Часть. VI. СИНТАКСИС русинського языка
Общі понятія про соєдине́ніє слов, в изреченіях (реченях, предложеніях), их чáсти, и разділительні знакы межи составныма частями и в конци́ изрече́нія.
Синтаксис изучаєт прáвила написанія соєдине́ніє слов и изреченія, а также их побудóва, ґрамматичноє значеніє, способы соєдиненія.
Соєдине́ніє слов – се два или бôльше слôв, что выражают якоєсь понятіє: нові биціґлі, желізна дорога, квасна вода. Суть три способы соєдиненія слôв: согласованіє, управленіє, приложеніє.
Изреченіє (реченя, от глагла речи)– се є єдно слóво или бôльше слôв, что зєднані довєдна и передають цілосну думку. За емоційныма характеристиками изреченія суть:
повіствуючі, звідальні и вóзгласні.
Повіствуючі изреченія повідають про чтось аили про когось. В кôнци такого изреченія ставиме точку [.].
Коли ми ишо́в через готáр, возик ми ся росцоркотáв. Мотоцикл може повезти лем двох. Мамко мóя, мамко, серце ми ся замкло, ключиком – колодкôв за рыбкôв солодкôв (русин. спîванка).
Звідальні изреченія имҍют у себі вопросы про чтось или про когось. В кôнци такого изреченія ставиме знак вопроса [?]: Кому ся такоє любит? Де ся он) дів? Де (ты) сь ся дів? Ко бы тя слухав, кібы не я? Давно моє давно, де сь было вчора?
Возгласні изреченія передають разні емоціи и говорятся з посиленôв інтонаційôв. В кôнци такых изреченій ставиме знак возгласа [!] Співайме християне, співайме, за живот вічный не забывайме! Роби, роби – сядь, мало бóроду погладь! Най ся не приказує, згýбили нáпусто свôй живот тоты́, что ламали хресты́! Думай, думай, чоловіче, бо час живота скоро тíче! Не служи́ чужому, бо не знаєшь, якый дух у ньому! Вирсь гет копачку и кончай тотý роботу что лем на хвороту!(Русин.приповідка).
1. Головні члены изреченія
Подлежа́щоє (лежа́щоє под, в основаніи) и сказуємоє (расказуємоє про суть), як то, что присужуєт или совершаєт дҍйство из оснóвôв.
Ґрамматичну основу составляют главні члены изреченія.
Подлежа́щоє и сказуємоє.
1.1. Подлежащоє
– сіє єден из основных членôв изреченія, котрый познáчаєт основный или центральный предмет или основноє лице у изреченію и отповідаєт на вопрос: кто? (ко, тко) что?
Подлежащоє может быти простым (из єдного слова) и складеным (из двох или бôльше слôв).
Май часто подлежащым бываєт существительноє или містоимҍніє или чисéльник.
Не (ко?) кôнь винный, что (ко?) кочіш ся стрáтив у кôрчмі. (Іван Лец.).
Складеноє подлежащоє може ся складовати из групы слôв, які передають якоєсь єдноє понятя:
Коли прийшов (ко?) ап. Іоанн из ап. Петром, зайшли до єдного села и до єдной убогой вдовúці просилися на нôч. (КЗ) Стався ра́дити (ко?) ґазда з женôв, что чинити? Напо́слідь (ко?) священник Василій ýсповідав го и послужив благодарственну Божу службу “за здравіє”.
Иде Афія з чоловіком на відíк (в сусідньоє село), куповати сусік.(КЗ)
1.2. Сказу́ємоє (расказуємоє)
Сказу́ємоє, то что присужуєт, что є при разсужденію – йсе другый из основных членôв изреченія, котрый присýжуєт дійство ци стан основного лиця или основного предмета и отповідаєт на вопрос: что робит? что з ним ся робит?
И Соломон (что зробив?) зайшôв, увúдів и твердо почудовався.
А. Духнович твердо рішúв послужити своєму русинському народови. Історія має быти дýже благодарна русинам Кукольнику, Орлаю, Венелінови-Гуцу, Балудянському и иншым за великый їх (русинськый) вклад в науку и культуру.
У простых изреченіях сказуємоє може быти простым, и складеным.
Напримір: Уночú похолодало. Мусай терпіти. Май ліпше быти дітваком. Над раном было вже студенó. Мусай было итú робити в калгоз.(Іван Лец.). Знали ня «вчити» реміньом.(Р. Пищальник).
Сказуємым у безличных изреченіях можут быти:
- Безличні глаголы: Вже ся змирькло. Постуденіло. Розвиднятся. На вичурни и кадится и співатся.
- Личні глаголы, что ся хôснуют у безличному значенію: Из гôр повіяло студеньôв.
- Глагольні формы на –но, -то из звязкôв и без нея: У 30-і рокы было зроблено много чехами для просвіщенія русинôв.
- Інфінітивы: Не забыти нам ниґда того благословенного часа, коли в селі было начато строительство храма.
- Предлогы, слова сказуємого типа треба, мусай, мож, час, жаль ниє из зязкôв и без нея, что ся в бу́льшости соєдиняют из инфінітúвом:
Сього треба было чекати. Каждôй мамці жаль свою дітину. Не мож перед тыма дождями на полю нич и зробити.
