымові гла́сных: оббити – ббити; оддячитися – ддячитися; оддати – ддати; одганяти – дганяти.
13. Подвоєніє согласных. У русинському языкови є подвоєніє согла́сных 3-х (трьох) типôв: 1) на стыкови префікса и коріня: оббирати, одданиця;

2) у коріню слова: аттакый, аттáм, вíлланька, челлéный, áддека;

3) на стыкови кореня и суфікса: отмҍ́нности, ви́нный, ра́нній.

Для русинського языка, не є характерным подвóєня согла́сных на сты́кови коріня и суфікса у предметниках: читаня, пúсаня, колôся, волôся, біґльованя, пилованя, сіяня, копаня, ораня, бíганя, ламаня, житя, каятя.

Для сохраненія духа оригінальных текстов и передачі теологічных слôв или духовно-возвышеных церковно-славянськых слôв пишеме их из старôв флексійôв –іє: спасеніє, согласіє, преданіє, Крещеніє, Вознесеніє, покаяніє, прощеніє, Воскресеніє, пініє, благословеніє, отпущеніє, воздаяніє, смиреніє, причащеніє (причастя), возрожденіє, грҍхопаденіє, моленіє.

Префіксы -роз, -раз, -рос, -рас, ро́сказ, розпе́ститися, розціфровати, росхапати, роспукнутися, разузнати, розлучно,

 (-без – независимо от того, якый звук слҍдуєт дальше) пишеме лем из конечным [з] як ото є у церковно-славянському и у староруському: безчесный, безпомочный, безсовҍсный, безпорядок.

14. Ударе́ніє. У русинському языкови удареніє свободноє, не закріплéноє за якымись постоянным мҍстом у слові и може зміньовати й лексичноє значеніє слова: у́бити,   побúти,       побить или и ґрамматичноє  значеніє слова: рýкы (сущ. множины) – рукы́ (род.падеж єднины).

Удареніє в русинському языкови, на отмҍну от чеського, словацького, де удареніє все на первому складі, – подвижный и хôснуєтся говорящым для інтонаційности языка.

 Часть. VI. СИНТАКСИС русинського языка

Синтаксис изучаєт прáвила написанія соєдине́ніє слов и изреченія, а также их побудóва, ґрамматичноє значеніє, способы соєдиненія.

Три способы соєдиненія слôв: согласованіє, управленіє, приложеніє.

Изреченіє (реченя, от глагола речи)– се є єдно слóво или бôльше слôв.

Изреченія суть: повіствуючі, звідальні и вóзгласні.

Повіствуючі изреченія повідають про чтось или про когось.

Звідальні изреченія имҍют у себі вопросы про чтось или про когось. Кому ся такоє любит? Де ся он) дів? Де (ты) сь ся дів? Ко бы тя слухав?

Возгласні изреченія передають разні емоціи и говорятся з посиленôв інтонаційôв и ставиме знак возгласа [!] Співайме християне, співайме.

1. Главні члены изреченія. Подлежа́щоє (лежа́щоє под, в основаніи) и сказуємоє (расказуємоє про суть), Ґрамматичну основу составляют сисі главні члены изреченія.

1.1. Подлежащоє – познáчаєт основный или центральный предмет или основноє лице у изреченію и отповідаєт на вопрос: кто? (ко, тко) что? и

может быти простым (из єдного слова) и складеным (из двох или бôльше слôв).

Часто подлежащым бываєт существительноє, містоимҍніє или чисéльник.

Складеноє подлежащоє може ся складовати из групы слôв, які передають чтось єдно.

1.2. Сказу́ємоє (расказуємоє)– то что присужуєт, что є при разсужденію и отповідаєт на вопрос: что робит? что з ним ся робит? И Соломон (что зробив?) зайшôв, увúдів и твердо почудовався. У простых изреченіях сказуємоє може быти простым, и складеным: Уночú похолодало. Мусай терпіти. Май ліпше быти дітваком.

Сказуємым у безличных изреченіях можут быти:

1. Безличні глаголы: Вже ся змирькло. Постуденіло. Розвиднятся.
2. Личні глаголы, у безличному значенію: Из гôр повіяло студеньôв.
3. Глагольні формы на –но, -то из звязкôв и без нея: У 30-і рокы было зроблено много чехами для просвіщенія русинôв.
4. Інфінітивы: Не забыти нам ниґда того благословенного часа, коли в селі было начато строительство храма.
5. Предлогы, слова сказуємого типа треба, мусай, мож, час, жаль ниє из зязкôв и без нея, что ся в большистві соєдиняют из инфінітúвом: Сього треба было чекати. Каждôй мамці жаль свою дітину.

До безособовых изреченій относятся также одказні изреченія, в якых назва отсутнього предмета или лиця стóйит у род. падежови: Не є на тя отця.

У безличных изреченіях назва дійствуючого лиця може стояти в дательному падежови. Ка́ждому хо́чеся ма́ти свôй за́куток.

Часто двоскладені й єдноскладені безличні изреченія бывают синонімічныма. Я не годен писати. Мені ся не пише.

Сказуємоє може быти простым и складеным.Іван тяжко робив у пана. Іван мусив тяжко робити у пана каждый день.

2. Другорядні члены изреченія. 2.1. Доповне́ніє. Доповне́ніє є другорядный член изреченія, котрый укáзуєт или называєт предмет, якый є не обєктом, а субєктом дійства и отповідаєт на вопрос непрямых падежів: кого? чого? кому? чому? кого? что? кым? чым? на кому? на чому?

Допо́вненієм може быти  существительноє или містоимҍніє.

Доповненіє  бываєт прямым и непрямым. Прямоє допôвненіє называєт предмет, на котрый переходит дҍйство и отповідаєт на вопрос: кого? что?

Пишу письмо. Читат книжку. Рубат хащу. Чекат няня.

Непрямоє допôвненіє называєт предмет, на котрый не переходит дҍйство и отповідаєт на вопросы всіх непрямых змінників, окрем творит.: кого, чого? кому, чому? кым чым? на кому, на чому?, и туй можут стояти предлогы.

2.2. Опредҍленіє – другорядный член изреченія, котрый отповідаєт на вопросы прилагательного и числителя: (якый? чий? котрый? кілько?) у вшиткых (прямых и непрямых) змінниках и указуєт на число, ознаку или приналежность предметôв. Айбо (яка?) красна йся свальбова співанка.

2.3. Обстоятельство  – другорядный член изреченія, якый указуєт на спосôб, міру и степень, місто, час, причину, ціль дійства и отповідаєт на вопрос як? де? коли? діла чого? чом? и т.д. Зато, что характеристикы обстоятельства дуже разні по значенію, то межи ними выділяют такі групы:

а) Обстоятельство времени, котроє даєт характеристику дҍйству во времени: И в сисю минуту буря думок сколысала сознаніє чоловіка.

б) Обстоятельство міста, указуюєт містоперебыванія или направленія дҍйства: Ходили сьме на грибы в церківно́є; Команицю жали на полях.

в) Обстоятельство способа дҍйства, котроє передаєт міру добрóтности дҍйства, стан, признакы добротности или спосôб дҍйства: Мôй нянько бив ня сильно реміньом. Но ниякым чудом не вернути самоє великоє з чудес – дітúнство. (Д. Воздвиженськый).

г) Обстоятельство причины, умовы, цілі, котрі отповідно указуют на причины, умовы и цілі дҍйства: Он нáреком говорив голосно. Она ненáреком тя удáрила. При такому здоровлю и світ ми не милый.

А вы́значено-особові суть єдноскладені изреченія, в якых сказуємоє означаєт дҍйство, что ся относит до якогось лиця: Слухаву мамину співанку.

Невы́значено-особові – такі єдноскладені изреченія, в якых сказуємоє означаєт дійство или стан невы́значеных лиць. Прийде час, коли наш русинськый язык йзясь будут свободно изучати у державных школах.

3. Типы изреченій. 3.1. Загально-лицьові изреченія. Суть такі єдноскла-дені изреченія, в якых сказуємоє обозначаєт дҍйство, что може ся относити хоть до кого. Сказуємоє у такых изреченіях май частіше выражаєтся глаголом у формі 2-го лиця єднины или множины, формôв 3-го лиця множины. Напримҍр: Давньых цімборôв не забывают. Брехача к себі не допущают.

3.2. Безличні изреченія. Безличні се такі єдноскладені изреченія у якых сказуємоє означаєт дҍйство или стан, что совершаєтся стихійно или без активной ýчасти лиця. Подлежащего в сих изреченіях при сказуємому не є и єго не може й быти. У селі чужого не є. Пора ярьовати. Доста было!

3.3. Назывні изреченія. Назывні изреченія суть такі єдноскладені изреченія, у котрых ся тверди́т существованіє факта или лиця, дійства или предмета, что названый головным членом изреченія – подлежащым. Земля. Свята неділька. Божый дар. У назывному изреченію, кроме подлежащого, мôжуть быти обозначенія й додаткы, які относятся до нього. Красна русинська співанка. Унгвар-Ужгород – город мойих воспоминаній.

В даякых назывных изреченіях можут хôсноватися укáзуючі частиці: Аддека нашоє село. Антам наша хыжа. Гúнде ýросла красна дúчка.

Пôвні изреченія – ті, что, як правило, порозумілі самі собôв, и мают всі необходимі для сього члены изреченія, а Непôвні – изреченія такі, в якых пропущено єден или бôльше єго членôв. Поле дає хліб, а ліс – дрыва.

3.4. Изрéченія з єднородныма членами. Єднородні члены изреченія соєди-нéні єднорядным звязком, относятся до єдного и того члена изреченія и отповідают на єднакый вопрос, имҍют єднакі ґрамматичні катеґоріи.

Єднородні подлежащіи: У нашему крайови дружно жиют русины, словакы, украйинці, русские, мадяре, німці и другі народы.

Єднородні сказуємі: У яри ґазда оре, сіє, садит и обрізуєт сад.

Єднородні додаткы: Потисянські поля были засіяні житом, тинґирицьôв, овощами и пшеницьôв єще у часы Білых Хорватôв.

Єднородні обстоятельства: Уже не лем у горах, а й на рунині было зимно.

Єднородні обозначенія: Осінньый пофарбленый горный пейзаж переливався усякыма цвітами: жôвтыма, червéныма, сúньыма.

Єднородні члены обычно бывают словами єднôй части речи, но подáколи в єдному ряді єднородных членôв можуть хôсноватися слова разных частéй речи: День быв ясный, без вітра.

Аж узагальнюючоє слово стойит перед єднородныма членами изреченія, то позад нього ставиме двоточку (:), − кіть позад них, то перед узагальнюючым слóвом ставиме тире (–). Напримір: Такого солодкого хліба, як дома, не є ниґде: ни в Америці, ни в Канаді, ани в старôй Європі. И грезно, и яблоко, и сливу, и грушку – вшитко ро́див отцю́вськый сад.

Кроме головных и другорядных членôв, у изреченію мôжут быти словá, котрі относятся до изреченія в цілому или до якойись єго части и выражают отношенія говорящого до кáзаного. До такых слôв отнôсятся обращенія и вставні слова.

4. Обращеніє –

   се слóво или соєдиненіє слôв, котрі называют лице или предмет, до якых обращена реч. Бывают расширені (пару слôв) или нерасширені (єдно слóво): Стефане! Пôй лем до ня в гôсті! Люде чесні! Что ся тво́рит?

Обращенія можут отділятися запятыма, а при повышенôй интонаціи – позад них ставиме знак вóзгласа.

Вставні слова, як и обращенія, ґраматично не поязані з другыма членами изреченія и самі членами изреченія не суть. На письмі отділяются запятыма, а при бéсіді – паузôв: Пак, се не май легшый гôд. Видишь, доста ся за цілый день наробив, что и ясти му не треба. Се, кіть тямишь, была красна пора.

5. Пряма й непряма реч. Чужа бéсіда, или реч, передана дослôвно, без змін, называєтся прямôв речôв (бесідôв). “Честный род свôй не забуду”, – писав Духнович. Пряма бéсіда припровôжуєтся словами автора.

Разновидностьôв прямой бéсіды – рéчи є цитаты – урывкы из текстôв. «Прийде час, -писав мôй дідик, что ходив на зароботкы у Америку,-же русины пробудятся от сна и будут єще́ народом славным».

Чужа бéсіда, что передана не дослôвно, а лем из сохраненієм смысла, є непряма бéсіда и не берется в лапкы. Составителі пишут, ош их русинськый словарь є провбôв указати многообразность нашых русинськых го́ворôв.

6. Составноє изреченіє – котроє складаєтся из двох или бôльше простых изреченій, соєдиненых в єдноє содержанієм й интонаційôв.

Суть составно-сочинительні и составно-подчинúтельні изреченія.

Составноє изреченіє, у якому прості изреченія руноправні – ґрамматично и за смыслом – и соєдинені сочинительныма союзами, называєтся составно-сочинительным. Скупый много даєт, лінивый много ходит.

Прості изреченія у составно-сочинительному соєдиняются союзами: єднальныма: и, тай, а ни – а ни. Священник посятив місто будущого храма, и люде зáчали робóту.

протиставныма, а, айбо: Порожньый гордів дуднит, а пôвный гучит. разділовыма или, или – или, хоть – хоть, ци – ци: Или то отары овець пасутся на полонині, или то білі хмары вітер гóнит у небеснôй высóкости.

7. Синтаксичный аналіз складеного изреченія. 7.1. Синтаксичный аналіз складеного изрéченія може проводúтися так: 1.Указати, же изреченіє составноє, пак – союзноє или безсоюзноє. 2.Аж составноє изреченіє союзноє, то якоє составно–сочинительноє или составно–подчинительноє.

3.Назвати прості изреченія в составно–сочинительному изреченію, указати, якыма союзами они соєдинені межи собôв. 4.Поясни́ти разділôві знакы. Позад сього вже каждоє изреченіє аналізовати як простоє.

7.2. Интонація и разділо́ві знакы у составно–сочинительных изреченіях

Частины (или прості изреченія) в составно–сочинительных изреченіях из єднальныма и раздільныма союзами выговóрюються интонаційôв, а для составных изреченій из протиставныма союзами характерна интонація протиставленія. Межи простыма изреченіями, котрі входят у составно–сочинительноє, обычайно ставиме кому. И худóжникы русинські открыли прекрáсну експозúцію живопúсных полóтен, и писателі орґанізовали сво́ю конференцію. Бо язык мôй – грішник, а рядкы – вто я.

7.3. Составно-подчинительноє – изреченіє составляєтся из гла́вного и подчиненых єму изреченій – єдного или бôльше. Най лем мало просохне отава, пак єя́ складут у копичкы́.

7.4. Составноє изреченіє – составляєтся из двох или бôльше ґрамматичных основ. Оддалась ня, мамко, за то поточúще, де потятко не залетит, лем вітер засвище. Сокотила мь сво́и діти на доброє имня, бо покáзія людська не збáти за своє сімня. К.З

    7.5. Типы составно-подчинительных изреченій:

Составно-подчинительноє – се такоє составноє изреченіє, у якому прості изреченія неруноправні за смыслом и ґрамматично, и соєдинені подчинительныма союзами. Подчинительні союзы суть такі: –прості: коли, же, ош, лем(лем), кіть, аж, обы, аж бы, хоть, бо, як, гибы, най,

–и составні: за то, что; непозеравучи на то, что, аж бы ко.

Прості изреченія у составно-подчинительному можуть соєдиня́тися и соєдинительныма словами, у роли якых – относительні містоимҍнія: кто, что, котрый, де, куды(куда), ýдкіть, чом, дôкі, дôкіть?

Часто у гла́вных изреченіях хôснуются указательні словá: тот, такый, там, ýдкі, тогды, ту́лько и так дале. Айбо такі указательні слова треба одрізняти от парных союзôв типу чым – тым, як – так, кіть – та, кібы – то, ко – тот. Напримір: Як себі постелишь, так ся й ýспишь. Кіть маєшь голову на плечах, та дурноє не вчинишь.

Составно-подчинительноє изреченіє составляєтся из гла́вного и єдного или бôльше подчинительных.

7.6. Подчинительноє изреченіє может стояти сперед, позад и в середині гла́внóго: Не є такого чоловіка, котрый бы у сво́и молоді рокы не брався до стихописанія. Что на сердцю маву, най рядкы говорят. Ци вчинишь так, як Бог нас научав, любити ближньых, духом не упадáти.

Подчинительноє изреченіє может относитися до єдного из членôв гла́вного изреченія, до групы членôв или до всього изреченія в цілому (коли выражаєт якоєсь обстоятельство: времени, причины, услóвія и т.д.). Подчинительні изреченія по отношенію до гла́вного можут мати тоті же функціи, что и любый член простого изреченія, а завто и класифікуются они подобным образом. Подчинительні изреченія можут быти такых видôв:

1)подчинительно–подлежащоє, 2)подчинительно–сказуємоє, 3)подчинитель-но–додаточноє, 4)подчинительно–обозначальноє, 5)подчинительно–обстоя-тельноє.

7.7. Придаточноє подлежащоє – се подчинительноє изреченіє, котроє пояснює подлежащоє гла́вного изреченія и отповідаєт на вопрос: кто? что?  Кто ходит до церкви, тот може быти духовно чистішым.

7.8. Придаточноє сказуємоє  изреченіє є именнôв частьôв сказуємого. То были якраз тоті люде, котрых вы хотіли видіти.

