Часть ІІІ. ОРФОГРАФІЯ русинського языка

1.Особенности орфографіи русинського языка.

В основі орфографіи русинського языка покладеный як первенствующый етимологíчный принцип. Айбо дуже поважно враховуюся и фонетичні осóбенности русинського языка, что в повнішôй мірі сокóтят багáтство языкá нарóда, єго історичні правопи́сні традиціи, знакóмі церковно-славянські формы и морфологія.

 

2. Особенности хоснованія гласных [Ы], [И], [І].

Вначалі слова у русинському языкови установúлася вже традиція благозвучного произношенія звука [и], якый ся фіксує и на письмі:

úнде, úншак, иглá, извéричи, имúти, изясь, игрáти, изогнáти, изýнну.

Сись фонетичный закон проявляєтся и в написа́ніи иноязычных слôв:

инкубатор, интерес, инфляція, идентифікація, айбо сохраняєме історичноє написаніє слôв історія, Іисус, Ієрусалим, Іуда, Іоанн.

3 Особенности написанія межи твердыма губныма [б], [в], [м], [ф]

и йото́ваным [я] гласных [н], [л].

Губні согласні (б, п, в, м, ф) у русинôв не помнякшуются.

Гла́сні йото́вані (я, ю, є, і,) позад губных произносятся русинами раздільно (я=йа; ю=йу; є=йе; йі,), айбо на письмі сохраняєтся традиційноє написаніє йото́ваных отдільныма буквами я, ю, є,  бо не є туй смысла вводити до гласных букву [й], разрывати звук на єще́ менші частиці и ускладньовати єго передачу на письмі, за изключенієм оригінального лем для подкарпатськых русинôв йотованого -и – -йи, в словах: млойúти, пойúти, дойúти, Марíйи, Гафíйи (дат. змінник), мóйим, ройúтися, свóйим, твóйим, двойúти.

На обозначеніє раздільного произношенія не є потребы хосноватися апострофом [’]. Раздільноє произношеніє губных согласных и йотованых є натуральным; якось иншак произносити их было бы просто невозможно.

Не є оправданым и раздільноє произношеніє йотованых [йа=я], [йу=ю], [йе=є], обозначати двома знаками, аж маєме на то общеприняті восточныма славянами отповідні знакы. Завто слова, у котрых позад губных согласных [б], [п], [в], [м], [ф], а также передньо-языкового твердого вібранта [р] слҍдуют йото́вані, пишеме без апострофа. Напримҍр: обєкт, пята, пять, пясть, піяц, вянути, вєдно, пятниця, пяниця, піря, цуря, бурян, зваряти, нагварятися, Корятович, уряднык, ряндя, варю, буря, Юря, загуряти, паздіря, обшаря.

Даякі слова сохранені у традиційному напúсаню: бють-біє, пють-піє.

У многых русинськых словах межи твердыма губныма [б], [в], [м], [ф] и йото́ваным [я] у русинському языкови для благозвýчанія произносятся согласні [н], [л], які ся фіксуют и на письмі.

Сим знúматся потреба в апострофі на сьому місті. Напр.:

рыблячый, здорôвля, сливлянка, корóвлячый, морквляный, мнявкати, мнясо, имня́, памнять, мняцкати, мнягкый, мнята, памнять, пламня-полумня, мняткый, помнятаный, деревляный, жаливляный, мняч, чамняный, камняный.

Окрім сього, укажеме, же церковно-славянськоє “мя”=мене у русинôв мало форму переже “мня”, по причині указанôй выше, а ныні, при произношенію, має глубоко традиційноє, незмінноє, конкретноє звучаніє “ня.” Но остаєтся написаніє мя: «Помилуй мя Боже».

Изключенія: У пару словах из коріньом слав- согласна [л], по етимологíчному принципу не произносится и не пúшеся. Напримҍр: славянськый, славяне, славянка, церковно-славянськый, славянофілы.

 

4. Написаня буквы [Ы].

