Графика языка

Rusyn Language Grammar   Part I. Graphic of the Rusyn language

І.The Rusyn language Alphabet consists of 36 letters

1Грамматика русинського языка  ЧАСТЬ I. ГРАФИКА русинського языка

Русинськый алфавіт має 36 букв. (з аналог. в англійському).

1.Аа (а)=Aa (ei); 2.Бб (бы)=Bb (bi); 3.Вв (вы)=Vv (vi); 4.Гг (гы)=Hh-high;

5.Ґґ (ґы)= Gg (ggun); 6.Дд (ды) = Dd (di); 7.Ее (е)=Ее (і); 8.Єє (йе)=Yeyes; 9.Жж=Zh; 10.Зз (зы)=Zz (zet); 11.Ии (и)=Yy (big, Rusyns);

12.Іі (і) =Ii (ai)-triller; 13. Йй (йы)=Yy (yellow); 14.Кк (кы)=Kk (kei); 15.Лл (лы)=Ll (el); 16.Мм (мы)=Mm (em); 17.Нн (ны) =Nn (en); 18.Оо (о) =Oo (ou); 19.Пп (пы)=Pp (pi); 20.Рр (ры)=Rr (ar); 21.Сс (сы)=Ss (es); 22.Тт (ты)=Tt(te); 23.Уу(у)=Uu(yu); 24.Фф(фы) = Ff(ef); 25. Хх (хы)=like “h” or “Kh” (Hanover); 26. Цц(цы)=as Cc(si)-tsunami; 27. Чч(чы)=Chchurch, 28. Шш (шы)=Sh-shelf; 29. Щщ(щы)=as Sch-No full analog; 30. Ыы=(No direct analog. Like “y”);

31. Ьь(мнягкый знак= softening sign). 32. Юю(ю)=Yu-(you);

33. Яя(йа) = Yayoung;

34. Ёё (йо) = Yoyours; яку рекомендовали Є.Сабов и Иван Гарайда, предлагая в церковно-славянськых словах поміняти «є» не на «йо», а на «ё»: єго-ёго, єму-ёму, твоєго-твоёго; єго-ёго, єму-ёму, твоєго-твоёго.   Но можно хосновати и просто йотованоє «йо» замість «ё».

  1. Ôô (о з позначкôв)−No direct analog;

 В старых русинськых текстах и в пережуй граматиці І. Гарайды хоснувутся сися и другі помочні буквы, які не войшли в алфавіт, айбо які мусиме знати при читаню ци переданю старых русинськых текстов.

  1. Буква Ѣѣ (ять), дифтонг -іє, но чи́татся русинами як «і» в середині слова и як «ї» в конци́ слова = in Rusyn «i» or «yi»; is not used, the letter ѣ-jat’ currently is replaced by [і] or [ї];

Введена была и помочна буква и Ӱ ÿ. (у з позначкôв=as in meassure=or as in German fünf) подля передачі регіональных звуков в словах Кÿнь, Вÿл, Стÿл, но не найшла подтримкы.

Рукописный русинськый алфавіт — як и общеславянськый.

Аа, Бб, Вв, Гг, Ґґ, Дд, Жж, Зз, Ее, Ёё, Єє, Ии, Іі, Йй, Кк, Лл, Мм, Нн, Оо, Пп, Рр, Сс, Тт, Уу, Фф, Хх, Цц, Чч, Шш, Щщ, ы, ь, Юю, Яя, Ôô, ҍ;

 Примѣ́р: Русинські діти люблят колядовати, ходити до церкви, красно співати, молитися, честовати отца и матірь, уважати старшых и свойих цімборôв.  Кôнь–помочник русинови на полю, айбо май часто люде бідні мали лем пару волôв. Русин-школярь у старі часы мусив мати ташку, фла́йбис, зошит (йі́рку), книжкы и ґріфлик (крейду). Александр Духнович – Будитель Русинôв, написав знаменитый стих-кредо: я русин былъ, єсьмь и буду, я родился русином!

  1. Древня духовна крестовидна буква ѣ-ять (36-та)

Русины мають древню церковно-духовну букву ѣ[1] (ять: 36-та по порядку алфавіта), яка все прикрашала русинські тексты краснôв крестовиднôв буквôв, без якой не обходився а ни єден стáрый текст.

Буква ѣ (ять) – обозначає звук «іе» в середині слова и «ї» в конци́–(in Rusyn «i» or «yi»);

Днеська русины из цільôв стилізаціи хôснують «ять», айбо май чаще в церковных текстах и в цитатах. Сторонникы русинськых древностей ýбороли йсю букву и для днешнього алфавіта, аргументовано доказавши, што древні русинські тексты, молитвы ци днешньый перевод Євангелія невозможні (ци были бы крайнє збіднені) без буквы ѣ (ять).