До безособовых изреченій относятся также одказні изреченія, в якых назва отсутнього предмета или лиця стóйит у родительому падежови:
Не є на тя отця. У хыжи не было швабликôв. У нього не оста́лося никого з родичîв у селі.
У безличных изреченіях назва дійствуючого лиця може стояти в дательному падежови. Ка́ждому хо́чеся ма́ти свôй за́куток.
Часто двоскладені й єдноскладені безличні изреченія бывают синонімічныма. Я не годен писати. Мені ся не пише.
Сказуємоє може быти простым и складеным.
Іван тяжко робив у пана. Іван мусив тяжко робити у пана каждый день. Поланя зварила горниць поливкы. Поланя мала зварити повный горниць поливкы бляхарям. Стефан ýробив малтер (раствор) и мусів итú припаровáти себі надáле цíмент из піском. Гафія сполокáла платя и ýвергла го на городúну сушити. Мішо ниґда ся никого не хотів слýхати, завто и все сарáка страдáв, докі го біда не навчила.
- Другорядні члены изреченія.
2.1. Доповне́ніє
Доповне́ніє є другорядный член изреченія, котрый укáзуєт или называєт предмет, якый є не обєктом, а субєктом дійства и отповідаєт на вопрос непрямых падежів: кого? чого? кому? чому? кого? что? кым? чым? на кому? на чому?
Звоны малої деревляної (чого?) церкви уже трúтьый раз кликали (кого?) народ на вечурню. Конець першого (чого?) тисячолітія н. е. пройшôв у Центральнôй Європі под (чым?) знаком (чого?) панóваня Великоморавськой державы. (І. Поп).
У тот час прийшло (кому?) царьови на вôйну йти, на битку (КЗ). Пятому воякôви-русинови цариця дала (что?) саблю. И он забрався и отыйшôв гет из тôв (из чым?) сабльôв (КЗ). Семый вік н.е. стався переломным (у чому?) у судьбі Білых Хорватôв. (І. Поп).
Допо́вненієм може быти:
а) существительноє:
Настáвляєт Миґаль (что?) пу́шку (охот.ружье) (на кого?) на звірку (КР). Поýчать Афія (кого?) мужа, як ся вести на свальбі. (+І.Калинич).
б)Містоимҍніє:
Прошу (кого?) тя, уважай на ня. Не забий (кого?) ня за правду, и кривду не вчинь. Розділи, Стефане, (кого?) нас тым маєтком, что нам ся достав от ня́нька.
Доповненіє бываєт прямым и непрямым.
–Прямоє допôвненіє называєт предмет, на котрый переходит дҍйство и отповідаєт на вопрос: кого? что?
Пишу письмо. Читат книжку. Рубат хащу. Чекат няня. Каждый русин любит сво́ю отцюзнину, айбо часто мусив через благо “освободителîв” лишати свою землю, обы далеко у світі заробити хоть дарабчик хліба.
–Непрямоє допôвненіє называєт предмет, на котрый не переходит дҍйство и отповідаєт на вопросы всіх непрямых змінників, окрем творительного: кого, чого? кому, чому? кым чым? На кому, на чому?
Коло непрямых допôвненій можут стояти предлогы.
2.2. Опредҍленіє
– другорядный член изреченія, котрый отповідаєт на вопросы прилагательного и числителя: (якый? чий? котрый? кілько?) у вшиткых (прямых и непрямых) змінниках и указуєт на число, ознаку или приналежность предметôв. Айбо (яка?) красна йся свальбова співанка.
У новембру (котроє?) первоє число йзясь припадат на суботу.
Фест ся полюбила внукам (чия?) Іванова казка.
2.3. Обстоятельство
– другорядный член изреченія, якый указуєт на спосôб, міру и степень, місто, час, причину, ціль дійства и отповідаєт на вопрос як? де? коли? діла чого? чом? и т.д. Зато, что характеристикы обстоятельства дуже разні по значенію, то межи ними выділяют такі групы:
а) Обстоятельство времени, котроє даєт характеристику дҍйству во времени: И в сисю минуту буря думок сколысала сознаніє чоловіка. Днеська бузькы ся вернули у сво́є гніздо;
б) Обстоятельство міста, указуюєт містоперебыванія или направленія дҍйства: Ходили сьме на грибы в церківно́є; Команицю жали на полях. У церкви, под старôв гôрôв за тебе звідаєтся віра. Вшиткі люди на празнику – родичі.
в) Обстоятельство способа дҍйства, котроє передаєт міру добрóтности дҍйства, стан, признакы добротности или спосôб дҍйства: Мôй нянько бив ня сильно реміньом. Я роблю всьо отцьови нарубы. Но ниякым чудом не вернути самоє великоє з чудес – дітúнство. (Д. Воздвиженськый).
г) Обстоятельство причины, умовы, цілі, котрі отповідно указуют на причины, умовы и цілі дҍйства: Он нáреком говорив голосно. Она ненáреком тя удáрила. При такому здоровлю и світ ми не милый. Дякуючи матери, діти стали на ногы.