7.9. Придаточноє дополнительноє изреченіє служит для допôвненія котрогось члена гла́вного изреченія, другыма словами, се изреченіє є допóвненієм до гла́вного, выраженым цілым изреченієм, и отповідаєт на вопрос непрямых змінникôв. Бог часто наказуєт то́го, ко́го любит.

7.10. Придаточноє опредҍлительноє изреченіє отповідаєт на вопрос: якый? яка? якоє? які? Напримҍр: Такый ôн добрый, ги дарабчик хліба.

7.11. Придаточноє обстоятельственноє изреченіє бываєт:  способа дійства и стéпени, поруняльні, времени, причины, результата, цілі, условні, допустові.

7.12. Обстоятельственного образа дҍйствія и степени указуют на спосôб дҍйства или степень ознакы, названой у головному реченю, отповідают на вопрос: як? якым способом? у якôй мірі? Надворі в тотý нôч было ся так видко, что мож было мак збирати.

7.13. Поруняльні отповідают на вопрос: як? подобно до чого? Черéшня цвіла так рясно, ги бы єя покрыв сніг. Так ся ганьбит, что світа не видит.

8. Подчинительні изреченія обстоятельственні міста, времени отповідают на вопрос: де? куда? ýдкіть? коли? з якого часа? дôкі? Село было уже тогды, коли в хащах ищи татары-песиголовці ходили.

8.1. Подчинительні причины отповідают на вопрос: нáчто? для чого? по якôй причині? Я заплакав, бо мь подумав, что никóли тя не увижу.

8.2. Подчинительні міста отповідают на вопрос: де? куды? удкі (ýдкіть)? Першый раз люди ся зачали селити де теперька Малоє Бычкôво.

8.3. Подчинительні услóвні отповідают на вопрос: при якых условіях? Кіть хочешь узнáти, якый Іван чоловíк – дай му власть. Аж хочешь файно жити, мусишь много робити. Біда бідý найде, хоть и сонце зайде.

8.4. Подчинительні допустóві укáзуют на факты, что могли бы заважáти тому, про что говорится у подчинительному изреченію, но не заважают и отповідают на вопрос: не позеравучи ни нашто? Задарь, что бідноє, айбо шікôвноє. Юрко, хоть и нахапався чужых слôв по заграницях, но сво́єй родной русинської бéсіды не забыв.

9. Безсоюзні составні изреченія. Составні изреченія, у якых прості изреченія соєдиня́ются в єдно цілоє не союзами, а лем інтонаційôв, называються безсоюзными. Такі изреченія хôснуютьу случаях: 1.Коли дійствія отбывáются єдночасно: Листя жовкне, небо ся хмарит, студінь надворі.

2.У часовôй послідовности: На небо нагнало хмары, зачав сіяти дощ.

3.Коли смыслы порýнюются. Лучик – от сонця, а каждый чоловік – от Бога.

Прості изреченія в составному безсоюзному изреченію можут отділятися запятыма, двотôчкôв или тире. Коли прості изреченія май слабше звязані межи собôв, можеме хосновáти и точку из запятôв.

10. Пунктуація – то система правил хоснованія на письмі раздільных знакôв – точкы, триточкы, знакôв вопрос и возгласа, точкы из запятôв, двоточкы, тире, дефіса, лапок, дужкы.

Пунктуація русинського языка аналоґічна системі раздільных знакôв другых славянськых языкôв, які имҍют такоє же ґрафічноє изображеніє и хôснуются за аналоґічныма правилами. Раздільні знакы исполняют три интонаційно-смыслові функціи – разділяючу, соєдиня́ючу и выділяючу.

10.1. Точка (.) хосну́єтся: 1.В конци оповідного изреченія, котроє выражаєт завершену думку. Видит зима, что не годна нич пôтяткам зробити;

2.В конци́ повязаных межи собôв частин оповідного текста, коли смысл єдной частины (или изреченія) вытікаєт из перéжой, но интонаційно межи нима робится пауза. Приніс Петрик дубкы. Укопав єдну ямку, посадив дубок.

10.2. Триточка (…). Ставится: 1. Позад незавершеной фразы или межи окремыма членами (частями) изреченія для обозначенія перерваной или незаконченой думкы: Туй го маєш…; Возьми го…; Я ти го дарýву…; То твоє…; Туй им…; Но, чули сьте…? А гов…; О, вто ниґда не буде…;

2. В цитатах, кіть они приводятся не пóвностю, а из пропущенієм даякых слôв или не из самого начала изреченія: Як питет ґазета “Подкарпатська Русь“ у публікаціи про конґресы русинôв у Празі говорится, же “…язык русинôв офіціально хосну́єтся у 5-х європейськых державах.
3. 3. При нечеканому повороті думкы: Вмісто то́го, обы́ йти́ в дом зайшôв… у кôрчму.

  10.3. Знак вопроса (?) ставится: В конци звідального изреченія: Зáшто Господь карáєт смертных? Нáшто ся было вчúти? В дужках, в т.ч и в середині изреченія, для выраженія удивленія, протеста: Большевикы єще й днеська твердят, же колективізація гибы спасла (?) людей от голода.

10.4. Знак возгласа (!) ставится:

1. В конци звательного: Дайте ми відро, най принесу живой воды русинам!
2. Позад возгласôв: Народе мôй русинськый! Ты щи будеш мати серинчý!
3. В дужках, в т.ч. и у середині изреченія, для выраженя емоцій: Єден из депутатôв призывав людий розводити курей, а другый – сіяти киндирúцю, а третій –“думати про вічноє”(!)

10.5. Точка из запятôв (;) ставится: в составному безсоюзному изреченію, коли послабленый зязок межи составными частями простых изреченій.

10.6. Двоточка (:) ставится: 1. Перед цитатôв или перед прямôв бéсідôв позад слôв автора. У книжці “Подкарпатські русины…” Д.Поп пише: “Наші предкы лишили нам немало поучительных істóрий, леґенд, казок, написаных самым житієм”.

2. Перед єднородныма членами изреченія позад заокруглючого слова: Каждому Бог дає даякый талант: ци до співаня, ци до рисованія, ци до мýзикы. Айбо май бôльшый талант – любов до ближнього.
3. В составному безсоюзному изреченію, в якому друга часть обясняєт перву. Я была щаслива в сьому місті: он дав ми много прекрасных дорогых людий.

10.7. Тире (–) ставится: 1. Межи подлежащым и сказуємым, коли именнá часть сказуємого выражена существительным или числительом в именитель-ному падежови, а глагол-звязка пропущеный, а служебні слова се, вто, значить и т. п.-одсутні. Карпаты – древні горы у центрі Європы. Говорити – не орати, слухати – не сіяти.

2 На місті пропущеного члена изреченія, у бі́льшости сказуємого: Без сонічка не є днины, а без матери – родины.

3. Позад єднородных членôв изреченія перед обобщающым словом: И природа, и люде, и их быт – всьо найшло своє отобрáженіє на картинах художникôв русинськой школы.
4. Для отдҍленія прикладок и вводных изреченій, котрі конкретизуют, уточнюют, разясня́ют окремоє слово или цілоє перéжоє иреченіє, позад котрого мож поставити слово: Цілительні травы – их у Подкарпатському краю дуже много – помогли не єдному русинови збытися хворóты.
5. 5. У составному безсоюзному изреченію при різкôй зміні дҍйствій: На небі різко блиснуло – межи горами гро́зно загриміло.
6. Коли пряма реч – перед словами автора: “Спи, дітинко, спи, най ти ся снять солодкі сны”, – ти́хо почала мати, приколысуючи сво́ю Маріянку.
7. Межи частинами безчасткôвого составного изреченія, у котрому перша частина выражаєт причину или условіє, а друга – результат: Найшôв грибарь букôвчика – клав у плетеный кошарик, найшôв тополі́вчика – клав у відро.
8. Межи изреченіями, зміст котрых різко контрастуєт, протиставляєтся:

На по́лю робити – не в піску ся бавити.

9. Межи двома словами, котрі обозначают óдтинок времени, якусь часть у просторі, протяженность межи якымись пунктами или числові показникы:

  По обох боках коло дорогы Ужгород – Мукачево насажені виноградникы.

10.8. Дефіс (-) ставится: Для обозначенія перенóса слова по складах: зві-да-ти-ся, сме-ре-ко-ва, спра-во-ва-ти-ся. Мараморош-Сигет, добрый.

 10.9. Лапкы (“ ”). У лапкы берутся: 1.Цитаты, причому и тогды, коли цитата входить у середину изреченія, як єго складова частина: У “Передслові” пишется: «Як видиме из ушиткого, автор новой книжочкы позират на поезію як на діло святоє и великоє, як на достояніє всього чоловічества».

2. Слова, котрі не рахуют за сво́и или котрі наводятся из оттҍнком презирства или іронічного отношенія до чужой бéсіды: Большевикы, забрали землю от людей, но загуряли молодоє поколіня казочками про «світлоє будущоє».
3. Індивідуальні назвы заводôв, фабрик, шíф, орґанізацій, научных робôт, літературных сочиненій (от со+чинити), газет, журналôв, кінофільмôв и т.д.: газета “Подкарпатська Русь”, книжка стихôв “Молитва русина».
4. 10 Дужкы – ( ) – [ ] У дужкы берутся: Вставні слова и вставні изреченія:

 В Ужгороді (а ôн тогды назывався Унґвар) было много файных майстрі́в.

  Часть IV. МОРФОЛОҐІЯ

русинського языка – раздҍл ґраматикы, якый изýчаєт будову слôв, их ґраматичні ознакы и способы словозміны и має дві части: словотворéніє и змҍна слов. Части рéчи – йсе такый лексико-ґраматичный розряд слôв, якый ся одрізняє от другого розряда сво́им значенієм, присущым єму ґраматичныма категоріями, основныма синтаксичныма функціями и способами словотвóреня.

До основных частéй речи отнóсиме такі, котрі можут зміньовати свою фôрму, исповнюют функцію членôв изреченія, и отповідают на даякоє вопрос: существительноє, прилагательноє, мҍстоименіє, числитель, глагол, наречіє;

До неосновных – отнóсиме: предлог, союз, частиця и возглас.

1. Словообразованіє афіксальноє. 1.1. Ко́рҍнь слова.

Слова, які ся змінюють, мають незмінну часть, яку называєме оснóвôв слова, и змінну, − яку называєме флексійôв: фурик, фурик-а, фурик-ом; читав-ый, читав-а, не-читав-ый.

Обща часть родинськых слôв є кôрінь. Сисю общу часть родинськых слôв и называєме кôріньом: на-парад-ити-ся, парад-а, парад-н-ый, парад-н-иц-я; палин-очк-а, палин-ч-ан-ый. Тота часть слова, яка стойить перед кôрінём, – префікс. Тота часть основы, яка слідує за кôрінём, – суфікс. Основа складена из префікса, кôріня и суфікса, а слово − из основы и флексії. Префікс, кôрінь, суфікс, флексія –морфемы, складені части слова.

1.2. Префіксы русинського языка

Префіксом (од латинського слова praefixum, котроє образовалося од prae – спереду и fixus – прикріплéный) называться тота частиця основы, котра стойить перед кôрінём: по–божный, роз-колотый, по-ледиця.

Русинськый язык богатый на префіксы. Префіксы придають слову смысловый одтінок и несуть на себі одповідну смыслову нагрузку.

1.2.1. Прості префіксы:

 у– продуктивный тип приставкы, указує на завершеность дійства: (русс-вы, укр-ви–): ýціритися, ýзвідати, ýбрати, удобрúти, ýлляти, удóлинок, удýмованя, улáжованя, упóминок, ýбити, ýгладити, ýгнати, ýшкрептатии, ýйняти, уразúти, ýфîвкати, ýламати, унормовáти, ýдумати, но: выборы, вымова;

од–(от–), процес отдаленія: одданиця, одганяти, одперти, одгáна (од ганити), оддатися, одклонився, отпусти́ти, отравити;

под– додаточноє дійство (даколи фонетично звучит як пуд-): подперти, подстрычи, подзаробити, поддержати, подлáтати, подонáжити;

за–многозначноє: затірка, зáмішка, закутина, зáвушниця, завúванка, зáголовок;

з–многозначноє: звада, зварка, звирьха, звідати, здялазовати, зчаловати;

из(ы)(о)− в древніх конструкціях: изыйти, изыскáти, избúти, изстребити, изганяти, извéсти, изпечú, извéричи, изсóхнути, изнасúловати, избалúти, изчахнýти, изшúти, изострити, изобличúти;

пе-: перéчити (от- речи), пестити (от – стити-похрестити);

по–многозначноє: поваляти, покровиць, поліпшеня, потéмок, потóчина;

на–оттҍнок добавленія и доповненія: на́вилок, на́брыск, нáкурто, наговори́тися;

о–: ос(в)ятити, осія́ти (світлом), оспівати, одобрити, ознаменовати, описати;

об–: обле́сность, облéсный, обни́маня, оббрі́хованя, обход, обыйми́ти;

от–(од-): о́тпуст, одби́ти, отка́з, о́ткуп, отвҍ́т, отпуще́ніє;

пере–: перепозирати, перебираня, перепочúти, перевернýтый, переонáнджити;

пра–: прабаба, правнучка, прадавньый, правéдный (вéдати-знати) ;

при–: прúсташ, приповідка, привыкнути, примірный, приперти, прúчапкы;

про–: прóзывка, просóнцвіт, провíсник, проповідь, проговоритися, провадити;

пре-: прекрасный, прелюбезный, Пренепорочна, прегрубéзный, пречýдный;

роз–(рос-): росказ, розлучность, роспутя, рóспусток, розтятú, розгрéбсти;

раз- (рас-): у+разумҍ́ти, разузнати, распад;

воз–(вос-): возгордитися, возвеселитися, возненавидіти, возносити-ся, вознаміритися, возвеличити, воззва́ти, воскре́снути, воспҍ́ти;

з-(зо-, с–): здати́, здури́ти, зоста́тися, схóпитися, спáрити (молоко), спóзнати, спалити, створити, спомаганя, спóчивок, спирáти, спомнянýути, спéрти=(остановити, перекрыти), сфыркати, спорож-нити, сказáти, скітúти, скільтовáти, стрáтити, сказúти;

со–: сотвореніє, сородич, соратник, содружество, сопоставити, сопереживати;

вы– не характерный для русинôв (часто у позыченых словах): выборы, вымова, выраженя, выход, выступ.

1.2.2. Складені префіксы:

По+з–: позвóнка, позлегка, позвальовати, позгрібовати, позберати;

по+пере-: поперетігáти, поперебивати, поперецуріґáти, поперекáчовати, поперечиньовати, поперекýсовати, поперевертáти;

по+на–: понаговóрьôвати, понапúсовати, понавáрьовати, поназычати;

по+над–: понадкусовати, понадпúсовати, понадлáмовати, понадрíзова- ти, понадбивати, понадчиньовати, понадязовати;

по+при–: поприказовати, поприязовати, поприбігати, поприскóчовати;

по+од-: поодробляти, поодбавляти, поодрывати, поодправляти;

по+уз-: поузбúровати, поуззвідóвовати, поузганяти, поузкликовати;

по+за-: позаписовати, позамальóвôвати, позабывати, позáвидіти;

по+из−: поизносúти, поизсыхатися, по(и)зшивáти;

на+роз–(рас-): нарозказовати, нарозкладовати, нароздрóбльовати, нароздíльовати, нарозбесідоватися;

по+про–: попробирати, поприбивати, попровáдити, попропальовати, попрощатися;

по+до–: подоберати, подозбúровати, подоганяти, подомітовати;

по+пуд: попудгынати, попудшивати, попудрубльôвати;

по+об–: пооббирати, пооббивати, пообламовати, пообтісовати, поббріховати, побмальововати;

по+роз–(рас-): порозтрясовати, порозносити, порозбивати, порозмітовати, пораспреділяти;

до+роз–(раз): дорозберати, дорозтрясовати, дорозмітовати, дорозписовати, даразузнати;

о+до–(то-): одспелати, одобрáти, одонáжити, одображáти, одогріти, отослати, оточити;

пра+пра–: прапрадідо, праправнукы;

у+до–: удоперти, удостóйити, удонáжити, удоклáсти, удолляти, удорвáти, удознати, удостовіритися;

у+на-: унаслідовати, уназбировати, унадýмôвати.

за+о–: заокруглéный, заодобреный, заохóтити;

 

1.3. Су́фіксы русинського языка.

Су́фікс – (от латинського слова suffixus – подставленый) – частиця основы, котра находиться позад кôріня. Русинські суфіксы доста продуктивні при словотворені и многозначні (полісемантичні).

-ак- (-як-) продуктивный, вказує на: національность: австріяк, словак руснáк, поляк; Предметы: кымак кругляк, стояк, порожняк;

Власні імена: Желізняк, Зозуляк, Погоріляк, Горняк, Крайняк

Род занять: вояк;  Топонімічна назва: Синяк.

И иншакі: штимак, черемпáк, лумпáк, добрак, жебрак,

-ан(я)- продуктивный, вказує на процес дійства: аршованя, ламаня, збираня, копаня, біленя, поливаня, струганя, мащеня, збиваня, праня, змываня, біґльованя.