Днесь хôснователів сей бýквы мало. В основному йсе поеты старшого поколіня (Михаил Кемінь, Василій Сочка), богословы, лінґвісты, переводчикы, архивісты и сторонникы присокоти́ти то, што передали Кирил и Мефодій 1150 літ назад             

2. Специфічна буква ô (о з позначкôв).

Буква ô з позначкôв є історичнôв для подкарпатськых русинов, бесарабськых (молдавськых), галицькых и буковúнськых русинôв до 1918 рока. Она ýборола собі право на житя и днесь обы присокотити русинам їх фонетичноє багатство, котроє невозвратно уже утратили восточні славяне русские, украйинці (даже галичане[5]) и білорусы и присокотили чехы, словакы, хорваты.   Ôô о» з позначкôв) обозначає стягнутый русинськый звýк оу, напримір, у слові=бôвт. Коло бôвта стояла рôвта, − йсе была цілá нôвта (Д. Воздвиженськый). Хôснуєся ô:

а) У назывниках (укр. іменниках, росс. имя прилагат.) назывного, родового змінника єднины: мôркôв, аршôв, сôйка, шôвґор, шôдрунь, ôнь (у значеню аж), бôвт, пôтя, нôрôнч, блôвдер шôдрунь, пôньва, нôвта, нôвтарь, шарньôвка, дубôвка, палачін-тôвка, брôвза, кôвдош, жебалôвка, кôнтя, кочôня, копôня, мôчарь, кôрмань, кôрч, фійôвка, покрôвиць, здорôвля; Запертый бôвт. Шікôвный шôвґор. Горячый блôв-дер. Мôст через Уж стрóйили при пóмочи чéхôв. У хліві є мýст (жижа). Ґала-ґôв−май старá и май фáйна часть Ужгорода. Шôвґор Стефан добрый гентеш.

б) У прилагательных (укр. прикметниках, росс. имя прилигат.): дôвгый, тôвстый; Літом день дôвгый. Тôвстый чоловік быв хворый.

в) В мҍстоимҍ́ніях: кôсь до нас иде; штôсь нам не дали; якыхôсь людей застáвили аршовати. Кôсь хоче послухати, а кôсь – ньит. Штôсь маєме самі, а штôсь нам датé.

г) У назывниках-существительных (укр. іменниках) творящого змінника жен. рода єднины у флексіи -ôв. Русины мають характéрный свôй показник творящого змінника у назывника − флексіюôв, де нúяк не мож зайтúся[6] без буквы ô. милостьôв, копáчкôв, пястьôв, горôв, корôвôв, бáлтôв, штрíмфльôв, земльôв, кôркôв, їркôв, цирýзôв, мáпôв, лáбôв, лыткôв, топáнкôв, нôркôв, мáстьôв, влáстьôв, людськôв гáньбôв, мúлостьôв Божôв, свôйôв частьôв. Цильó рубáв дрыва бáлтôв. Кôсь мáхав на нього пястьôв. Русин каже при стрічи: «Здорôв! Як ся маєш»! А кіть йде гéт, то каже: «Будь здорôв! Обставáйся з Богом!»

д) У назывниках-cуществительных (укр. іменниках) родового змінника множины мужського и середнього родôв за історичным принципом: сынôв, русинôв, полякôв, волôв, слôв. Флексія родового змінника у назывника-существительного май часто має тот історичный вид –ôв, якый парýє всім русинам: учебных столôв, білых грибôв, добрых слôв, край русинôв, пять голôв. У русинôв є много красных слôв. Феркó запряг пару волôв. Дідóве вповіли пару слôв про русинôв. Старшинá русинська знáє тéксты трьох ґíмнôв: чехôв, словáкôв и подкарпатськых русинôв. З Божôв помучôв русины заробили много долларôв в Америці. ж). У прилагательных в женському роді дательного змінника за історичным принципом у флексіи ôй: Помогли старôй жені. Малôй дітині йсе зáбава. Были сьме в «Червенôй ружи». Біленькôй невісті. Слабенькôй дітині. Смачнôй страві. Русинськôй співанці, Подкарпатськôй Руси.

 

  1. 3. Rusyn Specific Letter ÿ (y with two points).

Letter ÿ marks sound «î»- і» with sign) which resembles German «ü» (as in word fünf). For The Rusyns of the two main dialects this letter signifies the double sound: phonetically difficult lemaks ü (like Germans ü) and simple Maramorosh y.