А вы́значено-особові суть єдноскладені изреченія, в якых сказуємоє означаєт дҍйство, что ся относит до якогось лиця.
Напримҍр: Слухаву мамину співанку.
Сказуємоє у такых изреченіях выражаєтся глаголом у формі І-го и 2-го лиця дійственного или побудного способа. На лице указуєт флексія глагола-сказуємого.
Невы́значено-особові – такі єдноскладені изреченія, в якых сказуємоє означаєт дійство или стан невы́значеных лиць. Сказуємоє у сих изреченіях выражаєтся глаголом у формі 3-го лиця множины теперішнього, будущого или у формі множины́ минувшого часа. Напримҍр:
Прийде час, коли наш русинськый язык йзясь будут свободно изучати у державных школах русинські діти. Русинôв-художникôв Мункачі, Ерделія и Бокшая знают добре у вшиткому світі. От отавы прибываєт у коровы молоко, а от соломы ся тра́тит.
У такых изреченіях дҍйствующего лиця подлежа́щого – не є и точно назвати єго не мож. Важно само дҍйство, а не єго исполнитель.
Аж у невы́значено-лицьовоє изреченіє ввести подлежащоє, то оно́ тратит невызнáченость. У бôвт (люде) хôдят за олайом. Осіньôв (сільські жены русинкы) хôдят на лáманя.
- Типы изреченій
3.1. Загально-лицьові изреченія
Суть такі єдноскладені изреченія, в якых сказуємоє обозначаєт дҍйство, что може ся относити хоть до кого. Сказуємоє у такых изреченіях май частіше выражаєтся глаголом у формі 2-го лиця єднины или множины, формôв 3-го лиця множины. Напримҍр: Давньых цімборôв не забывают. Брехача к себі не допущают. У хащу дрыва не во́зят. Без косы не впадут на городі валы. Без невҍсты не є свальбы. За файный алдомаш не купишь – не продашь. Бочкôр до бочкора клади коло шпóра. Не сунь но́гу, Янчу, у чужý бока́нчу. Не убагáй на гостúні, їж и крумплі у лупúні. До чужого рóта не приробишь ворóта. Гôсть – не кôсть, за двері не ýшмаришь. Бôйся языка, як рогатого быка. (Русинські пословиці)
3.2. Безличні изреченія
Безличні се такі єдноскладені изреченія, у якых сказуємоє означаєт дҍйство или стан, что совершаєтся стихійно или без активной ýчасти лиця. Подлежащего в сих изреченіях при сказуємому не є и єго не може й быти.
У селі чужого не є. Пора ярьовати. Доста было по чужині ходити. Что нас дальше чекат? Что єще нам чинити?
На сякі грôші не мож достойно прожити. Не є за что купити и хліба. Не краснó ото зычáти и ниґда не вертати. У́йшлú из хыжі без “будьте здорові”.
3.3. Назывні изреченія.
Назывні изреченія суть такі єдноскладені изреченія, у котрых ся тверди́т существованіє факта или лиця, дійства или предмета, что названый головным членом изреченія – подлежащым. Земля. Свята неділька. Божый дар.
У назывному изреченію, кроме подлежащого, мôжуть быти обозначенія й додаткы, які относятся до нього. Красна русинська співанка. Унгвар-Ужгород – город мойих воспоминаній.(Я. Русинко).
У даякых назывных изреченіях можут хôсноватися укáзуючі частиці: Аддека нашоє село. Антам наша хыжа. Гúнде ýросла красна дúчка (дика грушка).
Пôвні изреченія – ті, что, як правило, порозумілі самі собôв, и мают всі необходимі для сього члены изреченія.
Непôвні – изреченія такі, в якых пропущено єден или бôльше єго членôв. Обычно пропущені члены в непôвному изреченію встановлюются из перéжого. Поле дає хліб, а ліс – дрыва. Туй первоє изреченіє є повным, а другоє – неповным. У неповному изреченіи на місті пропущеного сказуємого ставиться тире, а у бесіді робиться пауза.
3.4. Изрéченія з єднородныма членами
Єднородні члены изреченія соєдинéні єднорядным звязком, относятся до єдного и того члена изреченія и отповідают на єднакый вопрос, имҍют єднакі ґрамматичні катеґоріи.
Єднородні подлежащіи: У нашему крайови дружно жиют русины, словакы, украйинці, русские, мадяре, німці и другі народы.
Єднородні сказуємі: У яри ґазда оре, сіє, садить и обрізує сад.
Єднородні додаткы: Потисянські поля были засіяні житом, тинґирицьôв, овощами и пшеницьôв ищи у часы Білых Хорватôв.
Єднородні обстоятельства: Уже не лем у горах, а й на рунині было зимно.
Єднородні обозначенія: Осінньый пофарбленый горный пейзаж переливався усякыма цвітами: жôвтыма, червéныма, сúньыма.
Єднородні члены обычно бывают словами єднôй якойись части речи, айбо подáколи в єдному ряді єднородных членôв можуть хôсноватися слова разных частéй речи: День быв ясный, без вітра.
Єднородні члены изреченія разділяются запятыма, соєдиняются союзами. При єднородных членах изреченія даколи хôснуются узагальнюючі слова, котрі суть тыма же членами изреченія, что и єднородні, и можут занимати по отношенію до них препозицію вадь постпозицію.