У русинському языкови хосну́єтся звук [ы], без якого не мож ся обыйти и якый за свойôв артикуляційôв находится межи украйинськым [и] и русским [ы], айбо, зависимо от позиціи у слові и влиянія сусідськых гла́сных, за произношенієм ближе до старо-церковно-славянського [ы]. Туй проявляєтся процес редукціи. Русинськый звук [ы] развивався з двох бывшых голосных [и], [ы]. Звук [ы] может ся хосновати як у коріньови слова, так и в афіксах и флексіях. Звук [ы] в русинському языкови хôснуєтся:

1) у корінях слôв: кымак, рыба, стрый;

2) у флексіях прилагательных: кедвешный, русинськый, руськый, украйинськый, мадярськый, румынськый, красный, порзный, порядный, файный;

• у существительных именительного падежа множины: ру́кы, книжкы́, годы́, о́болокы, ся́ткы, буквы́, стихы́, мі́хы, кни́гы.

Запланована попытка передавати русинські тексты без буквы “ы” потерпіли фіаско. То же самоє чекало и тых выдавцîв молитвословôв, які и церковно-славянські тексты дерзнули передати без сей буквы.

*Буква «ы» входить в назвы букв алфавіта (бы, вы, гы…) и єдинственный раз хôснуєтся фонетично йотованôв, коли называєме букву алфавіта «й» в русинськôй традиційи: «й» (йы).

 

5. Африкаты [ДЖ], [ДЗ].

На отмҍну от русского и украйинського, в русинському языкови африкаты [дж] и [дз] золлялися в єден звук: джамба (пелька), джандити (клянчити), дзяма, дзьобачкы, дзер. При сьому, африката [дж] напоминаєт произношеніє англ. [g]. Напр.: джáгати, ýнанджити, ýпара(д)женый, джумарí, джміль, джéрга.

Для милозвучности у многых словах упáдуєт єден согла́сный вать цілый склад: заваджати-заважати, зладженый-злаженый, недовиджати-недовижати, передже-переже=(пéреч).

Історично упрóщеніє имҍєм и в словах де ся збігли [с] и [т]: пост-посный, Сыропусна, зависть-зависливый, радость-радôсный, масть-масный, власть-власный (тот што має власть), власник (тот што має власть над чымось), но мҍ́стный.

Каза́ли приє́зжі: «Закарпа́ття краси́вый край, но мно́го в ньому «мҍстных». Звукосполука [дж] може выступати также у виді двох звукôв, айбо у позиційи на стыкови афіксôв и кореня. Напримір: оджену (од-жену) [но ýжену], подживльовати, поджимати, поджелудочный.

Так само звукосполука [дз] може прочитоватися раздільно у позиційи на стыкови префікса и коріня. Напримір: подзéмный (подземный), подзáголовок, одзнáчити, одзывáтися.

У написанію прилагательных вышшого и май вышшого ступенîв проявляєтся фонетичный принцип: крашшый, вышшый, нижый, ближый, ширьый, пÿзнішый, ýжый, пýщый, гýщый, ліпшый, сухішый.

Примітиме, же русины Польші и Словакіи засохранили староє серéдньо-європейськоє русинськоє написаніє прилагательных  по історичному принципу, опустивши из церковно-славянськой флексіи –ыє  букву “є”:- зелены, червены, національны, смҍлы, фіктивны, модны, молоды. Се доста доброє написаніє.

Устойчиві днеська лексіи прилагательных – і: зелені, червені, молоді, но допускáєтся и форма из флéксійôв на «ы», як реґіональный діалект, авать у цитатах.

Гаплологія

Є в русинському языкови и гаплологія, коли буквы ци склад ци основа ко́ріня выпадают: перехреститися-переститися.

6. Особенности фрикативных-НК, -НҐ

У русинôв звукосполученя [нк] произноситься унікально и уподобляєся гортанному англійському [nk] у слові ankel: цінянка, лопотянка, смітянка, мурянка, Нанково, вонка, бонкало, спîванка, мучанка, палинка, банка, гыртанка, Ілонка, клейо́нка, сливлянка, тиркилянка, деревлянкы, дôвжанка, топанкы, лôвґанка, брытванка.