з). У флексіях назывникôв родового змінника, коли основа слова кончаєся на: -б: басарабы-басарабôв, грабы-грабôв, грúбы –грибôв.

-д: діды-дідôв; сады-садôв; гады-гадôв; гордóвы-гордóвôв;

-з: но: вуз-возі́в; лазы-лазі́в; пазы-пазі́в; газы-газі́в; тазы-тазі́в;

-к: значкы-значкôв, пророкы-пророкôв, сучкы(деревляні)-сучкôв, пучкы-пучкôв; Но май часто туй флексія родового змінника –ок: пушкы-пушóк, ташкы-ташóк, фляшкы-фляшóк, циганкы-циганóк, дичкы-дичóк, качкы-качóк, парадичкы-парадичóк, тычкы-тычóк, кучкы-кучóк, мачкы-мачóк, лúшка-лишóк, качкы-качóк, тучкы-тучóк.

-л: вал-валôв, зал-залôв, Но: дҍла́-дҍл; похвалы-похвал, сандáлы-сандал, кандалы-кандал, школы-школ, кадилы-кадил, водилы-водил, воєтилы-воєтил, вилы-вил, бúлы-бил, валы-вал (рідше валôв), громилы-громил;

-н: звоны-звонôв; пацкан-пацканôв; слоны-слонôв; сукман-сукманôв; поклоны-поклонôв; Но: колоны-колон; жоны-жен;

-м: грамы-грамôв; храмы-храмôв; громы-громôв; тлумы-тлумôв; кумы-кумове-кумовей-(рідше кумóвîв); Но: дамы-дам;

-п  хлоп-хлопôв; снопы-снопôв;  Но: стопы-стоп;

-р: бары-барôв; вары-варôв; Но: пары-пар; кары-кар; хмары-хмар;

-с: гласы-гласôв,; квасы-квасôв, стресы-стресôв; пресы-прéсôв;лісы-лісôв, Но: крúсы(крайчикы звóнôв)-крис; тисы-тис; Крúса звóна;

-т: платы-платôв; сваты (сватове)-сватôв; Но: даты-дат; хаты-хат; діти-дітей; рýжі=руж; устá (укр. рот) -ýст; вýста (укр.вуса)-вýст;

-ф: шурфы-шурфôв; штрафы-штрафôв; шкафы ( )-шкафôв;

-ц: косиці-косиць; травиці-травúць; гусéлниці-гусéлниць; копúці-копúць; (в)увці-овúць; ножиці-нóжиць; ключúці-ключúць;

-в: при сюй букві родовый змінник хоснуєтся в стя́гнутій формі што є рýна основі. Главы (кнúгы)глав (а не главôв), славы-слав (а не славôв), сливы-слив, гливы-глив, головы-голôв.

: при сьому родовый змінник также руный основі. блага-благ, сягы-сяг, врагы-враг (и рідше врагôв), скрягы-скряг, курягы-куряг;

к) У глаголах:

-У інфінітúві: гôйкати, йôйкати, лôвґати, хôвзатися, кôвтати;

-У побуднôй формі глагола: пôй, пôйме, йôйкніть.

У формі будущого часа: здôйме вверх, йôйкне дóраз,

-В условному способі: кобы быв им ся схôвз, та бы м поламав нôгу.

 

  1. Русинська специфічна буква ÿ (у з точками) яка не вôйшла́ в алфавіт.

Сися предложена буква «ÿ»- у» з позначкôв) обозначає звук, близькый фонетично німецькому «ü» (в слові fünf). Для русинôв двох основных міні діалектôв сися буква обозначає двойный звук: фонетично складноє лемацькоє ü (похожоє на німецькоє ü) и мараморошськоє простоє графічноє и звуковоє (у). Но, не вносячи много ясности, дала усложненіє.

ÿ is used for the formation of noun in the genitive case in Maramorosh. But!!!

Завто, што бôльшинство русинôв хоснує коріньову у в словах кунь, вул, пуп, снуп, то предложено было хôсновати графічноє у, а остальным,  даються дві точкы над у (ÿ), обы акцентовати им фонетичный моме́нт на их міні реґіональный звук ü в словах кунь[кüнь], вÿл[вüл], пÿп[пüп], снÿп[снüп]. Напримір: Русинія йсе мóя вÿтцюзнина. Но уявилося, что «ô» май коректна. Каждый русин має, май менше, гордôв файного винá. У косаря − тôчка из каміньом на поясови. Русинська пи́вниця усе богата. Кôл у городúні быв дубóвый.  Итак, предлагали замість ô хоснова́ти знак ÿ, но йсе усложняло граматику, рисовало текст, повный точок: а) У существительных (укр. іменниках, росс. имя существ.) муж. и жен.рода, назывного змінника: спÿд, пÿд, бÿк, гордÿв, бочкÿр, вÿл, гÿд, стÿл, кÿнь, пÿвниця, пÿлка, гвÿзд валÿв, тиґлазÿв, ментÿвка («скора помÿч»), хвÿст, вÿз (росс.воз), мÿль, кÿл, бирÿвка, кÿл, спокÿй=покôй.