И инші: Фіраня, , , біловáня, бомбóваня, пістріґáня, черепáня;

-анец(ь)-, мало продуктивный, вказує на національность: американець, канадець;

-аник- (-яник-): вовняник, жаливляник, крайник, прайник

-анк-(-янк-) продуктивный. Вказує на етнічну групу: горянка, зарічанка, долинянка, иршавчанка, циганка,

Предметы: цінянка, бляшанка, подрянка сливлянка, топанкы, деревлянкы, веренянка, крôвлянка,  деревлянкы;

-ант- вказує на професію: музыкант, циркусант, дискусант, комедіянт;

-ар- (-арь-)вказує на род занять: гуслярь, боднарь, фіглярь, школярь, махлярь, писарь чіжмарь шефтарька бадоґарь,

Инші: конарь, бетярь;

-ач- (-яч-) мало продуктивный, род занять: ковач, заготовач, стискач, рвач, богач;

Предмет: копач, планкач колáч, копáчка, деркач, клепáч,

Характер: брехач, смаркач;

Общоє: жéбрач, ріпляча

-ачк- (-ячк-) означає національность: словачка, русначка,полячка;

Предмет:копачка, кресачка, сверблячка, поливачка;

Соціальноє полóженя: жебрачка, богачка;

Род занять: співачка, прачка,

Инші: свистачка, чирімбачка (чирімбак)

-аш- малопродуктивный, означає род занять: безпекаш, кінаш, бокораш, бубнаш, арендаш; родинный стан: присташ

Місто дійства: áллаш, саллаш, Инші: боґораш, бульбаш;

-ер– малопродуктивный-означає предмет: мийтер; фийдер, свéдер, блôвдер;

-ец(ь)- містобываня: ужгородець, кавказець, мукачовець;

-изн-(малопродуктивный) указує на наслідство: материзна, отчизна, русúзны.

–юзнин–а, изнин–а: отцюзнина, дідизнина;

-ик- (малопродуктивный) род занять,: академик, плановик, фронтовик, ученик;

тип характера: меланхолик, холерик, флегматик, санґвиник;

-ин- (продуктивный) указує національность: угрин, грузин, русин, славянин.

Продукты, страва: конина, солонина, оленина, баранина, зеленина;

Абстрація: величина, глубина, сідина, білина, піловиня, моховиня;

Инші: сóтина, полонúна, городúна челядина, Отчина, березина;

-úнк– (продуктивный, жен. рода): годинка, платинка, новинка, плахтинка;

Ласкательно-зменшованоє: дітинка,  худобинка, Маринка;

-иск- (мало продуктивный) увеличеніє: хлопчиско, дівчиско, возиско, хлописко;

-ист- (малопродуктивный) род занятій: хорист, бандурист, карикатурист;

-ичк-(продуктивный) уменше́ніє: лиснúчка, парадúчка, косичка, комоничка;

Властні назвы жен.рода:  Ярчичка, Поповичка, Павловичка,

Инші: фронтовичка,

-иц(ь)- (продуктивный, жен.рода) означаєт растенія: комониця, землиця;

Фауна: лисиця, блыщиця, вовчиця, олениця, медведиця, кертиця, гусéлниця;

Продукты: кисилиця, пікниця, сливовиця, быстриця (слива), лисниця,

Родинні: дівиця, одданиця, кормилиця;

Абстрація: безсмыслиця, небылиця,

Инші:, мнясниці, горниць, кониць голиця, , гостиць, покровиць

-ищ- (непродуктивный) Увеличеный: басище, ручище, бычище, хлопчище;

–-ощ-, -ещ- (малопродуктивный): Водощі, немощі, прянощі;

-к-(малопродуктивный)-зменшуєт: цімборка, мамка, грядка,

Предметы, продукты: феделка, дранка, манка, банка;

-льник– (малопродуктивный) Замітиме, что у русинôв звук –л– у суфіксови звучит тверже, чим у украйинців или у русских: Костельник, пустельник, начальник, купальник, збиральник, міняльник.

-иц(я)ь-, -ник-: яворник, пішник, верчéник, мадзілник, мізúлник, баґовлянúк;

-чик-: копáчик, автоматчик, колáчик, погáрчик;

-ок– (–ёк-ьок): навилок, воробóк, фáлаток, мурянё(ьо)к, свирінёк;

-очк–: маточка, ямочка, дохторочка, дÿвочка;

-аш-: салаш, áллаш, пíпаш, бадоґаш, прúсташ, арендáш, алдомáш;

-от(а)-: доброта, лінгаро́та, ломôта, дрімо́та, німо́та, цигано́та, жебро́та;

-щин(а)- –чин(а)–: тячҍвщина, фляшчúна, палинчúна, кончúна, дичинá;

–ôн–: кочôня, копôня, долôня, з просôня;

-к–: бомбулька, бúтка, федéлка, дрáнка, цíмборка;

–ôв–:баґôв, волôв, корôв, колôв, но фатîв;

–ôвк-: гарпічôвка, здорôвкатися, Митрôвка, дубôвка, голôвка, бабôвка, полôвка (половина), корôвка, жебалôвка, палачінтôвка, марґанцôвка, шарньôвка, фійôвка, радійôвка, Матьôвка;

-іст(а)–: тракторíста, машинíста, хорíста, лінгвíста, артíст, фашíста;

-тель–: читатель, писатель, учитель, водитель, цілитель, Спаситель

(в дискусіи про написаніє суфікса -тель и -тиль писати –тель, читати -тиль);

-их(а)–: Макариха, Ковалиха, головиха, Василиха;

-ник–: напарник, гайник, фúвник, хараснúк, березнúк, вандровнúк, боковчáник;

-вик-: сяговик (что заготовляєт сягы), подберезовик (гриб, что росте под березôв);

-чик-, -чиця-: огурчик, погарчик, колачик, віґанчик, тáрільчик, ключиця;

–ош-: фîтькош, аптекáрош, кукош, буділярош, канáлош, паленкáрош;

-еш-: гéнтеш, рéндешный, гийрешный, лéвеш, кéдвешный, кешéрвешный;

-ір(ь)-: ґалір, шпацір, тáнірь, михíрь; 

-ость-: спасительность, особенность, правдивость, сердечность, банальность, дурость гордость, злость, млявость, якость, ганьбливость (в родитель. змінникови множины назывникы мають флексію –и, а в творящому –стьôв): рáдости-радостьôв;

–ова- -ти-: ýгодовати, пиловатися, бідованя, любóваня, бировати, бановати;.

-енні-: божественні, блаженні, смиренні, множественні, дарственні, білоденні;

-енно-: молитвенно, божественно, благословенно, білоденно, безсмысленно;

-ельно-: смертельно, карательно, промыслительно, примінительно;

-а-нно-: несказáнно, парáнно, безнакáзанно;

-нно: гу́нно (но гу́дно), гóнно (но гóдно), (но парáдно) парад); чýнно (но чудно);

Для твóренія существительных які ся хôснуют из ласкательным значенієм, додаются до основы суфіксы –ик, -иц, -очк, – очок: Слідиця, коровиця, гусляшик.

2. 2. Склад слова. Типы складôв.

Слова складаются из звукôв. Айбо в пóтокови бесіды слова на звукы ділити не мож, бо звук у слові не може звучати оддільно.

Склад – се голосный звук вать сполученя гласного и согласных, что выговорюются єдным рывком вôздуха. У слôві ту́лько складôв, ку́лько в ньому голосных звукôв. Кіть склад кончаєтся на гласный звук, то ôн называтся открытым (но-га, чо-ло, бе-ре-за), кіть на согласный – закрытым (сім-над-ця-тый, вер-шок, гор-ный, воз-дух).

Межá окремыма складами прохóдит май частіше позад голосного звука перед приголосным. Но такоє діленіє на склады не все додержуєся. Бо коли у середині слова збігатся дакулько согласных, то не вшиткі они перехо́дят до слідуючого склада, а даякі из них лишаются у пережому складі (скор-ше, Цвіт-на, скорб-ный).

Главні правила діленія слôв на склады такі:

-кіть межи гласныма находиться єден согласный, то ôн всé отнóсится до слідуючого склада: ма-ти, не-бо, ру-ка, ка-мінь, зе-ле-ни-на.

-кіть межи гласныма є два и бôльше соглáсных, то звукы [j], [в], [р] и [л], котрі находятся позад голосного, относятся до переднього склада, а звукы, котрі стоять позад них, – до слідуючого: зай-чик, май-же, дав-но, чор-ный, сер-на, буль-ше, вуй-ко.

-кіть другым приголосным є звук [j], [р] вать [л], то вєдно из перéднім ôн отходит до слідуючого склада: ý-пю (ýпію), му-дрый, па-ця, ко-мо-нú-ця.

-кіть межи голосныма є дакулько приголосных, то позад нáголоса єден из них (приголосных) отходит до переднього склада, а другі – до слідуючого: за-міш-ка, дич-ка, гор-чик, гôс-ті.

Склад може быти из єдного или нескольких звукôв. В каждому складі выдíляєтся лем єден складовый звук, составляющый ядро, вершину склада. Ид ньому примыкают остальні звукы — нескладові.

Типы складов характеризуются по начальному и конечному звукам. По начальному звуку склады можуть быти:

1) прикрыті — что начинаются из нескладового звука: [ру-кá] рука,

2) неприкрыті — што начинаются из складового звука: [á-ист] аист.

По конечному звуку склади ділятся на:
1) закрыті — кончаются на нескладовый: [бал-кóн] балкон;

2) открыті — заканчиваются на складовый звук: [вá-зъ] ваза.

Даный закон признáчаєт слідуюі особенности складоділенія.

1. Неконечні склады тягнутся ид открытости. Открытых складôв большинство: [на-ý-къ] наука, [а-па-здá-лъ] опоздала.
2. Закрыті склады в слові можут появлятися лем в трьох случаях:

1) в конци слова: [пла-тóк] платок, [ра- ш:’óт] расчёт;

2) на стыкови сонорного и шумного в неначальному складі. Сонорный отходит ид пережому складови, шумный — ид послҍдующему: [зáм-шъ] замша, [бал-кóн] балкон;

3) на стыкови [j] и любого согласного. Звук [j] отходит ид пережому складови, согласный — ид послідующому: [воj-нá] война, [мáj-къ] майка.

Фонетичні склады часто не совпадают из морфемныма будóвами слова и правилами переноса на письмі.

ЧАСТЬ V. ЧАСТИ РЕЧИ

1. Существи́тельноє (The Noun) – се часть речи, яка называєт существующі (в названію) живі и неживі́ предме́ты, вла́сні имена́ и абстра́ктні понятя́, а та́кже проце́сы, ді́йства, стан, мі́ра добрóтности, які суть абстра́ктныма поня́тіями: стры́й, тáнірь, Ферко́, пúсаня, копаня́, ле́жаня.

Частиця ся из существи́тельным хоснýєтся лем у постпози́ційи: стры́й ся же́нит, та́нірь ся розби́в, Ферко́ ся пода́в на нич, пи́саня ся зако́нчило, копаня́ ся нача́ло.

У русинському языкови є много существи́тельных  сотворе́ных от глаголôв, які ука́зуют на абстра́ктноє дҍ́йство: чи́таня, знаня́, мальованя, пилóваня, кóшиня.

Существи́тельні суть вла́сні и зага́льні.

Власні существи́тельні  хôснуют:

а) для напи́санія имня́, фами́ліи, псевдоні́ма, сі́льськой про́зывкы: Мі́шо, Мигали́на, Монасты́рськый, Кали́нчин, Гребічакốв, Чи́жмарька, Пíрошка;

б) для напи́санія назв книжо́к, журна́лôв, заво́дôв и т.п.: “Писе́мниця”, “Ти́са”, фа́брика “Ла́ториця”;

в) обы отділити существи́тельні из ціло́го ря́да єдноро́дных: О́бщество им. Кири́ла и Мефо́дія, Сою́з Карпа́тськых Русинốв;

г) географічні назвы: Словакія, Подкарпатська Русь, Магура, Уж, Волосянка;

д) на позначеня історичных событій, празникôв: Стрітеня, Покрóвы, Мараморош-Сигетськый процес, антирусинськый концлагер Дýмен, Друга Світова Вôйна.

ж) назвы майвышшых довжностéй, званій: Митрополит, Предсҍда(тель).

Властні существи́тельні означа́ют єди́нственні у сво́єму ро́ді понятя́ и завто́ хôсну́ются вать у множи́ні, вать у єднині́ (Здви́гы, А́льпы, Че́хія, Хуст, Тиса, Ужо́к).

1.1. Роды́ существи́тельных.

Существительні суть трьох родốв:

мужсько́го ро́да: боґа́ч, кру́мплик, олáй, кôнь, луфт, та́нірь, кóнцик, фáлаток, буділя́рош, мо́цкôв, планкáч, óболок, каштíль;

Боґача́ не боли́т ото, же бíдный є голо́дный. Кру́мпликы на олайо́ви –се была́ єго май пара́нна їда́.

же́нського рода: паради́чка, пасу́ля, гу́ня, пáрна, палачінтốвка, коропáня, бáня (в значеню – карєр), пáлинка, босоркáня;

Черве́на паради́чка красно́ позира́лася на ня из кéрта.

сере́днього рода: кантя́, лáзиво, тані́ря, кі́сто, пốтя, паця́, цу́ря, мняси́во, дітвача́, ря́ндя, бы́ля, біґльованя, парóваня, зимóваня;

Ид сим добавляются собирательні существительні (без рода, что ся хôснуют лем у множині): ногаві́ці, пачма́ґы, фі́риґы, мі́риґы, фірга́нґы, шара́ґлі, биці́ґлі, пáцалы, кы́лы, ґа́ті, дербанкы́, деренкы́, шитимúні, рóкот-кру́млі.

Ногаві́ці у нього бы́ли все побіґльовані. Биці́ґлі у Іванка́ бы́ли щи новúнькі.

Айбо є такі существительні, что мают лем єднину́ (солонúна, чéканя, Пу́щиня-Заговíня) вать множину́ (биці́ґлі, ногаві́ці, Главосі́кы, Покро́вы).

1.2. Числа существительных. Общі существительні укáзуют на обобще́ні на́звы предме́тôв. Существительні можут быти єдини́чні (єднина) и множестве́нні (множина).

Єдини́чні укáзуют:1) на єдини́чность да́ного предме́та: піпа, та́йстра, чі́чка, ша́тор;

2) на совокупность предметôв, явленій, міры добро́тности, что имҍют собирательноє значеніє: бы́ля, цу́ря, ріпля́ча.

Сякі существительні  не мают формы множествености.

Множественні существительні укáзуют: 1) на вто, что річ иде не про єден предмет: парнюхы́, бороцквы́, бôвты́, балты́, ґеренды́, штрі́мфлі, кốвдоші;

2) на дво́йственость предме́та: ґара́дічі, окуля́рі, ви́лы, гра́блі, ногавúці, биці́ґлі;

3) существительні, в фо́рмҍ множины́: санкы́, Водо́щі, Покро́вы, нốжіці, две́рі.

1.3. Падежі русинського языка.  Такі части речи, як существи́тельноє, мҍсто-именіє, прилагательноє, числитель, міняют свою ґраматичну форму по падежам.

Назвы падежів:

Именительный –  Им-ный                                    (И.)        ко, што?

Родительный –     Род-ый                                      (Р.)         кого, чого?

Дательный –         Дат-ый                                     (Д.)        кому, чому?

Винительный –     Вин-ый                                    (В.)        кого, што?

Творительный –   Твор-ый                                    (Т.)        из кым, из чым?

Предложный –      Пред-ый                                   (П.)        на кому, на чому?

Звательный –         Зват-ый                                   (З.)         звательна форма!

 

1.4. Падежі существительных. Существи́тельні русинського языка мають 4 зміны.

а). Существи́тельні I-ой зміны. До 1-ой зміны относятся существи́тельні мужського, женського рода, что у имен. падежо́ви имҍ́ют флексію –а, -я: Пішта, чудниця, фігля, тепша, палачінта.

Падежі́ существи́тельных І–ой зміны єднины́

Муж.                                      Жен.

И.       Мику́ла                   судя́                та́бла           гу́ня              та́йстра

Р         Мику́лы                  суді́                 та́блы          гу́ні              та́йстры

Д.       Мику́лови               судьо́ви          та́блі            гу́ни              та́йстрі

В.        Мику́лу                   судю́               та́блу           гу́ню             та́йстру

Т.        Мику́лом                судьо́м           та́блôв         гу́ньôв          та́йстрôв

П.       на Мику́лови          судьови          та́блі            гу́ни              у та́йстрі

З.        Мику́ло!                 судіє́(ё́)!         тáбло!          гу́ньо!          тáйстро!

Падежі существи́тельных І – ой зміны множины́

Н.    Мику́лы                       су́дді                         гу́ні                тайстры́

Р      Мику́л                          суддѣ́в                     гу́нь                тайстрốв

Д.    Мику́лам                     су́ддям                     гу́ням             тайстра́м

В.    Мику́л                          су́дді                         гýні                тайстры́

Т.     Мику́лами                   суддя́ми                   гу́нями           тайстрáми

М.   на Мику́лах                 суддя́х                      гу́нях              у тайстрáх

К.    Мику́лы!                      суддё́ве                    гýні!               тайстры́!

б). Существи́тельні  ІI-ôй зміны.

