9.ч.СЛУЖБОВІ ЧАСТИ

  1. Службôві части речи

Всі службôві части речи легко роспознаєме для того, что они суть незмінні и не отповідают ни на якый вопрос в изреченію. Йсе суть:

ПРЕДЛОГ − часть рéчи, что бываєт при существительному;

Союз, Чáстиця, Возглас.          

9.1. Предлог.

Предлог – незмінна служебна часть речи, что стойит при существительному, містоимҍнію) и числительови и служит для выраженія рáзных отношеній межи предметами.

Предлогы самі членами изреченія не бывают.

9.1.1. Прості предлогы.

а). Прості предлогы непроисходні суть из єднóго слóва (без, у, од (часто фонетично чýєся уд), ид, на, над(о), в, по, при, через, межи, з, из, за, о, (май часто у высокому стильови: моліт Бога о нас; они не знают о нас;) про (почав хосновáтися з 50-х гг. ХХ ст.; Говорили про нас.), про (давній и хôснуєтся русинами май скорше в значенію “для”. Я купив сесе про тебе.), проти, под, коло (пилá), позад, кониць=у конци, сереґ=серед, вирьх, до, дóвкола, пóдовж, ниже, вышше,  горі, долу́в.

Примҍры: итú ид няньови; жити при путьови; журитися через недобрі діти; межи горами; коло(пила) церкви; сперед Великодньом; посадити черéшню конець загороды; сереґ села дичка; верьх лайбика одів анцуґ; ниже двора; горі селом; долу́в путьом

Хôснуєтся и предлог вы (май бу́льше у позыченых словах): выборы, выпасти, выслов, выраженіє, Христос;

Предлогод принимає часто у бéсіді и ясну фонетичну форму —уд, но рішено было писати єго за історичным принципом лем якод,: ко од [уд] ня просит? Что од [уд] ня хочете? Айбо при произношенію мож и де треба хосновати фонетичноє–уд.

В такому случаю, коли слово має флексію о у предлога -од при бесіді єдно —о выпадає. Вшитко од (-от, вшитко д) ня забрали. Могло д ня пропáсти.

Хоснуєтся предлог –от в массі церковных, біблейськых и позыченых текстах: отпуст, отход, отпраздновати, отыйти, о́тправа.

Хôснуєтся и предлог –к в священных текстах Бібліи и при передáчи возвышенной бесіды: к(о) Тебі Господи; к Нему говóрит; говóрит к ним. Уже издавна добавляли русины у словах церкôвных до предлога буква для благозвучія: ко Господу.

У словацькых русинôв помóчна буква до предлога –к добавлялася як -ку:  к(у)-ку нам, ку Господу; А йсе свідчит, что и там русины у древності мали мати коріньову –у.

Остався у русинов и старый предлог –о, но май часто у старых текстах и в текстах высокого стиля: о Господі, о нас, о небеснôм.

 

 

 

9.1.2. Составні предлогы

Составні предлогы — творя́ются соєдиненієм двох вать бу́льше предлогів: з-под, из-под, з-помежи, з-понад, посереґ, поперед, позад, поперек, упóдôвж, звирьха, попóд (попýд), повирьх, сперед, пониже, повышше, з-попуд, идгорі, извирьха;

Примҍры: Не спіши поперед старшого; позад празника, поперек гыртанкы, попод (фонетично часто попуд мôст; повирьх леда; сперед Покровами; пóниже бôвта.

Ліпше псови муха, як пясть поза уха.

Перелаз, перелаз от сусіды до нас. Сво́и ся повадят, та й за стôл ся попровадят. Он на ро́зказ все готовый (А.Духнович).

9.2. Союз

Союзы (со+ юзы) – служебні части речи, кóтрі соєдиняют, отдільні члены изреченія вать цілі изреченія. Они не имҍют отдільного лексичного значенія. Сочинительні союзы служать для соєдиненія независимых частей и подчинительні для соєдиненія зависимых частей.

Сочинительні (со+ чинити=чинити вєдно) єще́ діляться на:

соєдиня́ючі и, ай, тай, а (у старо-славянському значеню “и”. Іван а Петро косúли дараба вєдно);

протиставні (айбо, но, завто); Я чув, айбо ото пак не так было, завто вам и кажу на розум.

разділові (ци… ци, (а)вать… (а)вать, ни… ни, то… то, и…и).

Союзы подрядности указуют на:

1) причину: завто; бо; через то, што;

2) цілí: обы, для того; завто, обы; для того, жебы (обы);

3) усло́вія: кіть, як, аж, аж бы, кобы, кіть бы;

4) допустóві: хоть, задарь, же, хоть бы, най, зачим;

5) поруняльні: ги, як, гибы, такой ги, такой як, такой што,

6) временні: щи лем, як лем, едвы, позад того, як,

одтовды, одколи, коли, кой, сперед тым, коли, дôкі, дôкіть, дôкіль.