Аж узагальнюючоє слово стойит перед єднородныма членами изреченія, то позад нього ставиме двоточку (:), − кіть позад них, то перед узагальнюючым слóвом ставиме тире (–). Напримір: Такого солодкого хліба, як дома, не є ниґде: ни в Америці, ни в Канаді, ани в старôй Європі. И грезно, и яблоко, и сливу, и грушку – вшитко ро́див отцю́вськый сад.
Кроме головных и другорядных членôв, у изреченію мôжут быти словá, котрі относятся до изреченія в цілому или до якойись єго части и выражают отношенія говорящого до кáзаного. До такых слôв отнôсятся обращенія и вставні слова.
- Обращеніє
Обращеніє се слóво или соєдиненіє слôв, котрі называют лице или предмет, до якых обращена реч. Бывают расширені (пару слôв) или нерасширені (єдно слóво): Стефане! Пôй лем до ня в гôсті! Люде чесні! Что ся тво́рит на сьому білôму світі. Родичі наші солодкі! Что сьте давно в нас не были! Боже, помагай, але и ты, хлопче, не дрімай. Діточкы! Де сьте ходили колядовати?(Д. Русинович).
Обращенія можут отділятися запятыма, а при повышенôй интонаціи – позад них ставиме знак вóзгласа.
Вставні слова, як и обращенія, ґраматично не поязані з другыма членами изреченія и самі членами изреченія не суть. На письмі отділяются запятыма, а при бéсіді – паузôв. Напримір: Пак, се не май легшый гôд. Видишь, доста ся за цілый день наробив, что и ясти му не треба. Се, кіть тямишь, была красна пора. Се буде, видит ми ся, дôвга зима. Кіть думати так як вы, та русинôв ниґда шуга не было на світі. А наш сусіда, най ся не приказує, довго ся мучив из хворыма ногами. Русинія, як из любовію называют русины свою прадідôвську зéмлю – Подкарпатську Русь, тяжко ся мáла – каждый третій мýсив лишáти домі́вство и йти на зароботкы. Як кажут у нашему краю: бо́йся языка – злой жены, білого коня и чорной хмары. Ваш ону́к, обы го не уречú, уже гет-гет вы́ріс.
З помучôв отповідной интонаціи значенія другорядных членôв изреченія може ся подсильовати. Словá, что исповняют сисю функцію, называются одокрéмленыма членами изрéченія. Они можут быти расширеныма и нерасширеныма и одокремлюются на письмі запятыма.
До нас приходила Анночка, красна ді́вочка. Юрко, сусідськый хло́піць, недавно взявся ваковáти хыжу. Іван, постарілый, из блідным лицьом и смутныма очима, вернувся на сво́є обы́йстя. Чоловік, похожый на бузька, ходив по полю. Нашых предкôв, чесных газдôв, земля ниґда не забуде. Мôй стрый, родом из Волыні, довго не мôй привыкнути до нашей РУСИНСЬКОЙ бéсіды. Много нашых землякôв, а, именно, Балудянськый, Духнович, Кукольник, Орлай, присвятили цілый свôй живот служéнію русинському и и другым народам. Ужгород, или по-старому Унґвар, быв здавна красным варишóм. Мені, як подкарпатському русинови, дорогі обы́чаи нашего края. Днеська, в середу, мусай пошорити в хыжи.
- Пряма й непряма реч.
Чужа бéсіда, или реч, передана дослôвно, без змін, называєтся прямôв речôв (бесідôв). “Честный род свôй не забуду”, – писав Духнович.
Пряма бéсіда припровôжуєтся словами автора.
Разновидностьôв прямой бéсіды – рéчи є цитаты – урывкы из текстôв. «Прийде час, -писав мôй дідик, что ходив на зароботкы у Америку,-же русины пробудятся от сна и будут єще́ народом славным», якыма суть они од віка и до днесь.
Чужа бéсіда, что передана не дослôвно, а лем из сохраненієм смысла, называєтся непрямôв бéсідôв и не берется в лапкы. Составителі пишут, ош их русинськый синонімічный словарь є першôв провбôв указати многообразность нашых русинськых го́ворôв.
- Составноє изреченіє
Составным называєтся изреченіє, котроє складаєтся из двох или бôльше простых речень, соєдиненых в єдноє содержанієм й интонаційôв. Суть составно-сочинительні и составно-подчинúтельні изреченія.
Составноє изреченіє, у якому прості изреченія руноправні – ґрамматично и за смыслом – и соєдинені сочинительныма союзами, называєтся составно-сочинительным. Скупый много даєт, лінивый много ходит. Сад пожóвк, пустіє грядка, не чекаючи мороз, в теплый край забрався кос. (Ю.Чорі).