До другой зміны относятся существи́тельні мужського рода без флексіи, основа якых має флексію на твердый гла́сный (пóрфін, парнюх, варош) и на мнягкый (рашпіль, біґлязь, огинь), вать на –й (олай, май, рай); существи́тельні мужського и середнього рода в назывному змінникови єднины из флексійôв –о: (в)уйко, няньо, бердо, кісто, мúро, Ферко), серéднього рода на о, -е (місто, крыло, бердо, сальце, яйце, серце), а также существи́тельні из суфіксами -и́ще, -и́ско: дівчи́ско, хлопчи́ще, діди́ско, діди́ще, ба́бище.

Змінникы существи́тельных ІІ-ой зміны єднины

имҍют такый вид:       Мнягка група                                           Тверда група

И.   ко? что?                  каштіль,          крумплик              няньо            бéрдо

Р.    кого? чого?            каштіля,          крумплика            няня              бéрда

Д.   кому, чому?           каштільови,     крумпликови        няньови                бéрдови

В.   кого? что?              каштіль,          крумплик              няня              бéрдо

Т.   кым? чым?             каштільом,      крумпликом         няньом           бéрдом

П.   на кому, чому?      каштільови,     крумпликови,       няньови        бéрдови

З.    зват. форма          каштілю!         крýмплику!           няню!            бéрду!

• Падежі́ существи́тельных ІІ-ой зміны множины́

Мнягка група                                  Тверда група                      

И.     каштілі                     крумпликы             няні бéрда

Р.      каштілів                   крумпликôв            нянів           бе́рдôв

Д.     каштілям                 крумпликам           няням          бе́рдам

В.     каштілі                     крумпликы             нянí бе́рда

Т.      каштілями               крумпликами         нянями        бе́рдами

П.     (на) каштілях           крумпликах            нянях          бе́рдах

З.      каштілі!                   крумпликы!            нянí!           бе́рда!

ІІ зміна. Єднина́.

Н.    ко? что?                             олай                сердце

Р.     кого? чого?                       олая                сердця

Д.    кому? чому?                     олаёви             серцю

В.    кого? что?                         олай                сердце

Т.     кым? чым?                        олайо́м            сердцьом

М.   на кому? на чому?            у олайо́ви        у сердцю

К.                                               олаю!              сердце!

• ІІ зміна. Множина.

Н.    ко? что?                              олаї                        сердця

Р.     кого? чого?                         олаїв                      сердець

Д.    кому? чому?                       олаям                    сердцям

В.    кого? что?                          олаї                        сердця

Т.     кым? чым?                         олаями                  сердцями

М.   на кому? на чому?             на олаях                у сердцях

К.                                                 олаї                        сердця

 

                                                 ІІ зміна.                   Єднина́.

И.      ко? что?                         хлопчиско                  ручúще

Р.      кого? чого?                   хлопчиска                  ручища

Д.      кому? чому?                  хлопчискови              ручúщи

В.      кого? что?                     хлопчиска                  ручищу

Т.      кым? чым?                    хлопчиском               ручищôв

П.      на кому?на чому?         на хлопчискови         на ручúщи

З.                                              хлопчиску                  ручúщо

ІІ зміна. Множина́.

Н.    ко? что?                            хлопчиска                 ручúщі

Р.     кого? чого?                       хлопчискôв               ручищ(îв)

Д.    кому? чому?                     хлопчискам ручúщам

В.     кого? что?                         хлопчискôв  ручúща

Т.     кым? чым?                        хлопчисками            ручищами

М.    на кому? на чому?           на хлопчисках          на ручищах

К.                                               хлопчиска                 ручища

в). Существи́тельні ІІІ–ой зміны

До 3-ой зміны относятся существи́тельні женського рода из нульовôв флексійôв: постіль, по́міч, чéлядь, масть, шéрсть, пясть, а также слово ма́ти.

Падежі существи́тельных ІІІ-ой зміны. Єднинá.

Н.    ко? что?                           пясть               нôч                  мати          

Р.     кого? чого?                     пясти              ночи                ма́тери

Д.    кому? чому?                    пясти              ночи                матери

В.     кого? что?                       пясть               нôч                  матірь

Т.     кым? чым?                      пястьôв           ну́чôв              матірьôв

М.    на кому? на чому?          у пясти            у ночи́             у матери

К.                                              пя́сте!             нóче!               мати!

 

Падежі существи́тельных ІІІ-ой зміны множины́

И.    ко? что?                   пясти                  нóчи                  матерí

Р.    кого? чого?              пястéй                ночéй                матер-ів(-ей)

Д.    кому? чому?            пястям                ночам               матерям

В.    кого? что?                пясти                  нóчи                  матерів

Т.    кым? чым?               пястями              ночами             матерями

П.    на кому? чому?       у пястях              у ночах             на матерях

З.                                      пясті!                 нóчи!                матерi!

• г). Существи́тельні ІV- ой зміны

До четвертой зміны относятся существи́тельні середнього рода из флексійôв -а(я) в имени́тельному падежо́ви єднины, что при зміні имҍют суфіксы -ат(-ят), -ен: паця-пацяти, гуся-гусяти, кача-качати, знамя-знамени.

                      Падежі существи́тельных  ІV – ой  зміны єднины́

И.    ко? что?                         мача                  паця                 драча          шатя

Р.     кого? чого?                    мачати             пацяти            драча          шатя

Д.    кому? чому?                  мачатьови       пацятьови,      драчови          шатю

В.     кого? что?                      мача                  паця                 драча          шатя

Т.     кым? чым?                     мачатьом        пацятьом        драчом          шатьом

П.    на кому? на чому?        мачати             пацяти            на драчу      на шатю

З.                                             мача!                паця!                драча!          шатя!

 

Падежі существи́тельных ІV -ой зміны множины́

И.       ко? что?                          мачата                              пацята

Р.        кого? чого?                     мачат                                пацят

Д.       кому? чому?                   мачатам                            пацятам

В.        кого? что?                      мачата                              пацята

Т.        кым? чым?                     мачатами(-ьми)               пацятами,(-ьми)

П.       на кому? на чому? на мачатах                                на пацятах

Падежі сих существи́тельных, что мають лем форму множины́

И.        ко? что?                          гуслі                  яслі                   нôжиці

Р.         кого? чого?                     гусéль                ясéль                нôжиць

Д.        кому? чому?                   гуслям               яслям                нôжицям

В.        кого? что?                       гуслі                  яслі                   нôжиці

Т.        кым? чым?                      гуслями             яслями              нôжицями

П.        на кому? на чому?         на гуслях           у яслях              на нôжицях

1.5. Незмі́нні существи́тельні суть такі, які не міняют сво́ю форму у непрямых падежах: танґо, самбо, Сочі, ЦСК. Но русины рідко хо́снуют иноязычні слова у их неизмі́нному виді. Русинськый язык и иноязычні слова приспособлюєт до житя у своєму середовищу, и завто их часто змінюєт по падежах: кіно-кіна, кіло–кілови–кілом или морфологічным путьом творит иншакі формы слôв: фото-фотка-фоткатися.

Но женські фамиліи на -о или на согласный звук русины ориґінально міняют на свôю форму: Фленько-Фленькуля, Павліщук-Павліщучка;.

Флексіи существительных в имен. падежови множины можут быти слíдуючі:

–ы: ущипкы, парадичкы́, дны, пото́мкы, міщухы́, коцкы́, капу́ры, же́ны, дяпло́вы, дяло́вы, дарабы, дербанкы́(кизил);

-і: биціґлі, прúсташі, лôвґоші, ґóмбіці, гýслі, ногавíці, грибізлі, крумплі, колодиці, леґіні, ґóрґоші, гарадічі;

–а: небеса, чудеса, колеса, неборята, крóсна, дрыва, дeнцята, зéрнята.

Даякі существительні суть без флексіи, бо суть єднакі из основôв ко́ріня: Косити-кос. Возити-воз. Речи – реч. Печи – пец-піч).

  1.6. Существительні без удвóєнія. У русинськых существительных серéднього рода єднины, котрі имҍют флексію на –я, подвоєніє не хôснуєтся:

бідованя, газдованя, держаня, фіґлььованя, цімборованя, збираня, хáвканя, лýсканя, дýрканя, праня, лéжаня, купóваня, кýпаня, свальбóваня, аршóваня;

 

2. Прилагательні –  се часть речи, котра выражаєт добротность и міру предмета и отповідают на вопросы: якый? яка? якоє? які? чий? чия? чийоє? чи́ї?

2.1. Виды прилагательных.

Прилагательні суть двоякых ґруп: твердой и мнягкой. Групу упознаєме́ позад флексіи в именительному падежови єдин. числа женського рода: флексія -а указуєт на приналежность до твердой ґрупы, -я – мнягкой.

Прилагательні змінюются:

а). за родами (червеный, червена, червеноє). Лілóвый кестемен. Червена ружа трояка. б).числами (червена-червені). Червені лиця. Зелені керты.

в). падежами (червеного, червеному, червеноє, червеным, на червеному).

Поділяются прилагательні на: а). міру добрóтности и міры предмета (файный, богатый). Ліпшый тот друг, котрый правду каже в очи (русин. приповідка).

б). отнóсительні (крумпльовый, зимушньый). Зимушня обýв має быти тепла.  

в) и присвойительні (Анцин, Поланин, Феркôв, Василів, мамчин).

Прилагательноє из суфіксом –инськ- русинськый, перечинськый, звучит часто у бесіді помнякшено: русиньськый, перечиньськый.

Прилагательні добро́тности и міры указуют на ознакы предмета, які в разных предметах можуть быти выражені в бульшôй ци меншôй мірі добротности: теплоє літо.

Май главнішшôв ґраматичнôв ознакôв добротных прилагательных  є їх способность производити формы степеней уравне́нія.

2.2.Степені уравне́нія прилага́тельных.

Прилагательні, які вказуют на вто, же у єдному предметови є май много добротности, як у другому, є формами вышшой стéпени порýнанія: молодый-моложый.

Вышша степінь уравне́нія прилагательных може быти проста и складена.

Проста утвóрюєтся додаваньом до основы суфіксов (-ш, -ш, -ж): білішый, моложый, нижый, файнішшый, достойнішшый, здоровíшшый,   чеснíшшый.

Складена форма – се слова “май” из прилагательниками: Іван май багáтый, чим они. Петро май кріпкый, чим єго сверстникы. Цімент май тýньый у нас.

Май вышша степінь уравненіє прилагательных имҍєт деколи дві формы: май богатшый-богатішшый, май тяжый-тяжíшшый; май крашшый; майтеплішшый;

Дві формы имҍ́ют не всі прилагательні. Обі мають префікс май, но разні суфіксы –ш, –іш, -шш, -ж.: Прилагательні май вышшой степени указуют на вто, что предмет має май бульше добротности. Они ся утворюют додáванієм префікса “май” до прилагательных у формі вышшой степени: май моложый, май студеный. Айбо коли хочеме вповісти, что у єдному предметови добротности бульше, як у другому, – товды “май” выступат у роли частиці то также пишется отдільно от прилагательных: Днеська день май студеный, ги вчора. Ты моложый, ги я. Частицю “май”, котра хôснуєтся для порýнанія степени добротности, также пишеме окремо от послҍдуючых слôв. Напримҍр: Днéшньым дньом май тяже купити дорогі рíчі, ги было до економічной кризы.

Коли “май” є префіксом и хôснуєтся для передачі майвышшой степени добротности, то также пишеме єго отдҍльно из послҍдуючым словом. Примҍр: майлегшый, майчистішый, майдобрішый.

2.3. Прилагательні добротности и міры

– отповідают на вопрос: якый? яка? якоє? (файный, паранна, парадна, ладно, ланно, черлена, кедвешноє) и годні мати степени добротности (май красный, май ліпшый).  Май славный род славянськый, начався из Потиськой Руси, яка перва прийняла християнство от святых Кирила и Мефодія. Через сесе сися земля под Карпатами дôстала назву «Свята Карпатська Русь» (Історія Русинов).

Для творенія прилагательных добротности и міры хôснуются суфіксы -ш, -ж вать частиця -май: маймолодый, маймоложый; вышшый, майвышшый;

Аж прилагательноє вать наречіє означáєт бульшу міру добротности в уравненіи з другым предметом, тогды прилагательноє из частицьôв “май” пишеме отдільно: Нашоє село май дале от штрекы, ги сусідськоє. Наша хыжа май новіша, ги в стрыя. Май ліпше ни з кым не воєва́ти. Май ланно (удо́бно) молитися изра́на.

2.4. Относительні и присвойительні прилагательні.

а). относительні отповідают на похожый вопрос як и прилагательні добротности якый? яка? якоє? но не годні ма́ти степени уравненія: русинськый, карпатськый, відíцькый, християнськый, державный, сусідськый, цімборськый.

б). присвойи́тельні прилагательні – отповідают на вопрос: чий? чия? чийоє? Напримҍр:  [(в)уйнин, Марійин, отців, сынôв.]. Петрôв, єго, єя, наш.

2.5. Зменшовальні сýфіксы прилагательных.

Прилагательні можут имҍти зменшовальні суфіксы –иньк, -исиньк, які ся пишут так, аж они стоят под ударенієм: солодúнькый, дорогúнькый, молодúнькый, золотинькый, яснинькый. Но, аж удареніє паде не на суфікс, тогды пишеме -еньк, -есеньк: білéсенькый, малéсенькый, сíренькый, мúленькый.

2.6. Русинська частиця «камай».

Для творенія прилагательных добротности и міры май вышшой степени хôснуєтся частиця май, яка пишется отҍльно из прилагательным, та й подсилююча єя камай, яка пишется отдільно, обы не увеличовала конструкцію слова: май ліпшый–камай ліпшый, камай крашшый, камай тýншый, камай дôвжый.

Примітиме, же в русинському языкôви в прилагательных и в существительных сохранився етимолоґíчный (давньый) звук –о: горячый, колач, горазды, горячка.

2.7. Парадíгмы прилагательных.

Парадіґмы прилагательных добрóтности и міры предмета

 Число:                єднина                                                   множина

Род:    муж.                     жен.                  сер.                     всі роды

И.        студеный            студена            студеноє            студені

Р.         студеного            студеной          студеного          студеных

Д.        студеному           студенôй          студеному          студеным

В.        студеный            студена            студеноє            студені

Т.        студеным            студенôв          студеным           студеныма

П.        в студеному        студенôй          студеному          в студеных

 

Так же змінются качественні прилагательні вышшой степени, сотворе́ні додаванієм неизмінной частиці “май-камай”.

Падежі прилагательных добротности и міры вышшой степени, сотворéных додаванієм суфікса –іш, якый є стягненов фо́рмов от древнього –ійш: Род. и дат.падежі жен.рода различаются гласными –о и -ô

 

Єднина́                                                Множина́

Род:    муж.                      жен.                                  сер.                             всі роды

И.  студенішый            студеніша               студенішоє                студенíші

Р.   студенішого            студенішой            -ішого,                студенішых

Д.  студенішому           студенíшôй             студенішому                студенішым

В.  студенішый,            студенішу,              студенішоє,               студеніші

Т.   студенішым,          студенішôв,            -ішым                студенішыма

П.   в студенішому       в студенішôй          в студенішому,         в студенішых

  

Парадіґмы относительных прилагательных

   Число:                           єднина                                       множина      

Род:    муж.                      жен.                сер.                      всі роды

И.        желізный             жéлізна         жéлізноє             жéлізні

Р.        желізного            жéлізной       желéзного           жéлізных

Д.        желізному           жéлізнôй       жéлізному          жéлізным

В.        жéлізный             жéлізну          жéлізноє             жéлізні

Т.        жéлізным            жéлізнôв        жéлізным           жéлізныма

П.        в желізному        желізнôй       желізному          жéлізных

 

 Парадіґмы присвойи́тельных прилагательных

Число:          єднина                        множина

Род:  мужськый             женськый              середньый                 всі роды

И.  нянькôв                    нянькова               няньковоє                 нянькôвы

Р.   нянькового              няньковой             нянькового                няньковых

Д.   няньковому             няньковôй             няньковому              няньковым

В.   нянькового              нянькову              няньковоє                 няньковых

Т.   няньковым              няньковôв,            няньковым,              няньковыма

П.  у няньковому,         няньковôй             няньковому,            нянькôвых

В прилагательных мужського рода имени́тельного падежа́ єднины́, твердой групы, даякі стали писати на –ий. Айбо подкарпатські русины, присокотили сво́є чи́сто и ро́злучно на –ый, и завто сміло так и пишеме по старому флексію –ый: русинськый, літературный, шпурівный, чамняный, рéндешный, чúтавый, цуравый, тучны́й.

2.8. Флексіи прилагательных. В прилагательных женського рода имени́тельного падежа́ єднины́ твердой групы пишеме флексію –а: русинська, літературна, квáсна, шпурівна, чамняна, рендешна, читава, цурава, тóчна, спарована, студена.

-В прилагательных мнягкой групы – флексію -я: рання, остатня, крайня, домашня, потáшня, днéшня, вчорáшня, вонкáшня.

-В прилагательных середнього рода имени́тельного падежа́ єднины твердой групы пишеме флексію –оє, -ьоє: русинськоє, літературноє, шпурівноє, чамняноє, рендешноє, читавоє, цуравоє, точноє, спарованоє, студеноє, ранньоє, остатньоє, крайньоє, домашньоє, ціфрóваноє, файтóвоє, ексінóвоє, збýтілоє, миригóваноє.