Вóнка, на дворí, стояло бóнкало из виногрáдом. Мучáнка−русинська стрáва. Укусúла ня червéна мурянка. Не дорóга, а єдна лóвґанка. Пригорíла в ня братвáнка. Разорвáлася клейо́нка.

Буквосполученя [нґ] произноситься также як анґлійськоє [ng] у слôві morning: битанґа, штанґа, фірганґы, лáнґош, тáнґо, рінґля, манґльоватися, дýнґôв, рáнґ, рінґ, бінґôвш, дифтонґ, Банґладеш, анґлійськый, фунґовáти, инґидовáти, Ванґа, манґовáти, лінґарь, лінґвістика, Унґвар.

7. Особенности хоснованя мнягкого знака -ь.

У существительных мужського рода єднины, что имҍют флексію на [р], основа может быти мнягкôв: ярь, чередáрь, буквáрь, словáрь, чíжмарь, нôтарь, коменáрь, новинарь, пекарь, бляхарь, бадоґарь, махлярь, биґарь, царь, цісарь, тившарь, бохтарь, фіґлярь, малярь, столярь, готарь, смолярь, коменарь, бубнарь, пчолярь, скотарь, лінґарь, вепирь.

Но коли [р] в конци́ слова произносится твердо, то, хôснуючися фонетичным принципом, на письмі мнягкый знак [ь] не пишеме: бетяр, дохтор, вашар, вар, гонір, малтер, гонорар, мийтер, шутер, шустер, бутор, гутор, мутор, футер, фоштер, боґар, вихор, бочку́р.

Согласна [л] перед мнягкым знаком у буквосполученях -ельн-, -альн-, -яльн- -ольн- (у тому числі суфіксах и коренях) произносится аж май тверже, як у другых славянськых языках и сим є ближе до словацького и чеського языкôв. Но было прийнято рішеніє передавати их на письмі из мнягкым знаком, бо такоє написаніє и звуча́ніє стало вже на Закарпатті традиційным: спасительный, генеральный, національный. соціальный, банальный, матеріальный, лояльный.

8. Унікальноє буквосполученя [ЬЫ]

Особенностьôв русинського языка є и то, что русины хôснуют фонетично унікальноє сложноє буквосочетаніє [ьы]: ранньый, осінньый, пу́зньый, послідньый, останьый, остатньый, синьый, вéрхньый. Рекомендовали на письмҍ замҍнити єя на простоє «і»: Синьый (синій) флáйбис (олівець) ся зломúв. Вéрхньый (верхній) джомб из черешнями изломúвся. Но фонетично ото в бôльшинстві случаєв не далося.

Уже трúтьый (третій) гуд падé раній сніг. Пу́зньый (пузній) гôсть-остáтньый чоловік. Кажу ти послҍдньый (послідній) раз!

9. Хôснованіє-использованіє великой буквы.

З великой буквы пишеме:

Слово в началі изреченія. Того рока óсҍнь порадовала труженикôв поля богатым урожайом. Кельтсько-рутенська цивілізація была єднôв из май интересных у цҍлому історичному развитіи людей.

Власні имена, фамиліи людей, кличкы животных: Анна, Василь, Гуранич, Кузьма, Барнуля, Тарко

Назвы небесных світил, астрономічных тіл и их ску́пченности: Сонце, Марс, Велика Медведиця.

Геоґрафічні назвы – назвы континентôв, держав, городôв, населеных пунктôв, гор, долин, рік, озер, морîв, океанôв, урочищ:

Європа, Азія, Украйина, Словакія, Венгрія-Мадярщина, Ужгород, Чоп, Руськоє Поле, Карпатські горы, Руська Долина, Тиса, Синевірськоє озеро, Середземноє море, Антлантичный океан, урочище Санаторія, село Зарічево, присілок Прислоп.

Назвы фабрик, заводôв, коперативôв:

Лютянська платьова фабрика, Кóнцовська птицефабрика, Камнянúцькый щебньовый завод, фірма “Яворник”.

10. Епенте́за.

у основах слôв у звукосполуках согла́сных -пр-, -др-, -тр– для милозвучности происходит у русинôв епентеза – поява додаточного звука: сведр – сведер; вепр – вепирь; вихрь – вихор; метр – мийтер; Петро – Пийтер; літр – літер; тигр – тігер.