Прості изреченія у составно-сочинительному соєдиняются союзами: єднальныма: и, тай, а ни – а ни. Священник посятив місто будущого храма, и люде зáчали робóту. (“Християнська родина”). А ни дома челядник не заробит, а ни на чужині сиринча го не чекат. Роботы на пóлю ся зако́нчили, тай люде ся вернули домі́в;
Протиставныма, а, айбо: Порожньый гордів дуднит, а пôвный гучит. Молоко білинькоє зцідилося до спôду, а білый сніг зыйшôв на вôду. Хоть зéмлі туй и плодорóдні, айбо люде доста голодали в час войны;
разділовыма или, или – или, хоть – хоть, ци – ци: Или то отары овець пасутся на высóкôй полонині, или то білі хмары вітер гóнит у небеснôй высóкости. Или йти на заробкы у чужі краи́, или на родні́й землú гóлодови терпіти. Хоть каміньом у гóлову, хоть головôв у камінь.
Или то якыйись пôзндьый гôсть поклóпкав у óболок, или то вихор конáрькôв яблôнкы досягав до рáча (рамы), бо чув ємь ясно ото́ клóпканя.
- Синтаксичный аналіз складеного изреченія
7.1. Синтаксичный аналіз складеного изрéченія може проводúтися по ниже напúсаному.
1.Указати, же изреченіє составноє, пак – союзноє или безсоюзноє.
2.Аж составноє изреченіє союзноє, то якоє составно–сочинительноє или составно–подчинительноє.
3.Назвати прості изреченія в составно–сочинительному изреченію, указати, якыма союзами они соєдинені межи собôв.
4.Поясни́ти разділôві знакы. Позад сього вже каждоє изреченіє аналізовати як простоє.
7.2. Интонація и разділо́ві знакы у составно–сочинительных изреченіях
Частины (или прості изреченія) в составно–сочинительных изреченіях из єднальныма и раздільныма союзами выговóрюються интонаційôв, а для составных изреченій из протиставныма союзами характерна интонація протиставленія.
Межи простыма изреченіями, котрі входят у составно–сочинительноє, обычайно ставиме кому.
И худóжникы русинські открыли прекрáсну експозúцію живопúсных полóтен, и писателі орґанізовали сво́ю конференцію. Бо язык мôй – грішник, а рядкы – вто я. (Р.Пищальник). Хлопы косили, а жены за нима растрясовали. Люде у церкви на крылосі співают, и свічкы озаряют их молитвенні лиця. Хащу у карпатськых зворах чужі люде понищили, айбо, чесні сво́и людкôве, такоє мудрі люде не творят. Или сись дощ ся закончит, или наша комонúця зыйде на нич.
7.3. Составно-подчинительноє – изреченіє составляєтся из гла́вного и подчиненых єму изреченій – єдного или бôльше. Най лем мало просохне отава, пак єя́ складут у копичкы́. Позад то́го, як подкарпатькі русины проголосовали за Автономію в складі Чехословацької Республікы, Прага дала єя (Автономію) в повнôй формі лем через 20 годів: айбо вже єя мусила дати у 1938-му. Докіть мадярофілы, русофілы и украйинофілы сважалися межи собôв, тко такі русины́ (мадяре, русские или украйинці), чехы йсе легко схосновали: онú “барз ріхле” чехізовали русинські конто́ры и шко́лы. Мила мо́я, мила, наремного стану, ко тя буде любити, аж я перестану? Гôсті мои, гôсті, не сидіте спрості, а сидіт весело, вбы вас чуло село. Р.К.
Каждый народ має сво́єго національного будителя, а мы, русины, прославляєме Бога, за нашего А. Духновича, як и за вашего!
7.4. Составноє изреченіє – составляєтся из двох или бôльше ґрамматичных основ.
Оддалась ня, мамко, за то поточúще, де потятко не залетит, лем вітер засвище. Сокотила мь сво́и діти от пýтів безбожных за доброє имня, бо покáзія людська не збáти за своє сімня. К.З
7.5. Типы составно-подчинительных изреченій:
Составно-подчинительноє – се такоє составноє изреченіє, у якому прості изреченія неруноправні за смыслом и ґрамматично, и соєдинені подчинительныма союзами.
Подчинительні союзы суть такі:
–прості: коли, же, ош, лем(лем), кіть, аж, обы, аж бы, хоть, бо, як, гибы, най,
–и составні: за то, что; непозеравучи на то, что, аж бы ко.
Прості изреченія у составно-подчинительному можуть соєдиня́тися и соєдинительныма словами, у роли якых – относительні містоимҍнія: кто, что, котрый, де, куды(куда), ýдкіть, чом, дôкі, дôкіть?
Часто у гла́вных изреченіях хôснуются указательні словá: тот, такый, там, ýдкі, тогды, ту́лько и так дале.
Айбо такі указательні слова треба одрізняти от парных союзôв типу чым – тым, як – так, кіть – та, кібы – то, ко – тот.
Напримір: Як себі постелишь, так ся й ýспишь. Кіть маєшь голову на плечах, та дурноє не вчинишь. Кібы на то Господня воля, то з по́мучôв Всевышнього храм буде добудóваный. Айбо ко хоче быти поетом, тот мусит май первый раз вчути у себі огинь, живу душу, неспоко́йноє сердце.
Составно-подчинительноє изреченіє составляєтся из гла́вного и єдного или бôльше подчинительных.