2.9. Написаня “не” з прилагательными

«Не» з прилагательными пишется вєдно, аж :

1. сло́во не хôснуєтся без не:неду́йдавый, неволя́шный, незбайли́вый;
2. не є префіксом: непошореный, непосаженый, непопораєный;
3. Прилагательноє из «не» мож замінити другым, близькым по смыслу, синонімом: нездоровый-битіжный, непоношеный – новый;
4. 4. из префіксом «не» прилагательноє приобрітаєт новоє значеніє: читавый.

“Не” з прилага́тельными пишется окремо, аж в изреченію протиставляются два єднородні члены изреченія, поязані союзами а, но: не піціцькый, а вели́кый;

2.10. Синтаксична роль прилага́тельных. Основна синтаксична роль прилагательных в изреченію − обознáченіє:

День, день, білый день, вставай, ді́вко, клади вгинь. Прилагательноє може быти у складі сказу́ємого. Го́ры бы́ли золоті́ у йсі дні карпа́тськой о́сени.

Складені прилагательні утворяются сполуче́нієм осно́в:

1) двох вать бôльше прилагательных: блідо-ружовый, ясно-зеленый;

2) основ существи́тельного и прилага́тельного: желізнодорожный, высокогорный;

3) основ наречія и прилагательного: многодітный, довготерпеливый;

4) основ числителя и существи́тельного: трипроцентовый, двокомнатный;

5) містоименія и прилага́тельного: каждоденный;

6) основ существи́тельного и глагола: богобойный, рукотворный.

Возможный переход прилагательного в существительноє.

Бываєт, коли прилагательноє сприймаєтся, як существительноє, є діючоє лице и має вшиткі ознакы существительного. Молода й молодый уже побра́лися.

2.11. Суфіксы прилагательных:

-аный: пилованый, міриґованый, шмíрґільованый, смоляный, парованый, инґидóваный, фаралóваный, шпурóваный, ýгаданый;

-авый, -окый (часто они несут негативный оттҍнок предмета вать лиця ци неповну міру добротности): гыкавый, лыкавый, порохнявый, жовтявый, лукáвый, пульоóкый;

-овый, ьовый: ружóвый, хусткôвый, ліскôвый, лілóвый, кавильовый, білоголóвый;

-ів, -ôв: уйків, нянів, Іванôв, газдувны́й, дівчин, валюхів, ґилюхів, тулькốв, нíмців;

-ин, -ен, -ан, -ян: Анцин, полівленый, пошореный, учиненый, червеный, шáленый;

-т: затертый, розпростертый; оббúтый, спухнýтый, спúтый;

-ат, –ят: найнятый, приятый, пістріґоватый, міриґоватый, дітваковатый;

-ан, -ян: чічана, сфараґлованый, мальованый, пополоканый, закапчаный, каляный;

-н: нетрібный, сріберный, моральный, спасеный;

      -ен: вбаленый, хваленый, буженый, студеный, нахыленый, намоленый, печéный;

-ач, -яч: жаблячый, коровлячый, мачачый, жебрачый, пахнячый, качачый;

-ист, -аст: мочаристый, тарканистый, коцкастый, наддурúстый, барнастый;

-ат (про негативноє): пелехатый, кострубатый, пыскатый, пулькатый;

-ут: змерзнутый, зароснутый, надутый, стиснутый, клéпнутый, бýхнутый;

–úньк (под ударенієм): червенúнький, малúнькый, файнúнькый, зеленúнькый;

-еньк (без ударенія): мúленькый, бíленькый, свíтленькый, крáсненькый, худенькый;

-óван, -ьован: напарóваный, фараґлóваный, ýгодóваный, ýмурованый, пилованый;

-ськый, -цькый, -зьк: вáрошськый, відíцькый, празькый.

 3. Мҍстоимҍ́ніє – часть речи, что занимаєт мҍсто (вмҍ́сто) существительноє, прямо олицетворяючи предмет, самого не называючи. Містоимҍ́ніє має сво́и разряды.

3.1. Прості (головні) Містоимҍ́нія

Суть: я, ты, ôн (вун, ун), она́ (вна), оно́ (вно), мы, вы, они (вни).

По падежам: я, мене (мня-ня), мені, мнôв, ты, тебе (тя), тобôв, тебі (ти), вун, єго, єму, ним, на ньому, онá, єя, юй, нив, на нюй, онó, мы, нас, нам, нами, вы, вас, вам, вами, онú, их, им, нима, на них.

Замітиме, же містоимҍ́ніє –я (у род.падежови –мене) сохранив стару форму ЦСЯ мя, што в русинськôй транскрипціи−мня (як и в словах мнясо, мняч, мняцкати), яка зостаєтся так и днеська у высокому стильови речи и у переводі Євангелія.

3.2. У́значені містоимҍ́нія

Суть: сам, сама, само, самі, (самый, самого, самой, самому, самым, самôй, самôв, самых, самым, самыма).

вшиток, вшитка, вшитко, вшиткі, (вшиткых, вшиткым, вшиткыма, вшиткôй, вшиткых, вшиткыма).

каждый, кажда, каждоє, кáждой, кажді, (каждого, каждому, каждым, каждôй, каждôв, каждых, каждым, каждыма).

иншый, инша, иншоє, инші, (иншого, иншому, иншыма, иншой, иншых, иншым).

шиліякый, шиліяка, шиліякоє, шиліякой, шиліякі, (шиліякого, шиліякому, шиліякым, шиліяка, шиліякôй, шиліякôв).

такый, така, такоє, такі, (такого, такому, такой, такôв, такых, такым, такыма). сякый, сяка, сякоє, сякі, (сякого, сякому, сякым, сякôй, сякôв, сякых, сякым, сякыма).

многый, многа, многôв, многôй, многоє, многі (многого, многому, многым, многых, многым, многыма).

3.3. Вертáльні (возвратні) містоимҍ́нія – образуются из вертальнôв частицьôв –ся, яка пишется отдільно позад містоимҍ́нія.

Вертальна частиця ся может по контексту и смыслу изреченія перейти в постопозицію до глагола де вже пишется вєдно з ним. Стала нам ся (сталася нам) …

Запамнятайме! Русины имҍют стáру форму глагола у формі Аориста и Перфекта, коли они заміняют містоимҍ́ніє, стоячи в кôнци отдільно от глаголôв. Або русины хôснуют сисю форму у бесіді май часто. В именительному падежови 1 и 2 лиця єднины́ и множины́, муж. и жен. рода, в дательному падежови муж. рода єднины, сохранилися зовсім похожі на старі церковно-славянські формы:

Туй – м (зробила м=я зробила), им- (писав ємь=я писав), ись-(писав ись); сь-(писала сь); ня-(поклич ня-поклич мене); тя-(звідав тя-звідав тебе); му-(дай му-дай єму), тебі (ти)-зробити ти; сьме-(позирали-сьме=ми позирали), сьте (фіґльовали-сьте=вы фіґльовали) –сьте, -сьме формы стягнені от – ЦСЯ -єсьте, єсьме.

Аж обратноє містоимҍніє має (вєдно из глаголом) частичку «–ся» и сам находится там же, то вшитка констрýкція (містоимҍніє и ся) пишется отдільно от глагола. Та й и обратна частичка –ся може свободно міняти місто. Сесе мýсай робити, бо иншак конструкція стаєт велика и не будет пак возможности легко зробити разбор слова:

3.4. Указательні містоимҍ́нія:

Суть: сись, йся, йсе, йсі сесе, се, йсе, сисі, сі, сися, сьой, сюй.

та, (вта), тото, то (вто), тоті (тоты), ті (вті).

тот, антóт, та, то́и, антотó, антотá, то, антотí, антôй.

атсись, атсися, атсесе, атсисі, атсій, атсей, атсю́й.

ту́цько, атту́цько (пíціцько), ту́лько, анту́лько.

3.5. Звідальні містоимҍ́нія

Суть: ко? тко? кто? шо? что? якый? яка? якоє? які? котрый? котра? котроє? котрої?, котрі? чий? чия? чиє? чиї? (кого, кому, кым, чого, чому, чым, якого, якому, якым, якой, якôй, якôв, якых, якым, якыма, котрого, котрому котрых, котрым, котрыма, котрой, котрôй, котрôв, чиєго, чиєму, чийим, чиєй, чиюй, чийих, чийим).

3.6. Присвойи́тельні містоимҍнія.

Суть: мôй, мо́я, мо́є, мо́и, (моєго, моєму, моєй, моюй, мойих, мойим),  твôй, тво́я, тво́є, тво́и, (твоєго, твоєму, твойим, твоєй, твоюй, твойих, твойим).

єго, єя, их, наш, наша, нашоє, нашей, наші, ваш, ваша, вáшоє, вáшей, ваші, своя, своє, свôй, сво́єй, всякый-всяки́нькый.

3.7. Невызначені містоимҍ́нія

Суть: дашто, даякый, даяка, даякой, даякôй, даякоє, даякі, дáчий, дáчия, дáчиї, дáчиюй, дáчиє, дáчиї, чийись, чиясь, чúєї, чийоєсь, чиїсь, чиюй, хоть ко, хоть что, хоть шо, хоть якый, хоть яка, хоть якоє, хоть якої, хоть якôй, хоть які. 

3.8. Звідально-отнóсительні містоимҍ́нія

Суть: ко, (кто, тко), што, ку́лько, якый, якôї, чий, котрої.

Ку́лько мь раз казав: не давав ємь му сесé робити. Кого мь єще́ не звідав?

 

3.9. Одмітуючі містоимҍнія

Суть: нико, нич, нúчый, нúчия, ничой, нúчиє, нúчия, ниякый, нияка, ниякої, ниякоє, ниякі. Нико ся и ненáдіяв на ýспіх. Йсе нúчиє, а вто людськоє.

3.10. Парадігмы містоимҍній.    Єднина

Н.     я                        ты                 вун (ун),             она,              оно

Р.      ня, менé           тя, тебé         го, єго                  ’ї, єя             го, єго

Д.     ми, мені           ти, тебі         му, єму                юй                му, єму

В.     ня, мене           тя, тебе         го, єго                  ’ї, єя             го, єго

Т.     мнôв                 тобôв            ним                     нив              ним

М.    на мені            на тебі          на ньому            у нюй          у нюм

Хôснуются паралельні формы містоимҍній) у Р., Д., В., Т. (пôвна и стягнена формы).

Апостроф не стáвиме аж містоимҍніє є лем в формі єдной бýквы: зробила мь; Ой, Марічко, чічері, росчеши ми кучері. Най тя Бог завáрує от всякой напасти.

Хôснуются также двоякі формы містоимҍ́ній) что штимує красно у поезіи: она́-вна́, оно́-вно́, ун-ву́н-ову́н, они́-вни́.

Туй проявляются дійства основного из правил милозвучности языка: аж передньоє слово заканчиваєтся на согласну, слҍдуючоє містоҍ́меніє) начинáтся на гласну.

Днеська вни до нас прийдут.  Днесь они́ до нас прийдут. Множина́

И.        мы                вы                они́

Р.        нас               вас               їх

Д.        нам              вам              їм

В.        нас               вас               їх

Т.        нáми            вáми            нúма

П.        на нас          на вас          на них

Узначені, неýзначені, указательні містоимҍ́нія измҍняются по падежах як прилагательноє.        Єднина́                                           Множина́

И.   сам                    самá                  самó                   самí

Р.   самóго               самóї                 самóго                самых

Д.   самôму              самôй                самôму самым

В.   самого               саму                  самого               самых

Т.   самым               самôй                самым               самыма

П.   на самому,       на самôй,          на самóму         на самых

И.      вшúток                  вшúтка               вшиткоє              вшиткі

Р.       вшúткого              вшúткої              вшиткого            вшúткых

Д.       вшúткому             вшиткôй             вшиткому           вшúткыма

В.       вшúток                  вшитку                вшиткоє              вшúткых

Т.       вшúткым              вшиткôв              вшиткым            вшúткыма

П.      на: вшúткому,     вшúткôй,            вшúткому,          вшúткых

И.         сись                     ся(сися)          йсе(се)       сисі

Р.         сього                    сьой (сеї)        сього          сих

Д.         сьому                  сюй                  сьому         сим

В.         сього                    сисю               се(сесе)      сисі

Т.         сим,                     сьôв                 сим            сима

П.         на сьому,            на сюй            на сьому    на сих

И.      тот                     тá (тотá)            тотó               тотí

Р.      того                     тôї                         того                 тых

Д.      тому                   тôй (тôв)             тому                тым

В.      того, тот          тоту                     тото               тотí

Т.      тым,                    тôв                         тым                 тыма

П.      на тому              на тôй                   на тому          на тых

Містоназывникы йсе, йся, йсі имҍют такі паралельні формы (в бесіді и в поéзіи): се, сесе, исе, се; сися, ися, исі. У дат., творит. падежах у флексіях пишеме  так: юй, ній, юй.

В містоимҍніях в дат. падежови лишаєме йôв, твôйôв, свôйôв, мôйôв.

И.     ко, што                  чий                    чия                   чúє

Р.      кого, чого                чиєго                 чиєї                   чиєго

Д.      кому,чому              чиєму                чиюй                чúєму

В.      кого, што               чиєго, чий        чию                  чúє

Т.      кым,чым                чийим               чийôв чúйим

П.     (на) кому,чому       чиєму                чúюй                чúєму

И.   мôй (твôй, свôй)     моя                     мо́є                          мо́и

Р.    мо(є)го                      мóєї(мої)           мо́го                        мойих

Д.    мо(є)му                     мóюй                  мо(є)му                  мóйима

В.    мо(є)го                      мою                    мó(є)го                    мо́и

Т.    мойим,                      мóйôв                 мóйим                    мойима

М.  на мо(є)му                на мóюй             на мô(є)му             на мойих

4. 4. Числительноє

   Числительноє – се часть речи, котра означаєт чисельность предметôв, лиць, понятій, явленій и т.д. вать их порядкôвый номер и отповідают на вопрос: як много ся чúслит? (ку́лькостный): Єден, два, три, четыри, пять, шість, сім, ву́сям, девять, десять.

Двадцять, тридцять, сорок, пятдесят, шістдесят, сімдесят, вÿсямдесят, девятьдесят, сто, двасто, тристо, четырúсто, пятьсто, шістьсто, сімсто, ву́сямсто, девятьсто, тисяча-úзирь.

и котрый за шором? (порядкôвый): первый, другый тритьый (третій), четвертый, пятый, шестый, семый, вóсьмый, девятый десятый. Девятьсто девятьдесятый, тристо сімдесятый: пу́вдрога, пу́втритя (два из половинôв).

4.1. Простоє и складеноє числительноє. Простоє числительноє має єден кôрінь: два, пять, сто, мілійон. Складеноє числительноє є из двох числительных, соєдиненых в єдно слово: двасто, пятьсто.

Порядкôві числительні похожі на отнóсительноє прилагательноє и звязуются из существительными як прилагательноє (у єднакому рóдови, числóви и падежови): пятый кáлап, тритього кáлапа, тритьому кáлапови, тритьым кáлапом, у тритьому калапі.

Зміны порядкôвых числи́тельных сходятся из змінами прилагательных. Числительноє єден має формы єднины и множины (єдні), всі другі числительні суть лем у множині. Числительноє два має формы рода (два-чол., дві-жен., двоє-середн.) а три (и дале) уже не имҍют ни числа, ни рода.

                   4.2. Количественноє числительноє: цілоє, дробовоє, збирательноє, неу́значеноє. Количественні числителі можеме поділити на типы: цілі: два, три, сім, ву́сям, дéсять, двасто, тристо двадціть, тисяча; дробові: дві триті, шість вôсьмых; збирательні: семеро, дво́є=дває́, двадцятеро, невызначено-количественні, котрі єдно з прилагательными: много сливок, пару копійок, пару днюв.

4.3. Парадіґмы числительных

Число:                     єднина              множина           «єден».

Роды:муж.                 жен.               сер.                           всі роды

И.         єдéн               єднá               єднó                          єдні

Р.          єдного           єдной             єднóго                      єдных

Д.          єдному          єднôй             єднóму                     єдным

В.          єден               єдну               єднó, єднóго             єдні, єдных

Т.          єдным           єднôв             єдным                      єдныма

П.         єднóму          єднôй             єднóму                     єдных

Числительні єден, єдна, єдноє, два, дві, вбоє, оба, обі, обоє, двоє, обоє мають род.

И. дв-а            тр-и              чотыр-и             сім                   ву́сям

Р.  -ох              -ьох                -ьох                      -ох                    -мох

Д. -ом             -ьом               -ьом                     -ом                   -мом

В.  –ох              -ьох                -ьох                      -мох,                -мох

Т.  -ома           -ьома             -ьма                     -ома                 -мома

П. -ох              –ьох                –ьох                      -ох                    -мох,-х, -и

Тисяча є женського рода, но хоснýєтся слово úзирь – мужського рода (у множ. числі – úзрі, изрів), мілійон, міліярд – мужського.

При зміні числительных, складеных бу́льше слôв, мінятся лем послідньоє з них: от тисяча девятьсто сҍмдесят девятого года.

4.4. Собирательноє числительноє отповідаєт на вопрос: ку́лько? В складеного з двох частéй числительного обадва ту́лько муж. и серед. род.

Собирательноє числительноє “два” мінятся по родам: два-дві-двоє.

Другі собирательні числительні по родам ся не змінюют: двоє (дває), десятéро, троє, четвéро, шестéро, семéро, дванадцятеро и т.д. Десятеро нас, людей-силачів.

4.5. Дробно́є числительноє – означаєт якусь часть цілого: 1/2 – єдна полôвка, половинка, 1/3 – тритя,четверта, пята…. часть.