11. Апоко́па.

Для русинського языка характерноє и такоє явленіє, як апокопа – отпадéніє зву́ка в конци́ сло́ва: четверг – четверь, одверг – одвер.

12. Афере́за.

Характернôв для русинського языка є афереза – отпаденіє у вымові гла́сных перед так зв. артикуляційно подóвженыма гла́сными, позад слôв из конечным гла́сным, но на письмі сохраняєтся подвоєніє: оббити – ббити; оддячитися – ддячитися; оддати – ддати; одганяти – дганяти. Не можу ся вам ддячити за йсе. Дганяти треба мýхы. Треба ббити плафон дрáнкôв. Треба скоро ддати довгы.  Май часто афереза появляєтся в уснôй бесіді, а на письмі лем по потребі, или в стихáх.

13. Подвоєніє согласных.

У русинському языкови є подвоєніє согла́сных 3-х (трьох) типôв:

1) на стыкови префікса и коріня: оббирати, одданиця, оддрýчовати, одділятися;

2) у коріню слова: иппен, атту́лько, аттакый, аттáм, вíлланька, челлéный, áддека;

3) на стыкови кореня и суфікса: отмҍ́нности, ви́нный, ра́нній.

Замітиме, же для русинського языка, за аналогійôв из давньо-руськым, не є характерным подвóєня согла́сных на сты́кови коріня и суфікса у предметниках, як ото́ встрічаєтся в другых языках: читаня, пúсаня, колôся, волôся, біґльованя, пилованя, сіяня, копаня, ораня, бíганя, ламаня, житя, каятя, проклятя, платя, питя, Подкарпатя.

Но сохраняєме написаніє юридичного и політичного днеська слова “Закарпаття”из двома буквами “т” не по традиційному.

Для сохраненія духа оригінальных текстов и передачі теологічных слôв авать духовно-возвышеных церковно-славянськых слôв пишеме их из старôв флексійôв –іє : спасеніє, согласіє, самолюбіє, преданіє, Крещеніє, Вознесеніє, покаяніє, прощеніє, Воскресеніє, пініє, Простопініє, благословеніє, отпущеніє, воздаяніє, смиреніє, причащеніє (причастя), возрожденіє, грҍхопаденіє, моленіє, и т.д.

Префіксы -роз, -раз, -рос, -рас, ро́сказ, розпе́ститися, розціфровати, росхапати, роспукнутися, разузнати, розлучно,

 (-без – независимо от того, якый звук слҍдуєт дальше) пишеме лем из конечным [з] як ото є у церковно-славянському и у староруському: безчесный, безпомочный, безсовҍсный, безпорядок.

14. Ударе́ніє

Выраженіє єдного из составôв слова из бу́льшôв силôв голоса называєтся ударенієм. У русинському языкови удареніє свободноє, не закріплéноє за якымись постоянным мҍстом у слові. Удареніє може зміньовати й лексичноє значеніє слова :

Русин.                       Укр.                                Рос.

у́бити                       побúти                           побить

Убúти                      вбити                             убить

ýбрати крумплі      викопати картоплю    собрать картофель

убрáтися в платя  одягнутися (в одяг)       одеться в новый костюм

дорогá машина       дороге авто                    дорогой автомобиль

дорóга в горы           шлях у гори                    дорóга в горы

и ґрамматичноє  значеніє слова:

рýкы (существительноє множины) – рукы́ (род.падеж єднины).

Удареніє в русинському языкови, на отмҍну от чеського, словацького, де удареніє все на первому складі, – подвижный и хôснуєтся говорящым для інтонаційности языка. Йсю особенность русинського языка родив церковный речетатив, переходящый у монодію. Русины издавна хосновалися церковным чтенієм речетативом, як под час службы в храмі, так и при чтенію дома Псалтирі, Домосвятія, Похорона и молебнôв на пôлю.

Доста часто русины, хôснуючи слова, что встрічаются и в другых славянськых языках, или иноязычні слова, рôблят удареніє такым, что ся може передвигати на другі склады: чекáй-чéкай, водá-вóда, винó-вúно.