7.6. Подчинительноє изреченіє может стояти сперед, позад и в середині гла́внóго: Не є такого чоловіка, котрый бы у сво́и молоді рокы не брався до стихописанія. Что на сердцю маву, най рядкы говорят. Ци вчинишь так, як Бог нас научав, любити ближньых, духом не упадáти.
Подчинительноє изреченіє может относитися до єдного из членôв гла́вного изреченія, до групы членôв или до всього изреченія в цілому (коли выражаєт якоєсь обстоятельство: времени, причины, услóвія и т.д.). Подчинительні изреченія по отношенію до гла́вного можут мати тоті же функціи, что и любый член простого изреченія, а завто и класифікуются они подобным образом. Подчинительні изреченія можут быти такых видôв:
1)подчинительно–подлежащоє, 2)подчинительно–сказуємоє, 3)подчинительно–додаточноє, 4)подчинительно–обозначальноє, 5)подчинительно–обстоятельноє.
7.7. Придаточноє подлежащоє – се подчинительноє изреченіє, котроє пояснює подлежащоє гла́вного изреченія и отповідаєт на вопрос: кто? что? Кто ходит до церкви, тот може быти духовно чистішым. Лем тот не робит хыбы, ко нич не робит. Тому коса добре косит, кому мила ҍ́сти носит. Тот свою дýшу згýбит, кто материнську бéсіду не любит. (Русин. приповідкы).
7.8. Придаточноє сказуємоє изреченіє є именнôв частьôв сказуємого. Іуда быв тот, ко продав Христа. То были якраз тоті люде, котрых вы хотіли видіти.
7.9. Придаточноє дополнительноє изреченіє служит для допôвненія котрогось члена гла́вного изреченія, другыма словами, се изреченіє є допóвненієм до гла́вного, выраженым цілым изреченієм, и отповідаєт на вопрос непрямых змінникôв.
Бог часто наказуєт то́го, ко́го любит. Каждый челядник мав бы знати, что без Бога а ни до порога. Повішь ми, де твôй цімбора жиє?
7.10. Придаточноє опредҍлительноє изреченіє отповідаєт на вопрос: якый? яка? якоє? які? Напримҍр: Такый ôн добрый, ги дарабчик хліба. Ги йовнотáнка, в нього голова (Р. Пищальник). И жий себі, будь щасливый, вічный, ги Карпаты.(Іван Фотул). Нич ми не дай, лем тот колодязь из Шандрôвського гóтаря, из котрого тече солена вода. Люде-русины мусят куповати мінеральну вôду, яку им даровав Сам Бог зáдарь. А єще є й така легенда, что за селом была печера. Они ся мстили за мукы, які народ терпів за них. Не є такого малого воза, вбы на нього й стебло не стало. (“Християнська родина”).
7.11. Придаточноє обстоятельственноє изреченіє бываєт: способа дійства и стéпени, поруняльні, времени, причины, результата, цілі, условні, допустові.
7.12. Обстоятельственного образа дҍйствія и степени указуют на спосôб дҍйства или степень ознакы, названой у головному реченю, отповідают на вопрос: як? якым способом? у якôй мірі? Надворі в тотý нôч было ся так видко, что мож было мак збирати.
7.13. Поруняльні отповідают на вопрос: як? подобно до чого? Черéшня цвіла так рясно, ги бы єя покрыв сніг. Так ся ганьбит, ги кôнь, что вôз перевернув.
- Подчинительні изреченія
обстоятельственні міста, времени отповідают на вопрос: де? куда? ýдкіть? коли? з якого часа? дôкі? Село было уже тогды, коли в хащах ищи татары-песиголовці ходили. Сільськый челядник не заспокойиться восени дôті, дôкі вшиток урожай не буде в коморі.
8.1. Подчинительні причины отповідают на вопрос: нáчто? для чого? по якôй причині?
Я заплакав, бо мь подумав, что никóли тя не увижу. (Ю.Чорі). И каждый три́мав (держав) такых бычкôв, обы орати нима вшиткоє село. (“Християнська родина”). Люди ся там не селили, бо там было много терня (“Християнська родина”). Нашто ходити од пана до пана, кіть всі гроші запрятані в єдному місті. (“Християнська родина”). Присядьте, обы ся в нас кури несли. (Русин. приповідка).
8.2. Подчинительні міста отповідают на вопрос: де? куды? удкі (ýдкіть)? Першый раз люди ся зачали селити на тому місті, де теперька Малоє Бычкôво. (“Християнська родина”). Не знати, де так дôвго мож пропадáти (загуря́тися, задержоватися).
8.3. Подчинительні услóвні отповідают на вопрос: при якых условіях? Кіть хочешь узнáти, якый Іван чоловíк – дай му власть. Аж хочешь файно жити, мусишь много робити. Біда бідý найде, хоть и сонце зайде. И най лем перестáне го давúти тяготá, он нараз листячком потягнеся ид сонцю. Кіть признаєме правду Божу, та сорозпнемéся Христу, тогды понáдіймеся же бýдеме на Суді на правицю от Господа. («Христ. Род.»).
8.4. Подчинительні допустóві укáзуют на факты, что могли бы заважáти тому, про что говорится у подчинительному изреченію, но не заважают и отповідают на вопрос: не позеравучи ни нашто?