Напримір: А я люблю свого брата тай братовы діти, а я люблю в свого брата за столом сидіти (Нар. співанка). Та (у знач. товды): аж бируєшь, та берися, а не годен ись – отступися. Что з файного гонця, кіть порóжньый. Ганьбови́тоє, айбо хоснови́тоє (смакови́тоє). Мы такі паро́вані, як горня́тка мальо́вані. Біда тому дворóви, де корова розказує волóви. (Нар. співанка)..

9.3. Частиця

Частиці суть служебні части речи, котрі уточнюют смысл отдільных слôв или изреченій, или служат для творенія новых ґраматичных форм вать слôв. За значенієм и функційôв частиці ділят на четыри групы:

1) частиці, что выражают шилиякі смыслові оттінкы слôв вать изреченій;

2) модальні частиці; 3) емоційно-експресивні частиці; 4) формотвóрчі частиці.  Частиці, что выражают смысловый настрой:

Частиці — а) указýючі: андека, адде, але там, але туй, вто, (й)се, вно, оно: Вшитко вно (вто) добрі, айбо кібы сьме были молóжі. Аддека ми жона правду казала. Але антам жиє наша стрыйна.

б) вызначáльні: ледвы, мало не, лем (лиш), акурат, бізонь же, онь, аж, щи й, уже, даз (приблизно): Пôй лем, хлібе, най тя йзім, и ты, водо, не вгуряйся. Прийшли послы из села онь на окружный суд. (Ф.Потушняк). Цульовала бы м ся, аж ня серце коле. (нар. співанка).

Мода́льні частиці:

а) утверди́тельні: ага, айнояк, ай, айно: айнояк, маву му потерпіти, ôгóв, так, так!

б) отказáтельні: ньит, ни, ани: ани крихты в роті щи не мав. Ни нашым, ни вашым.

в) звідальні: ци, ци так, направду, што за, ачий, ба.

Ци не вúділисьте нашого сусіда?

 

Емоційно-експресивні частиці:

тать, най бы, най лем, олем, ачий, но та, пак, та де (там), та де бы ньит. Олем дай ми хліба! Но та пак ай! Та де бы ньит, хочеш ня обманути!

Русины часто хôснуют формотворчі частиці: -ка, які додаются до наречій и несут у собі акцент умнякшенія бесіды: аддека, вóнка, днеська, тáмка, теперька, уннýка, туйка.

Туйка наша загорода, а тамка ничиналося калгозноє, но тоже нашоє, лем до дниська нáсилу зáбратоє от нас и не вернýтоє закóнным ґáздам, бо розпайованоє вже межи чужыма («Християнська Родина»).

бы (для твореня условного способа глагола: Ко бы ся на нёго творúв!(Укр. Хто би на нього звертав увагу!) Бы+х=бых.

най (для творенія формы побудного способа глагола): Най нам вéрнут нашу землю, что діды наші купили єя за амерúцькі доллары! Най вам хôснуєт наш воздух и най вам ся ниґда не забуде, же вы туй жúєте недавно.

Най бы (ся) (для творенія формы побудного способа обратного глагола): най бы ся попиловав. Ко ня пустит до хыжі, вбы мь ся загрів. Частиця бы може стояти не лем позад глагола, а и в шилиякых позиціях у изреченію:

Ко ня з гнҍвом спомянýв, биґарь бы го не минýв. (Русин. приказка)

Обы мь была єще́ молóжа! Тать, была бы наша Маря туй!

 

9.4. Возглас (восклицаніє)

Возглас – се служебна часть речи, слóва авать пару слôв, что возглашáют, передают или подсилюют чувства и становлят собôв емоційно-експресивну цілоснôсть:

Боже мôй! йой! Йойойой! олем! туй го маєш! туй ись ме! туй им! такôй нáраз! гий! чуй лем! на ту правду! но та правда! дух при нас щеных (крещеных)! сятивбыся! непонóся! прощеный бы быв! сигінь! сиґінятко! неборятко! Забывбыся! позерайся на нього! сирохманиско! сарача! чіт! цíле же так! ниґде шуга! но та пак айяк, та де бы ньит! най ся не приказує! айно як! ціле же ай! гов! го-гов! позирайся на нёго! людкôве чéсні! ганьба! не ганьбишся! чекай, чекай! небáй-небáй! еге, ни!

Примҍры: Добавишься, неборе! Ты ся колись дофіґлюєшь! Позирайся на нього, якый ми ся разумник найшôв! Чекай, чекай, прийде на пса мороз! Людкóве чéсні! Что из сього вшиткого буде! Мôй дідико, прощеный бы быв, великым ґаздом быв. Но та правда! Буду му ҍ́сти варити! Днéська, непонóся, пятничка. Нияк челядник, сиґінь, не назберат тых гро́ши. Сятив быся, Іван, каждому поможе. Кажу ти на рóзум, з того нич не бýде.

В изреченію возгласы отділяются запятыми вать позад них (авать в конци́ изреченія) чáсто ставиме восклицательный знак (!):

Ой-йо-йой, якый тяжкый куфер! Прощеный бы бы, Стефан мôй быв ипный мáйстер! Сигінятко, Ілóна ся так молила у час нáпасти!

Непонôся, братськый сын испрáвився и став чесным чоловíком. Най ся не прикáзує, шóвгорôв сын ся спýстив на нич.