В комбінаціи з цілым числом кажеме: три и пу́в, пу́вчетверта; тридцять цілых и пять десятых. Специфічні русинські формы суть: пу́вдрога, пу́втритя, пу́вчетверта.

4.6. Множинноє числительноє указуюєт на ра́зову міру и отповідаєт на вопрос котрый раз? ку́лько раз? двічі, вторúчно, трічі, десять раз, три раз, сім раз, пять раз. Трíчі му звонила и а не раз не подняв трубку телефона.

Хôснуєтся и форма множинных числительных: на три раты, на сім рат.

4.7. Видовоє числительноє указуєт на много зобраных довєдна предметôв и отповідаєт на вопросы: скôлькых видôв? троякый, двоякый.  Сіє числительноє функціонально руноцінноє прилагательному. Сись глагол двоякый у значенію.

 

5. 5. Глагол – часть речи, что означáєт дҍйство или пребываніє у даякому стані.

5.1.1. Признакы, виды глагола.Глагол русинського языка у многому совпадаєт из глаголом церковно-славянського языка, якый сокотит наш язык до днесь.

Є три времена глагола: тепері́шньый, мину́вшый, бу́дущый.

Глагол (от цся. чинити, робити, дійствовати сло́вом–глаголом; может быти у формі єдного из трьох способôв:

1. Дійственного;  2. побудного;  3. условного;
2. 1. Дійственный – указующый на реальноє дійство у всіх временах, условный (сослагательноє наклоненіє) способ передаєт такоє дійство, якоє бы ся могло стати, кіть бы на то были даякі услóвія), а побудный – йсе дійство, што ся має совершити под чийымись побужденієм). Дійственный образ указує на дійство или стáн предмета ци лиця: шпикулуву, фарблю, пилуєся, морочиться, спúрат, дрýчат, штýґат, лýпит.

Дійственный спосôб має похожі формы як и в другых языках (ЦСЯ, македонському, словацькому, русскому).

2. 2. Побудный (повели́тельноє наклоне́ніє) – укáзує на рóзказ, просьбу, пожеланіє ци волю. Побудный способ глагола означаєт часто дійство, якоє не отбылося, айбо з пожеланія говорящего, могло бы ся стати: Аж бы ми єя посочúли, тогды бых єя взяв за жену. Никай! пой лем! повіж лем! неси! сідай! читай! устань! дай! Є проста и складена формы глаголôв побудного образа: зробім = давайте зробиме; йдім = давайте йдеме, говорім = давайте говорити.

      Русины мають єще́ и “дипломатичну” форму веденія бесіды за столом: дати себі, (дайме себі по погарчикôви вина, дам себі вôлю, порадьмеся);

3. Условный способ глагола (сослагательноє наклоненіє) описуєт стан, или дійство, котроє бы ся могло зреалізовати или сложило бы ся лем при даякому условію: зробив бы мь, кібы мь мав час; купив бы мь, кібы мь мав гроші. При глаголови в условному образі хôснуєтся частиця бы, обы́, кобы́ (кібым), аж бы́.

Условный образ в основному не має теперішнього часа, бо условіє може ся стати лем ид дійствови, якоє ся могло стати, или будет ся мочи стати у будущому: Кіть ся дітвак уродив, най бы уже жив при матери. Аж упаде сніг, роботы вже на полю не буде.

Глаголы бывают: 1. переходні−(означают дійство, что переходит на якыйись предмет): рубати дрыва, писати письмо, косити отáву, різати фíригы;

2. неперехóдні − (котрі означают дійство, што не переходит на другый предмет): посочити, байловáти, лізти, йгра́ти (танцьовати). Посочúли му файну дівку, а он ся женив на другôй. Знає Пішта байловати з тым.
3. Завершéні – ýспелати, зробúти, закріпúти, стягнýти.
4. Незавéршені − одробляти, пасовáти, аршовати.

5.1.2. Вертальна частиця ся формуєт вертальный (возвратный) глагол и у русинов он похожый на другі славянськы языкы.

Но, на отмҍну от русского и украйинського языкôв, частиця ся свободно плáвле (плаваєт) в изреченію, міняючи сим єго смыслові акцеты.

Треба ся купати каждый день-купатися треба, а не ходити мимо.

Вертальні глаголы из флексійôв -ся є непереходными: купатися, сокотитися, глядатися, дзьобнутися, сважатися, ганьбитися. Дзьобнув ємь ся иглôв в пáлиць.

5.1.3. Безличні глаголы – означают дійство без отношенія до лиця.

Безличні глаголы передают: – явленія природы (розвиднятся, похолодало, потепліло;

-фізичный стан, переживаніє (свербит ня, пече ня, хочеся, прячеся, кличеся, видáв;

-психічный стан лиця (видится, прúвіділося, дрімлеся, пишеся)  Прúвіділо му ся.

5.1.4. Невы́значена форма глагола –  Інфінітив – не имҍєт ни образа, ни времени, ни лиця, ни рода, якы у русинов єднакый из ЦСЯ: сéрбати, пачúти.

Інфінітив хôснуєтся як сам у изреченію, так и в складі перфекта и иншых форм глагола. Кобы быв им быв му́г йсе поладити, я бых уже ото зробив.

5.1.5. Зміны глаголôв – называєме зміну позад времени и другых перемінных факторôв. У смыслі зміны, всі реґулярні глаголы ділиме на дві дієзміны.

До первой дієзміны относят глаголы, які в ІІІ лицьови множины имҍ́ют флексію -ут, -ют: фіґллюют-фіґлюєш, фрыштикуют, казкуют, пилуются, міриґуют;

До другой дієзміны относят глаголы, які в ІІІ лицьови множины имҍ́ют флексію -ать, –ять: соча́т, парадя́т, лу́плят, сплят, хавча́т, у́чат, хо́дят, квічáт, говоря́т.

5.1.6. Середи́нна форма произношенія глагóла (Ни тверда ни мнягка).

У русинському языкôви бульшôв частьôв нашего народа хôснуєтся форма глаголôв І и ІІІ лицьови єднины́ и множины́ что звучат твердо, як присокоченоє от церковно-славянського: читат (а не читать); співают (а не спîвають). Люде роблят на полю.

 Часть русинôв (в основному долина Латориці и часть за границьôв) говорить помнякшено: співат, чúтат, рýбат, дрýчатся, копкатся, вадятся.

Хоснованіє сих мініреґіональных форм звучанія глаголôв (робит и робить) як русинськоє діалектичноє богатство, є оправданым и свободным, бо при бесіді они́ лем злегка улови́мі, а часто и скрыті.

Хôснуются сисі формы глаголôв ІІІ-го лиця множины: читают – (марамóрошськоє), и читавуть – (лемацькоє) но в бесіді оно́ майже неуловимоє.

Примітиме, что мнягкоє произношеніє хôснуєтся у тôй місности, де якраз у 1 лицьови єднины и у в 3-му лицьови множины форма глагола така співаву, читаву,співавуть, читавуть и корінева там «ü»-кüнь, вüл, стüл, кüл. Там, де хôснуєтся твердоє произношеніє: робит, творит, співат, хôснуєтся в 1 лиц. єдн. и в 3-му лицьови множ. такі формы глагола: я співаю, читаю, они співают, читают и коріньова там на «у»-кунь, вул, пуп, стул.

5.1.7. Оригінальна русинська вымова глаголôв из флексійôв –ме.

В глаголах І-го лиця множины теперішнього и будущого часа хôснуєтся особенна система флексій –еме, -єме (характерна для русинôв, по якôй мош легко спóзнати и́менно язык рýсина) –ме: пишеме-напишеме, читаєме-прочитáєме, видиме-увидиме.

           5.1.8. Разноє смысловоє знáченіє русинськых глаголôв. Многі русинські глаголы имҍют разноє смысловоє значеніє, якоє уразумієтся лем у контексті изреченія. Любився часто Іван чинитися (притворятися), же он сердитый. Что будеме чинити (дҍлати) кіть впадуть скôрі морóзы?

5.1.9. Стягнені формы глагола из флексійôв –ашь, -ишь, и ет, єт.

Хôснуєтся русинами и стягнена форма глаголôв у ІІ-му лицьови  єднины І-ой дієзміны теперішнього часа, из флексійôв –ашь, яка є лем у македонцюв и словакôв: читаєшь – русин.чи́ташь, спîвашь, вíтаєшь, збúрашь, додíвашь; памня́таш; айбо купуєшь, фрыштикуєшь, фіглюєшь. Ци чúташь ты книжку каждый день?

В безособовых глаголах теперішнього времени происходит стя́гненя: пишеться – пишеся, читається – читаєся, читатся; хôснуєся. Но:мíсится, стелится, тішится.

Глаголы русинського языка теперішнього времени в 3 лицьови єднины 1 –й дієзміны имҍют дáвну стягнуту форму. Из флексіи глагола -ет, єт, ит, читаєт, несет, ýпала фонетично друга (остання) буква –т. ЦСЯ , играєт – русин., úграт(ь); ЦСЯ, спíваєт– русин, спíват(ь); ЦСЯ, читаєт –  русин., читат(ь);

Обі йсі формы хôснуются русинами ситуативно у разных ситуаціях для ліпшого и легшого произношенія слôв ци отповідной передачі смысла. Глаголы на –ит(ь): чинит(ь) сисі стягнуті формы не приймают. В глаголах характерным для русинôв є хоснованіє суфікса –ова: дяловати, фрыштикôвати, байловáти, віршовáти, вінчовáти, спрôшоватися; Позад колядок діти почали вінчовати ґаздам и их дітям.

 

5.1.10. Твóреніє глаголôв из другых частéй речи. Глаголы можуть быти утворе́ні из существительных: отóченя-оточúти, ліжа – ліжоватися, санкы – санкатися, свальба–свальбовати, біґлязь – біґльовати.

из прилагательных: маціцькый – змаціцькатися, малый – малúтися.

5.1.11. Глаголы быти, жити и их формы.  Русинськый язык присокотив у многому форму церковно-славянського языка, сміло хôснуючи древні формы помочного глагола быти у майже всіх числах, родах и лицях. Йсе наглядно видно у поданôй ни́же таблици де представлені глагольні формы дійственного способа глагола быти и пак ниже другі формы у парадиґмах. Туй мож легко видіти и повні формы помочного глагола быти и, што важно, єго древні (стягнуті) формы. Напримір: ємь, є, мь, сь, єсьме=(и)сьме, єсьте=(и)сьте, суть и другі.

Дві формы помóчного глагола быти (1 лице жен.род. мь, и 2 лице жен. и серед. родôв сь) стрáтили у русинôв гласні бýквы из форы –ємь и зосталися  самі у формі –мь, -сь: (зробила мь, зробило сь).

Я быв=быв ємь; ты была=была мь; то было=было мь; мы были=были сьме; выбыли=были сьте; они были=они суть;

Формы глагола быти в 1 и 2 лицьови множины (и)сьме, (и)сьте вертáют стáрый звук є (єсьме) мы єсьме, мо́и єсьте якый у русинôв даколи переходить у и аж передньоє слово має согласный звук: Аж ись ме; Кіть ись ме.

5.2. Дійственный способ глагола  в якому май повнíше вшиткі формы глагола проявляются у дійственному способі глагола. Туй они мають формы:

Времени – минувшый, теперішньый, будущый (пиловався, пилуюся, буду ся пиловати). Ты ся попиловáв ото купити, а я буду ся раз приникáти.

Лица́ (я никаву, ты никашь, он никат). Он ся нúкат ми прямо в очи, а я на ото нич не даю. Они ся нас так не лúшат.

Ро́да (парадився, парадилася, парадилося). Она ся любит парадити, а он ньит.

Числа (шатовала, шатовали). Я шатовав и они шатовали − усі сьме шатовали.

 Глагол, что означає незаконченоє дійство, отповідаєт на вопросы: что робити? а тот, что означаєт законченоє дійство, отповідаєт на вопрос: что зробити? За си́в характери-стикôв глаголы бывают двох видôв– завершеного и незавершеного. Завершеному виду оповідаєт проста форма глагола (что вчиню?), а незавершенному – складена – (что буду чинити?): Пригласити-приглашати, писáти – обпúсовати, спҍва́ти – заспҍвовати.

 5.2.1. Теперішньоє время. Прéзенс.

Теперішньоє время є самым хоснованым. Глаголы в теперішньому времни имҍют дві дієзміны. І дієзміна має флексію: в 2 лицьови єднины ешь, єшь, а в 3 лицьови множины–ут(ь) –ют(ь) (вуть): пилýєшь-пилуются, штимýют, костуются, мудруют, вакýют.

Примітиме: Многі глаголы 1-й дієзміны имҍют регіональну (у долині Латориці) форму з флексійôв на вут замісто ут, ют. Вакувут, читавут, співавут, игра́вут.

ІІ дієзміна имҍєт флексію: в 2 лицьови єд. ишь, а в 3 лицьови множины–ат, ят.

Напримір: торносúшь-тôрнôсят, вúдишь-вúдят, ладúшь-ладятся, вáдишься-вáдятся, глáдишь-гладят (поглаживают), парадят, лопонят, кортят, харят;

5.2.2. Минувшоє простоє время (час). Імперфект

Глагол простого минувшого времени в русинському языкови имҍєт таку форму як и церковно-славянськый язык кроме 1, 2, 3 лиця, мужського рода єднины, де у русинôв за послідні 60 го́дув доста твердо установилася туй флексія -ав, –ив, -ув –ів, -îв замість старорусинського -ал, -ҍл, -ил, -ул. Народом кодифіковано туй замҍну «к» на «в» в 1л.муж.рода через то, что помочный глагол «быти» в 1 л.муж.єд.ч. єсмь прийняв форму єсь, а в стягнутому виді –ись или -сь: пиловался єсмь-пиловав ись ся; лопонів, ладив.

Лемкы-русины в Польши не лем 1 л.муж.рода но и 1л.жен.рода змінили «л» на «в»: ходил, ходила – ходив, ходива; писав, писала – писав, писава;

Остальні формы минувшого простого времени єднáкі из церковно-славянськым на –ил плюс флексіи родôв: она́ робила, оно́ роби́ло, (мы, вы, они́) роби́ли.

Исключенієм є ті немногі глаголы, основа котрых кончаєтся на с, з, р, г, к, и губні б, п, в:   густи-гув; тиснути-тúс, (тиснув), потис руку; повиснути-повис; нести-нюс;

Формуєтся простый глагол минулого часа из по́мочôв флексій:

-ав –яв, –ив, -ів, -ув для  муж. рода 1, 2, 3 лиця єднины. Нúкав, пúскав, улляв, закляв, закляґав, привúв, кривив, летів, свистів, завéсти-завюв. (Я, ты, ôн): лущив киндирицю, бив у крúсу звóна, співав русинську співанку, читав творы Духновича,

-ал+а, -ил+а,-ял+а для жен. рода єднины. Она штріковáла узоры на ручникы.

-ал+о, -ял+о для серед.рода. Потя засвистáло.  Авто застряло.

-ал+ и, –ил+и, -ял+и для 1, 2, 3, лиця множины. Вы не знáли же ся мы пострóйили.

Давньоє минувшоє простоє время Аорист зостався у русинôв в Св.Писаніи и лем у немногых словах и фразеологічних конструкціях. Напримір: Ôн (ун) шатовано двиг собôв. Тогды я идý (пôйшôв) ид ньому и вповів им му што заслужив. Не тому ся хліб пече кому ся рече (вповіло, было сказано).

   Модальні глагóлы хоснуются при модальных словах мýсити, мочи́, мати – в значеню возможности, й особенный русинськый складеный глагóл: Го́нно быти =може, быти. (Еng.  may be). Но: гóден роби́ти, гóдна дôстати, гóдноє стати на нóгы.

А также хоснýєтся конструкція чýнно + глагóл или містоимҍніє: Чунно ми з нього. Хоснуются як модальні, хоть и рідше, глаголы хотíти, начати. Хотіти знати − добрый звычай. Хотіти помочи має каждый. Нáчати робити −йсе вже дóбре.

(Eng.) must be=мусит быти. Йсе ся мусит зробити.

(Eng.) can be=може быти. Йсе ôн може завтра (має силу) зробити.

(Eng.) may be=гонно быти. Йсе гонно (возможно, допустимо) быти.

(Eng.) І may do=я можу (маю возмогу возмóжно) зробити.

5.2.3. Перфект. Минýвшоє (завершéноє) время.

Русинськый язык як и старо-славянськый имҍєт перфект, як минýвшый завершéный час, якый ся образуєт при помочи глагола в імперфект и помочного глаголы быти.

       Робив єсьм=ємь, робила єсмь=мь, робило єсмь=мь,  робили єсьме=сьме, робили єсьте=сьте, они робили суть.

Показательно, что именно форму и структуру перфéкта (минувшый завершéный час) русинськый язык май сохранив у 2 лицьови жен. и середнього рода єднины, де чисто покáзуєтся сохранена стара форма глагола. Пишется форма помочного глагола быти усе отдільно от смыслового, обы єя не пýтати из вертальнôв частицьôв -ся: робила сь, читала сь, робило сь, читало сь. И в множині – у всіх лицях: робили сьме робили сьте. Аж ись ме готові, то йдíм. Ваші дома суть? Они суть дома. Діти мо́и суть чесні.