Задарь, что бідноє, айбо шікôвноє. Юрко, хоть и нахапався чужых слôв по заграницях, но сво́єй родной русинськойї бéсіды не забыв. Най и молодоє, но вже знаєт, что вто труд.
9.Безсоюзні составні изреченія
Составні изреченія, у якых прості изреченія соєдиня́ются в єдно цілоє не союзами, а лем інтонаційôв, называються безсоюзными. Такі изреченія хôснуютьу случаях:
- Коли дійствія отбывáются єдночасно: Листя жовкне, небо ся хмарит, студінь надворі.
- У часовôй послідовности: На небо нагнало хмары, зачав сіяти дощ.
- Коли смысл єдного изреченія порýнюєтся из другым. Каждый лучик – от сонця, а каждый чоловік – от Бога.
Прості изреченія в составному безсоюзному изреченію можут отділятися запятыма, двотôчкôв или тире. Коли прості изреченія май слабше звязані межи собôв, можеме хосновáти и точку из запятôв.
Житіє ся движе, не спиратся ниякыма законами, а лем ся нима обясняєт; за вто лінґвістика має быти дуже чутливôв до каждого нюанса слова.
- Пунктуація
Пунктуація – то система правил хоснованія на письмі раздільных знакôв – точкы, триточкы, знакôв вопрос и возгласа, точкы из запятôв, двоточкы, тире, дефіса, лапок, дужкы.
Пунктуація русинського языка аналоґічна системі раздільных знакôв другых славянськых языкôв, які имҍют такоє же ґрафічноє изображеніє и хôснуются за аналоґічныма правилами. Раздільні знакы орґанізовуют изреченія семантично (за смыслом), интонаційно.
Раздільні знакы исполняют три интонаційно-смыслові функціи –разділяючу, соєдиня́ючу и выділяючу.
10.1. Точка (.) хосну́єтся:
- В конци оповідного изреченія, котроє выражаєт завершену думку. Видит зима, что не годна нич пôтяткам зробити;
- В конци́ повязаных межи собôв частин оповідного текста, коли смысл єдной частины (или изреченія) вытікаєт из перéжой, но интонаційно межи нима робится пауза. Приніс Петрик дубкы. Укопав єдну ямку, посадив дубок. Узяв другый, поникав на нього, и пóвиділо му ся, же корінці у дубка дуже слабúнькі. Уверг другый дубок на улицю. Поникав на третій дубок. Пóвиділо му ся, же голузкы у нього пóслабі. У́верг он и третій дубок на улицю.(“Отцюзнина”).
10.2. Триточка (…).
Ставится:
- Позад незавершеной фразы или межи окремыма членами (частями) изреченія для обозначенія перерваной или незаконченой (приміром, через наплыв емоцій) думкы: Туй го маєш…; Возьми го…; Я ти го дарýву…; То твоє…; Туй им…; Но, чули сьте…? А гов…; О, вто ниґда не буде…;
- В цитатах, кіть они приводятся не пóвностю, а из пропущенієм даякых слôв или не из самого начала изреченія: Як питет ґазета “Подкарпатська Русь“ у публікаціи про конґресы русинôв у Празі говорится, же “…язык рРусинôв офіціально хосну́єтся у 5-х європейськых державах. Дҍйствуют школы, кафедры в университетах, Карпатськый Русинськый межинародный інститут и Русинськый научный центр, хоть… на материнськôй земли они (русины) суть «визволителями» не прúзнані…
- 3. При нечеканому повороті думкы: Вмісто то́го, обы́ йти́ в дом зайшôв… у кôрчму.
10.3. Знак вопроса (?) ставится: В конци звідального изреченія: Зáшто Господь карáєт смертных? Нáшто ся было вчúти? В дужках, в т.ч и в середині изреченія, для выраженія удивленія, протеста: Большевикы єще й днеська твердят, же колективізація гибы спасла (?) людей от голода. 10.4. Знак возгласа (!) ставится:
- В конци звательного изреченія: Дайте ми відро, най принесу живой воды русинам!
- Позад возгласôв: Народе мôй русинськый! Ты щи будеш мати серинчý!
- В дужках, в т.ч. и у середині изреченія, для выраженя емоцій: Єден из депутатôв призывав людий розводити курей, а другый – сіяти киндирúцю, а третій –“думати про вічноє”(!).
10.5. Точка из запятôв (;) ставится:
В составному безсоюзному изреченію, коли послабленый зязок межи составными частями простых изреченій.
Прблема, аж у языкôви, як отмҍ́тили учасникы конференціи, доста єще ма́ло розро́блена нау́чна и технічна термінолоґія; лексика русинського языка не може ся обыйты без терміногологіи у разных видах людськой дҍяльности.
10.6. Двоточка (:) ставится:
- Перед цитатôв или перед прямôв бéсідôв позад слôв автора. У книжці “Подкарпатські русины…” Д.Поп пише: “Наші предкы лишили нам немало поучительных істóрий, леґенд, казок, написаных самым житієм”.
- Перед єднородныма членами изреченія позад заокруглючого слова: Каждому Бог дає даякый талант: ци до співаня, ци до рисованія, ци до мýзикы. Айбо май бôльшый талант – любов до ближнього.
- В составному безсоюзному изреченію, в якому друга часть обясняєт перву. Я была щаслива в сьому вáришови (городі): он дав ми много прекрасных дорогых людий.
10.7. Тире (–) ставится:
- Межи подлежащым и сказуємым, коли именнá часть сказуємого выражена существительным или числительом в именительному падежови, а глагол-звязка пропущеный, а служебні слова се, вто, значить и т. п.-одсутні. Карпаты – древні горы у центрі Європы. Говорити – не орати, слухати – не сіяти. Но: Карпаты се русинські горы.
2 На місті пропущеного члена изреченія, у бі́льшости сказуємого:
Без сонічка не є днины, а без матери – родины.
- Позад єднородных членôв изреченія перед обобщающым словом:
И природа, и люде, и их быт – вшитко найшло своє отобрáженіє на картинах художникôв карпато-русинськой школы. («Христ. Род.»).
- Для отдҍленія прикладок и вводных изреченій, котрі конкретизуют, уточнюют, разясня́ют окремоє слово или цілоє перéжоє иреченіє, позад котрого мож поставити слово: У нашому селі завели недобрый обычай – ходити на танці на відíк (на сусідньоє село). Старый деревляный жóлуб для спущенія сяг (дрыв) из горы–прúдався и добрі послужив заготовачáм дрыв. Цілительні травы – их у Подкарпатському краю дуже много – помогли не єдному верховинцьови-русинови збытися хворóты.
- 5. У составному безсоюзному изреченію при різкôй зміні дҍйствій: На небі різко блиснуло – межи горами гро́зно загриміло. Диригент махнув паличкôв – хор почав співати красну русинську співанку.
- Коли пряма реч – перед словами автора: “Спи, дітинко, спи, най ти ся снять солодкі сны”, – сти́ха почала мати, приколысуючи свôю малиньку Маріянку.
- Межи частинами безчасткôвого составного изреченія, у котрому перша частина выражаєт причину или условіє, а друга – результат: Найшôв грибарь букôвчика – клав у плетеный кошарик, найшôв тополі́вчика – клав у відро.
- Межи изреченіями, зміст котрых різко контрастуєт, протиставляєтся:
На по́лю робити – не в піску ся бавити.
- Межи двома словами, котрі обозначают óдтинок времени, якусь часть у просторі, протяженность межи якымись пунктами или числові показникы:
По обох боках коло дорогы Ужгород – Мукачево насажені виноградникы. Пятого – чотырнадцятого децембра 2001 рока состоявся Перепис населенія, де ся записало русинами выше дéсять тисяч – по дрýгым данным (коло 200 тисяч, а вшиткых є повыше 800 тисяч русинôв).
10.8. Дефіс (-) ставится:
- Для обозначенія перенóса слова по складах: зві-да-ти-ся, сме-ре-ко-ва, спра-во-ва-ти-ся.
- В складеных словах: Мараморош-Сигет, добрый-предобрый.
10.9. Лапкы (“ ”). У лапкы берутся:
1.Цитаты, причому и тогды, коли цитата входить у середину изреченія, як єго складова частина: У “Передслові” до збóрника пишется: «Як видиме из ушиткого, автор новой книжочкы позират на поезію як на діло святоє и великоє, як на достояніє всього чоловічества».
- Слова, котрі не рахуют за сво́и или котрі наводятся из оттҍнком презирства или іронічного отношенія до чужой бéсіды:
Большевикы, забрали землю от людей, но загуряли молодоє поколіня казочками про «світлоє будущоє».
- Індивідуальні назвы заводôв, фабрик, шíф, орґанізацій, научных робôт, літературных сочиненій (от со+чинити), газет, журналôв, кінофільмôв и т.д.: газета “Подкарпатська Русь”, книжка стихôв “Молитва русина”, часопис “Ґаздынька”, фабрика”Бутор”.
10.10 Дужкы – ( ) – [ ]
У дужкы берутся: Вставні слова и вставні изреченія:
В Ужгороді (а ôн тогды назывався Унґвар) было много файных майстрі́в. Аж умовы житя станут для женьшеня гет тяжкыма, или дашто ци датко притіснит го (приміром, голузка з дерева впáде на нього), то женьшень може заспати (ба, даже завмерти) на довгый час.
«Чеська демократія позад 1919 рока дала русинам (и другым національным меншинам) велику свободу, а май бу́льше, у національному саморозвитку, – созданієм своєй русинськой Республікы Подкарпатська Русь. А днéшні історикы-“казкарі” кажут, ош отó не правда».
(“Християнська родина” №10 (79), с.11).
Шилия́кі уточне́нія, подз́аголовкы, ремаркы, знакы вопрос и возгласôв у середи́ні изреченія: «Сімеркы зачали русины (из нашей русинськой исторіи). Першыма (єще́ в 12 ст.) у нашему селі были переселéнці из села Ву́льшанок…» (“Християнська родина”).
На жаль (для “учредителів”) и на щастя (для русинôв цілого світа), не так ся стало, як комусь ся гадало. (“Подкарпатська Русь”№7(25) с.3).