Перфект глагола русинського языка образуєся при помочи суфіксôв –ив, -ил-, -ав, -ал-; и глагола быти в 1 и 2-у лицю єднины и множины. Причому, на зміну от церковно-славянського, містоимҍніє русинського языка в отповіднôй формі туй выпадаєт, а єго міссія ясно передаєтся в формі глагола быти (я-ємь, мь, ты-ись, сь, мы-сьме, вы-сьте).

Напримір: я читал – ЦСЯ: читал єсмь – русин. читав ємь.

Форма же 3 лиця єднины Перфекта є лем дáколи єднáка из Імперфектом, бо й до днесь активно ся хôснуєт помочный глагол быти и у 3-му лицьови єднины: Василь є дóма. Дóма є Василь? Он є туй свôй. Газета є помочником. Дітина є благом для фамиліи и родины.

Практично всі русины хôснуют помочный глагол 3 лиця и у множині –суть.  Они суть дома. Де суть тво́и діти Мáрьо? Дома суть! Форма перфекта хôснуєтся май часто в устнôй бесіді, а на письмі– по складу изреченія. Помóчный глагóл може быти у пред или у постопозиціи до смыслового глагола. Дуже часто помочный глагол бере на себе существительноє, что стойит перед смысловым глаголом, а вся бесіда русина приобрітаєт легкость произношенія при доста складнôй формі. Порозуміти реч русина в сих формах практично невозможно не русинам и дуже легко даже русинськым дітям: Дҍло совершив ємь=діло мь совершив; Правду мь казав=казав ємь правду;

5.2.4. Давно минувшоє время. Плюсквамперфект.

Русины имѣ́ют и форму давно-минувшого времени котра ся рідко хоснуєт, но важна при передачі послідовных дійств, особенно в біблейських текстах. Образуєся двома способами:

1. При помочи перфекта и помочного глагола быти в Імперфекті и лем рідко при помочи старой формы аориста бех, што перейшло у русинôв у форму бых. Ходив ємь быв (бых) по Америці криста крижом.(Іван Лецович). Любив ємь быв (бых) мати дітей докі мь єще́ быв молодый. Знав ись быв сього чоловіка ззамолоду? Могли сь ме были єще́ позавчора ото́ полади́ти. Любили сьте были быти тогды з нами.
2. При помочи отповідного містоимҍнія смыслового глагола и помочного глагола быти в Імперфекті. Я гадав быв хоть что зробити з ним. Порунайте:  Гадав ємь быв хоть что зробити з ним. Я знав быв сись вопрос до днеська. Он любив быв сесе купити. Форма глагола бых май хôснуєтся при образованію условного способа глагóла.

           5.2.5. Будущоє время глагола. Футур. Будущоє время глагола образуєтся разныма способами при помочи:  1 префікса что добавляєтся до глагола в теперішньому времени:

пишеме-напишеме, робит-поробит, звíдат-зазвíдат, спилат-одспúлат, сочит-посочит (порекомендýєт); ладится-поладится.

2 при пóмочи формы інфінітива главного глагола и помочного глагола быти в формі будущого времени: я буду робити, ты будешь спилáти, она будет ляскати, оно будет варчáти, мы будеме звертати, они будут шатовáти, возик будет цорконіти.  

3. При помочи модальных глаголôв маву (маю, имҍю), хочу, начну плюс смысловый глагол в формі інфінітива.

Мáти: я маву (маю) зробити сисю роботу. Ты маєшь сесе єще довéсти до конця. Она має ся вернути навчас. Они ся мавуть (ют) покаяти за йсе.

Хóчу: Я хочу отспелáти дзяму. Ты хочешь прийти ид нам.  Ôн(ун)не  хоче ся єще́ женити.            Вы хочете ся отдавати, а я ньúт.

Нáчну:         Удкіть я начну плакати за гріхы? Ты начнешь скіпúти дітей завтра. Она нáраз начнет бесіду про свою хворóту. Мы начнеме копати.

Возвратні глаголы также образуют форму будущого часа. Причому, частиця ся зостаєтся на конци́ смыслового глагола в єдному варіанті (из префіксом) и слідуєт за помочным глаголом быти − у другому: пилуєся–попилýєся-буде ся пиловати.

Мож хôсновати частицю ся в конци́ глагола и в другому варіанті буде пиловатися, но йсе быває рідше и диктуєся практичностьôв бесіды.

Остáткы форм складной формы будущого часа не обстáлися у русинôв.

5.2.6. Парадіґмы реґулярных глаголôв. Глаголы русинського языка похожі на глаголы иншых славянськых языкôв и имҍют дві дієзміны, які різнятся по двом флексіям у 2 л. єднины: 1-а дієзміна –ашь, –ешь, -єшь ( и 3 лицьови множины уть ють ци вуть): глядашь, звідашь, дашь,  збирашь, чешешь, тéшешь, отповішь, фіґлюєшь, махлюєшь. 2-га дієзміна на –ишь (и в 3 лицьови множины ать, ять): сокотишь, морконúшь, варúшь, гнявúшь, влетишь, хвалишь, гнівишь.

І-а дієзміна (теперішньоє время)

Лиця:          быти,                     жити,                 честовати,          хосновати.

я                  ємь                         жию(ву)             честую(ву)          хôсную(ву)

ты               єсь(сь)                    жиєш                  честуєш          хôснуєш

ôн (ун),

она, оно      єсть, є                   жиє                     честує                    хôснує

мы               єсьме (сьме)         жиєме                 честуєме          хôснуєме

вы               єсьте (сьте)          жиєте                честуєте          хôснуєте

они (вни)   суть                       жию(ву)ть        честую(ву)ть          хôсную(ву)ть

І-а дієзміна (минувшоє время)

Лиця: глаголы        быти,    жити,         честовати,         хосновати.

я                   быв (им)           жив             честовáв             хôсновáв

ты                быв (ись)          жив             честовáв             хôсновáв

он,вÿн (ун), быв                   жив             честовáв             хосновáв

она,              была (сь)          жила           честовала           хосновала

оно               было(сь)           жило           честовало           хôсновáло

мы                были (сьме)     жили           честовáли           хôсновáли

вы                были (сьте)     жили           честовáли           хôснуєте

они               были                 жили           честовáли           хôсновáли

 

І-а дієзміна (будущоє время)

Будущоє время глаголôв І-ой дієзміны утворюєтся додаванієм зміньованого глагола быти до інфінітива смыслового глалола, или добавленієм до глагола теперішнього времени в імперфекті префікса. Я буду жити, честовати; ôн пожиє (зажиє, отжиє, пережиє, дожиє, нажиє, пожиє) почестує.

я                    буду             (буду) жити              честовати          хосновати

ты                 будешь        (будешь) жити         честовати          хосновати

вÿн, (ун)

она, оно        буде             (буде) жити,             честовати          хосновати

мы                будеме         (будеме) жити,        честовати          хосновати

вы                 будете        (будете) жити,        честовати          хосновати

они (вни)     будуть        (будуть) жити,        честовати          хосновати

Парадіґмы глаголôв ІІ-ой дієзміны –ишь (теперішньоє время)

Лиця: я           хочу               сокочу             паражу

ты                   хочешь          сокотишь       парадишь

он (вÿн ун)

она, оно          хоче               сокотить       парадить

мы                  хочеме           сокотиме        парадиме

вы                   хочете          сокотите       парадите

они                  хотят           сокотят         парадят

ІІ-ой дієзміны (минýвшоє время)

Лиця и роды:

І. єд.муж.      я          хотів ємь,             сокотив ємь                 парадив ємь

Жен.              Я          хотіла мь              сокотила мь                 парадила мь

Серед.            Я          хотіло мь              сокотило мь                 парадило мь

ІІ. єд.              ты       хотів ись               сокотив ись                  парадив ись

                       Ты       хотіла сь               сокотила сь                  парадила сь

                       Ты       хотіло сь               сокотило сь                  парадило сь

ІІІ. єд.            Ôн(ун, хотів                      сокотив                         парадив

                      она,      хотіла                   сокотила                       парадила

                      оно       хотіло                   сокотило                       парадило

І. множ.         мы        хотіли сьме          сокотили сьме              парадили сьме

ІІ. множ.         вы       хотіли сьте         сокотили сьте             парадили сьте

ІІІ. множ.        они     хотіли(суть)        сокотили(суть)          парадили(суть)

ІІ-ой дієзміны (будущоє время).Так само як и глаголы І-ой дѣєзміны будущый час може формоватися при помочи глагола буду и смыслового глагола, а также – при помочи префікса до глагола в імперфекті теперішнього часа. я буду хотіти.

Я                      (буду) хотіти              сокотити          парадити

Ты                   (будеш) хотіти           сокотити          парадити

Он, (вун, ун)

она, оно          (буде) хотіти              сокотити          парадити

Мы                  (будеме) хотіти          сокотити          парадити

Вы                   (будете) хотіти          сокотити          парадити

Они                 (будуть) хотіти          сокотити          парадити

 

5.2.7. Паради́ґмы нерегулярных глаголôв. Глаголы из основôв на –и творят минувшоє время нерегулярно. Нерегулярні глаголы мають разні формы у разных временах, лицях. Я рвав бороцквы и мýшкоды. Іван быв добрый ученик и добрый ємь робутник. Не хваліт ня, бо уречетé ня. Хвалячú мож и уречú. Я им нич не дôвжен.

5.3. Побудный способ глагола. Імператив. Обы передати побудженіє, пробудженіє, приказ, напоми́наніє (от глагола побуди́ти, збудити) русины хôснуют разні виды таких глаголôв у разных ситуаціях.

Побудный способ глагола – укáзуєт на дипломатичный рóзказ, просьбу, пожеланіє ци волю. Побудный образ означаєт май часто дійство, якоє ся не отбыло, айбо з пожеланія говорящего, могло ци може ся стати: никай! пой лем! повіч лем! неси! сідай! читай! устань! дай! Мав ись добре нúкати, коли сь ото куповáв.

Є проста и складена формы глаголôв побудного способа, напримір: зробім=давайте зробиме; йдім=давайте йдеме, говорім-давайте говорити.

Побудный способ русинського глагола образуєтся мно́гымá видами.

1-й – простый способ: має свой вид лем у 2 лицьови єднины (яка єднака є из коріньом) будь, знай, пий, сядь(сідай), видь, и в 1 и 2 лицях множины (до коріня добавляєтся родова флексія –ме, -те):  будьме, будьте; знайме, знайте; сядьме, сядьте; подамé, податé, не лай, не лайте,

Хôснуєтся сись вид у минувшому (мав ись сісти), теперішньому (сядь) и будущому (думаю же сядеш.) часах. Знай правду. Мали сьте мати разум.

Складеный вид має дві конструкціи подані в пунктах 2 и 3.

2-й вид – складеный побудный способ будущого часа образуєтся при помочи слова обы, глаголы быти в отповіднôй формі рода и лиця, плюс смысловый глагол в імперфект (кроме 3 лиця єднины и множины де форма глагола быти опущена). Обы сьте ся + смысловый глагол. Обы сьте ся не сердили!

3-й вид – складеный побудный способ глагола теперішнього и будущого часа образуєтся при помочи слова най и смыслового глагола в імперфект, теперішнього и будущого времен. Най знає дітúна де єя родина.(І.Фотул)

4-й вид – побудного способа глагола в 1 и 2 лиці множины образуєтся также при помочи флексій –ім., -іт: кажíм, говорíм за ся, йдім, убалíм го, найдíм го, принесíм юй.

5-й – вид образуєтся при помочи глагола давати у всіх родах и числах и, дуже часто, хôснуєтся из дрýгым смысловым глаголом также в побýдній формі: давайте кôнчайте роботу, дайме собі мало, дай ми покôй, даю(ву) вам три минуты.

6-й вид – образуєтся при помочи двох глаголôв мати из котрых первый  має форму теперішнього часа, а дрýгый у формі інфінітива плюс существительноє: маю мати час, маєшь мати дяку, мáєме мати охóту, мáєте мати совíсть.

7-й вид − побудна стягнена форма глагола будущого часа на –ишь, -ашь в 2 лицьови єднины: здашь, напúшь, зваришь, посидúшь, поспúшь, створúшь, обличúшь, погôйкашь, Отдѣлно: куп, не рушь, не ступ. Мамко, мамко, куп ми книжку!

8-й вид образуєтся при помочи модальных глаголôв знати, мýсіти, мати, мочú, хотіти в теперішньому часови плюс інфінітив смыслового глагола. Маю(ву) йсе ýштріковати. Мушу йсе поладити. Мýсите ся з сим согласúти. Можу ся надіяти.

При помочи сих слôв русины имҍют не лем форму теперішнього и будущого часа, а й минувшого времени побудного способа глагола. Хотя, обычно, в минулому часови часто не є побудного способа глагола. У русинов же така форма побудного способа глагола минулого часа возможна и може ся дáколи хôсновати при помочи сих побýдных слôв мати, хотíти, знати, мýсіти, могти в формі перфекта плюс смысловый глагол в інфінітиві. Мав им мати час. Мала сь мати добру памнять. Мала сь быти тихо.

5.4. Условный способ глагола.

Условный (договорéный нá слóво) способ глагола описуєт стан, или дійство, котроє могло бы ся стати ци зреалізовати лем при даякому условію. Для сього хôснуются помочні слова кобы, обы, кіть (аж) кіть бы, бых; аж бых, кобы (кібы), кобы+бых=кобых, бых, кобы бых быв=кобых быв; и ид сьому йде глагол быти у отповіднôй формі. А также образуєтся сись способ глагола при пóмочи слôв мати, давайте, ану, ачий: Зробив бы мь, кібы мь мав час.

Условный образ має дійство, якоє може ся стати при указаному условію ци може ся стати лем ид тому дійствови, якоє ся могло стати в минулому, ци стаєтся нáраз, или буде ся мочи стати у будущому: Кіть ся дітвак уже урóдив, най бы уже жив при матери. Русины хôснуют в основному помочні слова кіть, аж, кобы, бых и рідше кôй, які дуже близькі по значеню, но имҍют свои смыслові оттінкы.

Кіть-означаєт свободноє пожеланіє-буде, не буде: кіть буду здоровый, то зроблю йсе, кіть ньит, то як уже буде. Кіть бы вы прийшли…

Кобы, обы (майже єднакоє из кіть)–хоснуєтся коли говорящый дуже бы желав обы ся дійство збыло и хоче похôсновати для сього стару форму:

Кобы я став здоровый, я бы ищи йсю роботу доробив. Кобы вы ся согласили.

Аж-хоснуют частіше на Марамороши и Міжгірщині из оттінком єднакым из словом  кіть, (як выбор), но в уразумҍнію того, что желательно обы дійство ся всьо таки сбылося.

Примір: Аж ся согласите из нами, то ýйграєте. Аж сися челядина ся успокóйит, то мож из нив буде поговорити. Аж сесе правда, то вповім: слава Богу.

В теперішньому времени условного способа глагола хôснуєтся конструкція кіть (аж) плюс глагол быти в формі теперішнього времени и смысловоє слово. Кіть (аж) им дома всьо ся спіхує. Кіть (аж) ись серьозный, то йсе ся робить чесно.

Бых (бы+х) – помочноє слово в условному способови в 1 лицьови в трьох родах, де оно стає замінником сього містоимҍнія. Зосталося йсе слово от церковно-славянського языка, или колись русинськый язык быв матрицьôв старо-славянського, бо много маєме єднакого: я бых быв= я бы мь быв,  я бых бы́ла, я бых бы́ло. Хôснуєтся и стягнутоє кобы́+бых=кобы́х, де містоимҍнія в 1 л. опускаєтся, бо єго замíнят конструкція кобы́+бых: Я кобы́ знав=кобы́х знав. Я кобы́ знала=кобых знала=кобы мь знала.

При бесіді хôснуєтся в минувшому времени в 1 л. муж. рôда єднины взаємозаміняєма конструкція кобы́ быв им быв= кобы́х быв де  кобы́ быв им в стягнутôй формі: кобы́ плюс перфект глагола быти принимаєт форму стягнутого кобых. Сяка форма просит до себе в условному способові конструкцію из помочным бых, а смыслова група має мати містоимҍніє. Кобых там быв, я бых ото зробив. Завто в минулому времени в муж. и серед. родах єднины возможні два варіанты: повный – скорше для письма, а куртый (стягнутый)– чаще для бесіды. Мужськый род:

1.Кобы быв ємь быв здоровый, я бых быв зробив оту роботу= кобыв ємь быв здоровый, я бых быв зробив оту роботу.

2.Кобы быв ись быв здоровый ты бы быв зробив оту роботу= кобыв ись быв здоровый ты бы быв зробив оту роботу.

Для женського и середнього родôв частіше характерна форма обы.

   Обы мь знала што такым станешь, не пушла бы мб за тя. Обы сь повірила, як ото тяжко, та не осуждала бы сь.

Но рідко стрічаєтся и кобы́. Кобы́ моя мамка (была) здорова, буде в мене друга корова (русин.спîванка).

Частиця бы пишется туй вєдно из глаголом быти: бы+х=бых, бы+м=бым, бы+сь=бысь. Причому древня конструкція бых рунонцінна бу́льше пу́знíшшôй конструкціи бым.   Обы была мь была здорова, я бых была вас послужила.=Обы мь была здорова, я бы мь была вас послужила.

 

6. Причастіє – се нелична форма глагола, яка має свôйства глагола, свôйства прилагательного и свôйства наречія, образуючи в изреченію причасный оборóт. Хôснуются прóсті и, рідше, склáдені формы причастія в тепері́шньому и мину́вшому времени. В изреченію прича́сный оборóт отділяєтся запятыма.

6.1. Проста форма причастія теперішнього часа образуєтся при помочи основы глагола и суфіксôв –а-чи, –я-чи, -у-чи, -ю-чи: Ро́блячи свою роботу, она заслужила награду. Ше́пчучи молитву, дітинка готóвилася до спôвіди.

6.2. Проста форма причастія минувшого времени образуєтся при помочи суфіксôв –авш-и, -ивш-и, -івш-и, -евши, -увш-и: Погойкавши мало, шустер став до роботы. Пошорúвши дітей, Афтанасій позад смерти жены йшôв у монастырь.

Хоснýєтся и форма причастія минувшого времени, что образована при помочи глагола в імперфекті (минувшый простый час) и флексіи –ши (кіть основа глагола кончаєтся на согласный) и флексія –вши (кіть основа глагола кончаєся на гласный): Спер-ти−спер-ши, бировá-ти−бирова-вши. Спéрши (останови́вши) машину, мы добралися до Домбовок

Хôснуєтся и складена форма при помочи двох прича́стій, коли єдно причастя є смысловым, а другоє доповнюєт и уточняєт дійство. У такому разі єдно причастіє имҍєт суфіксы простой формы, указані вышше, а дрýгый –до основы має флексію  -я. Формы сих причастій на –я суть церковні, но самі ся хôснуют рідко. Межи сима двома причастіями может быти существитеьноє. Ро́блячи сто́я на лáзиві, мáлярі встигли закончити в срок. Летя́, ка́ркаючи, вороны перелітали из міста на місто. Співа́я, сто́ячи на сцені, хор дав концерт.  Идя домốв падучи, Цильó дав знати ýдкіть иде́. Збирая грибы́ посви́стуючи, мож скорше пройти хащу, айбо из непо́вным кошарóм.

7. Дієпричастіє –

   є часть речи, что выража́єт добро́тность и мі́ру ýчасти предмета за ді́йством, єго причастіє ид сьому ді́йству, и отповідаєт на вопрос: якый? яка? якоє?

При світлі догоря́ючой свічкы писав ôн письмо матери. Поузбúровані яблока были вже догнива́ючі.    Дієпричастієви присущі такі категоріи, як и прилагательному – (зміны за родами, числами, падежами) и глагола (має категоріи времени – тепері́шньый и мину́вшый; вида и стана).

7.1. Дієпричастія заверше́ного и незаверше́ного вида имҍют таку форму: уши́ваный–у́шитый ручник; умы́тоє лице-поумы́ваноє таніря; спіховáти-успіхованый; чистый-ýчищеный. Ручник, што ýшитый мамкôв быв ушúваный нив.

Дієпричастіє має активну и пасивну формы теперішнього и минувшого времени.

    7.2. Активна форма дієпричастія в теперішньому времени образу́єтся:

1. из суфіксами –ач, яч, уч, юч што май часто обозначаєт ді́йство скоротечноє и переходящоє: держачый, спішáчый, терплячый, видячый, люблячый, знаючый.
2. из суфіксами –ащ, ящ, ущ, ющ, што май часто обозначає дійство продовженоє и активноє. Йсі глаголы зостáлися щú из старо-славянського языка. Терпля́чый чоловік, но те́рплящый народ, терпля́щый бíдствіє. Знающый своє діло, знаючый моменты.

 

     7.3. Мину́вшый час активной формы дієпричастія образуєся при по́мочи:

суфіксôв –лый: ухля́лый, пожо́вклый, одвúслый, задря́хлый, зати́слый, почорнíлый, завя́лый, погнúлый, погорíлый. Зстрýпілу лúшку найшли́ в сніго́ви.

суфіксôв –авш-ый, –івш-ый, -ивш-ый, -ывшый: подавшый, терпівшый.

глагола в імперфекті и суфікса –шый: сидів+шый, посидів+шый знав+шый.

7.4. Пасивна форма дієпричастія теперішнього часа образуєтся при помочи суфіксôв –амы-й, -ямы-й, –имы-й, -емы-й, -ємы-й: терпи́мый, ви́димый, люби́мый, зна́ємый, спіши́мый, держи́мый (одержи́мый), оддава́ємый;

    7.5. Пасивна форма дієпричастя мину́вшого ча́са:образуєтся при помочи глаголôв на –ный (-на, -ноє, -ні): побіґлё́ваный, ýсувана, ýспіхованый, облупле́ноє, зхоснóвані.

При помочи суфіксôв -(в)шый-ся: заблудúвшыйся, зарва́вшыйся, зазна́вшыйся;

При помочи флексій на -тый(-а, -оє) у слідующых примірах:

а) у єдноскладовых глагольных основ: збú-тый, спú-тый, стрí-тый, здý-тый, слý-тый, шý-тый, ýры-тый, урвá-тый, спе́р-тый, ýмы-тый.

б) у глаголôв из основôв на –н, -ну, но, при сьому, часто образуются и дві паралельні формы: шкря́бнутый, чúркнутый, заці́плый-зацíпнутый, услíплый-осліпле́ный.

В глаголах из йотірованым «и» достаєме «є». При сьому удареніє остаєтся на місті: загойúти-загоє́ный, напойити-напоє́ный,  полойити-помлоє́ный.

Дієпричастія, что образовані от глаголôв из основôв на –и (-і,) достают букву –е: зцідити-зціже́ный, сидіти-наси́женый, увúдіти-уви(д)женый, полюбити-полюбле́ный.  Зціже́ноє молоко перелляли в довжáнку. Сусіда ýгнали из насúженой дóвжности.

По иншакому правилу идут такі слова: колотый-розколеный, молотый-розмéленый.

7.6. Дієпричастіє заве́ршеного вида творится разными способами:

1. префіксальным: мальованый–намальованый; бігльованый–добігльованый; парованый–припарованый; ціфрованый–ýціфрованый, різаный-зрізаный, клеєный-заклеєный;
2. префіксально-суфіксальным: різаный – порозрізованый, харéна -ýхарена;
3. суфіксальным: купованый – купленый, дюґаный – дюґнутый, брызканый-брызнутый;
4. чередованієм у префіксах: читаный-поперечитованый, писаный-попереписованый.
5. чередованієм у суфіксах: ушúваный-ýшитый, перебираный-перебра-ный, дописованый;

 

8. Наречіє – є незміньована часть речи, котра має наречú (назвати) окраску ре́чи и є при слóвови рéчником, указуючи на время, місто, способ, цҍль, причины, міру, речи при котрых отбываєтся дійство или укáзуєт на состояніє предмета (про котрый иде реч-бéсіда).

8.1. Наречіє времени, міста, способа, міры.

Времени: отповідают на вопрос: коли́? Адде(ка), пак, пéрше, скóрше, навчáс, нáраз,  сперву, из начáла, вéчур, снóчи, позáсночи, влíті, удéнь, рáніцько, нúґда шуга, навхтéма, день при дни, днесь, дóраз, нáраз, нáскоро, уярú, зрáна, порáнше, дóсвіта, наполýдне, понад вичур, нанáрук, зáвтра, позáвтрів, часóм, колú, тогды, одтóвды, áнде(ка).

Міста: отповідают на вопрос: де? даудкі? удкі? дôкі? (часто до сих нарéчникôв ýдкі, дôкі добавляєтся ль, или ть, для фонетичной вязкы, котрі не обязательно позначати на письмі: куды, туды, удкіль, удкіть, дôкіль, дóсіль  ýдсіль, дôкіть, посередú (них), в середúні, з крáйчику, áддека, áнде(ка), вон(ка), горí, долу́в, горі+ниць (лицьом до земли)=горіниць, долÿвниць, межи, помежи, спôду, звúрьха, з+ýнну, з+вóнка, антáмка, аттýйка, гúнде, гинтáм, (и)здáлека, (и)зблúзька.

Способа: отповідают на вопрос: як? зáбоком, вторично (другый раз), тýньо, напóслідь, нáсилу, нарéмно, нáкурто, ненáроком, добрí, затягуючи,  нáще, пішо, гáмішно, гаром-понáтроє, єдно-нáєдно, злегка, фýрт, потúхы, помалі, нáбіло, нáвелико, нáтонко, нáпісно, дáрьмо, файно (фáєн), краснó, наýверткы, набожно, сло́будно, нáфуч, наóко, одплатом, поддюґом, нáвіру, бáтром, барз, врокашú, зáдарь, надарéмно, нáчорно, нáбіло, збíгло, наруно, нáгло, напослідок, наконúць, нафíглі.

Міры: отповідают на вопрос: кулько? Як, як много? (по контексту изреченія): домáк, дôкус, пíціцько, мáціцько, рéндешно, фіґлярно, бідóвано, заýдвоє, дýфлом, фест, чúтаво, крыхтý, дошпéнта, помáлы, шатóвано, нáскоро, бігом, пíшкы, дóста.

8.2. Твóренія наречій. Тво́рится наречіє способом словотворенія, способом адвербіалізаціи (переходом даякых частей речи у наречія) и з помучôв префіксôв и суфіксôв. Тво́рится:

1. от существительных: нôч–уночи, день-вдень, вúрьх-звúрьха, полудень-(полýдне-читаєся полунне)-дополудне, літо-вліті, памнять-напамнять, сила-нáсилу.

Наречія можут быти утворе́ні и от относительных существительных з додаванієм суфіксôв –ськы, -цькы, -зькы: по-дітськы, по-руси́нськы, по-стари́нськы, по-пра́зькы.

2. 2. от прилагательных добротности и міры при помочи флексій -і, -о: добрый – добрí, руный – ру́но.

Дáякі з них можут быти ступеньо́вані, як прилага́тельні: добро – добрí, май добрí – камай добрі, туньо – тýнше – чим май тýнше.

3. от числительных: єдно-нáєдно, нáдвоє, понáтроє

4.от містоимҍній: моє–по-моєму, вашоє–по-вашему.

5 от глаголôв: лежати–лéжачи, сидіти-сидячи, говорити-говорячи.

6. 6. Додаванієм префіксôв до существительных: полудне-наполудне, натроє, наярú, позáсночи. Напóлудне діда зобрав усіх на полýдинок.
7. 7. Додаванієм суфіксôв: бігом, сподом, боком. Я мусив бісти (бігти) бігом,
8. 8. Соєдиненієм оснóв ледвы-ледвы. Мені ледве-ледвы зайшло́ (ста́чило) хліба.

Даякі наречія имҍ́ют незміньовану форму: Здáлека видко му русинськый клебан-калап, а зблизька–нáраз чути и єго материнську бесіду.

Наречія имҍют и ласкательні формы: Пора помалинькы йти дому́в. Маціцько долля́ли воды́ и пíціцько добавили соли до стрáвы.(Іван Левович. Моє дітинство).

Наречія хôснуются из частицьôв ся: стемніло ся, видко ся. Уже пять гóдин, а єще́ ся видко. Так ся скоро стемніло, што не всигли сьме ся зáвидка поспіховати.

 

9. Службôві части речи

Всі службôві части речи легко роспознаєме для того, что они суть незмінні и не отповідают ни на якый вопрос в изреченію. Йсе суть: предлог (часть рéчи, что бываєт при существительному), союз, чáстиця, возглас.          

9.1. Предлог – незмінна служебна часть речи, что стойит при существительному, містоимҍнію) и числительови и служит для выраженія рáзных отношеній межи предметами. Предлогы самі членами изреченія не бывают.

9.1.1. Прості предлогы. а). Прості предлогы – непроисходні суть из єднóго слóва (без, у, од (часто фонетично чýєся уд), ид, на, над(о), в, по, при, через, межи, з, из, за, о, (май часто у высокому стильови: моліт Бога о нас; они не знают о нас; про, про (в значенію “для”).

Хôснуєтся и предлог – вы (май бу́льше у позыченых словах): выборы, выпасти, выслов, выраженіє;

Предлог –од принимаєт часто у бéсіді и ясну фонетичну форму –уд, но рішено было писати єго за історичным принципом лем як –од,: ко од [уд] ня просит? Что од [уд] ня хочете? Айбо при произношенію мож и де треба хосновати фонетичноє–уд. В такому случаю, коли слово має флексію –о у предлога -од при бесіді єдно –о выпадає. Вшитко од (-от, вшитко д) ня забрали. Могло д ня пропáсти.

Хоснуєтся самый частый предлог –от в массі церковных, біблейськых и позыченых текстах: отпуст, отход, отпраздновати, отыйти, о́тправа.

Хôснуєтся и предлог –к (в значеніи -ид) в священных текстах Бібліи и при передáчи возвышенной бесіды: к(о) Тебі Господи; к Нему говóрит; говóрит к ним. Уже издавна добавляли русины у словах церкôвных до предлога -к буква -о для благозвучія: ко Господу. У словацькых русинôв помóчна буква до предлога –к добавлялася -у як -ку:  к(у)-ку нам, ку Господу; Остався у русинов и старый предлог –о, но май часто у старых текстах и в текстах высокого стиля: о Господі, о нас, о небеснôм.

9.1.2. Составні предлогы – творя́ются соєдиненієм двох вать бу́льше предлогів: з-под, из-под, з-помежи, з-понад, посереґ, поперед, позад, поперек, упóдôвж, звирьха, попóд (попýд), повирьх, сперед, пониже, повышше, з-попуд, идгорі, извирьха;

9.2. Союзы (со+ юзы) – служебні части речи, кóтрі соєдиняют отдільні члены изреченія или цілі изреченія. Они не имҍют отдільного лексичного значенія. Сочинительні союзы служать для соєдиненія независимых частей, а подчинительні – для соєдиненія зависимых частей.

Сочинительні (со+ чинити=чинити вєдно) єще́ діляться на:

соєдиня́ючі и, ай, тай, а (у старо-славянському значеню “и”. Іван а Петро косúли дараба вєдно);

протиставні (айбо, но, зато); Но ото пак не так было, зато и кажу на розум.

   разділові (ци… ци, (а)вать… (а)вать, ни… ни, то… то, и…и, или…или).

Союзы подрядности указуют на:1) причину: завто; бо; через то, што; 2) цілí: обы, для того; завто, обы; для того, жебы (обы);

3) усло́вія: кіть, як, аж, аж бы, кобы, кіть бы;

4) допустóві: хоть, задарь, же, хоть бы, най, зачим;

5) поруняльні: ги, як, гибы, такой ги, такой як, такой што,

6) временні: єще (звучит як щи) лем, як лем, едвы, позад того, як,

одтовды, одколи, коли, кой, сперед тым, коли, дôкі, дôкіть, дôкіль.

9.3. Частиці  суть служебні части речи, котрі уточнюют смысл отділь-ных слôв или изреченій, или служат для творенія новых ґраматичных форм вать слôв. За значенієм и функційôв частиці ділят на четыри групы:

1) частиці, что выражают шилиякі смыслові оттінкы слôв вать изреченій;

2) модальні частиці; 3) емоційно-експресивні частиці; 4) формотвóрчі частиці.  Частиці, что выражают смысловый настрой:

Частиці – а) указýючі: андека, адде, але там, але туй, вто, (й)се, вно, оно: Вшитко вно (вто) добрі, айбо кібы сьме были молóжі. Аддека ми жона правду казала.

б) вызначáльні: ледвы, мало не, лем (лиш), акурат, бізонь же, онь, аж, щи й, уже, даз (приблизно):

Мода́льні частиці:

а) утверди́тельні: ага, айнояк, ай, айно: айнояк, ôгóв, так, так!

б) отказáтельні: ньит так ньит, ни, ани: Ни нашым, ни вашым.

в) звідальні: ци, ци так, направду, што за, ачий, ба.

Емоційно-експресивні частиці: тать, най бы, най лем, олем, ачий, но та, пак, та де (там), та де бы ньит. Олем дай ми хліба!

Русины часто хôснуют формотворчі частиці: -ка, які додаются до наречій и несут у собі акцент умнякшенія бесіды: аддека, вóнка, днеська, тáмка, теперька, уннýка, туйка.

–бы (бых для условного способа глагола): Ко бы ся на нього творúв.

–най (для творенія формы побудного способа глагола): Най нам вéрнут нашу землю, что діды наші купили єя за амерúцькі доллары!

Най бы (ся) (для творенія формы побудного способа обратного глагола): най бы ся попиловав. Ко ня пустит до хыжі, вбы мь ся загрів. Частиця бы може стояти не лем позад глагола, а и в шилиякых позиціях у изреченію:

Ко ня з гнҍвом спомянýв, биґарь бы го не минýв. (Русин. приказка)

9.4. Возглас (восклицаніє) – се служебна часть речи, слóва авать пару слôв, что возглашáют, передают или подсилюют чувства и становлят собôв емоційно-експресивну цілоснôсть: Боже мôй! йой! Йойойой! туй го маєш! туй ись ме! туй им! такôй нáраз! гий! чуй лем! на ту правду! но та правда! сятивбыся! непонóся! прощеный бы быв! сигінь! сиґінятко! неборятко! позерайся на нього! сарака! чіт! цíле же так! ниґде шуга! най ся не приказує! айно як! ціле же ай! гов! го-гов! позирайся на ньо́го! ганьба! не ганьбишся! чекай, чекай! небáй-небáй! еге, ни!

В изреченію возгласы отділяются запятыми вать позад них (авать в конци́ изреченія) чáсто ставиме восклицательный знак (!):