Вергли го на спÿд. Я часто лізу на пÿд (укр. горище) одрізати фалаток солонины. Лôвґош  виногрáда дає гордÿв вина. Русинська пÿвниця богата на вино. Не кÿнь везе, а дорога. У Мигаля єден бочкÿр ся розколôв.

б) У существительных жен.рода в місному змінникови и в степенях порунаня в дающому змінникови: Тютка Анця была вÿтцёва сестра.

в)У прилага́тельниках всіх родôв єднины у назывному зміникови: гÿрша, бÿльшый, пÿзньый, попÿвськый сын, шпурÿвна жона, недÿйдавый чоловік, бабичÿвськый орсаг, кÿнськый слід, ґаздÿвськый ток. Но: шандрôвськый берег, брестôвськый документ; калгôськоє поле.

г). У чисельниках (укр. числівниках): пÿв (половина), пÿвдрога (єден из половинôв), кÿлько, пятôй жені, вÿсьмох людей, Уже пÿвпята (четыри и пÿв); Но в женському роді дающого змінника сих чисельникôв хôснуєме лем флексію ôй: У пятôй комнаті зобралося общество писателîв. У дрýгôй половині дня прийдуть гôсті до ня (Іван Лецович). Ид дванадцятôй годині буде півночи.

д). У даякых назывникôв родового змінника: пчелы-пчÿл, зворы-звÿр, ногы-нÿг, óчи- вÿч, крохÿток, кÿнця, гÿр. Но: сÿль-сóли, мÿль-мóли.

ж) У наре́чіях: Тÿлькый, дакÿлько, крÿзь, дôлÿв.

Тÿлькый нáрод зобрáвся на плóщи. Привести дакÿлько примірôв.

з). У глаголах бÿйтеся;дÿстати;У формі імперфекта: вÿз (імперфект од глагола везти) помÿг, прощÿн, дÿстав, пÿйшôв, прÿллеся.

к). У містоименіях муж.рода: вÿн (ун), свÿй, мÿй, твÿй; И мÿй ми не мúлый и свÿй ми не дóбрый, но коло мéне їх не бúй. Мÿй малый не хóче йти домÿв. Се свÿй чоловік. Свÿй плат ближе ид тíлови. Та милый мÿй милый, яка твоя мати…. (Русин.співанка). «Жено, Се Сын Твÿй» (Євангеліє). Вÿн быв добрый учитель. Вÿн є свôй чоловік.

Допускалося хосновати ÿ и для творенія родового змінника  назывника на Марамороши и там де явно чуєся звук  «у»: Давидÿв, Яношÿв, столÿв. Йсю флексію присокотили лемкы Польщі у назвах свойих русинськых сіл. Днесь, правда, там русинôв ма́ло, бо їх департовали  в 1944-47 роках при операційи «Вісла», а топоніміка осталася, як свідок русинськости сих територій: Бжозÿв, Риманÿв, Динÿв, Любачÿв, Жешÿв, Томашÿв, Грубешÿв, Улянÿв, Лукÿв, Александрÿв, Острÿв, Цевкÿв. Остаткы древнёго «ÿв» є и в Білорусійи.

Но большинством предложено было обыйти́ся значком «ô» — о з дашком.

4. Специфічна буква î (і з позначкôв), яка не войшла в алфавіт.

Буква і, авать”і“з дашком (î) была предложена частьôв лінгвістôв як така, што помагат упростити нові фонетичні акценты у русинôв Закарпаття, які зформовалися за 50 годôв позад 1945 рока, под вплывом великорусского и украйинського языкôв. На одміну от ô (яка має два звукы лемацькоє ü и мараморошськоє у ) буква і вать î могла бы передати два звукы ü и ю, май часто именно як буква у флексії родового змінника существительного –îв яка має тоті же мініреґіональні діалекты и звучить як üв и юв. (конîв=коньüв, конюв). Май упрощенный варіант туй не находиме. Лем туй для долины Латориці ô и î майже близькі по озвученю, а для Марамороша части Мукачевщины и Турянської долины они передають два разных звука: авать простоє ý (колачýв), авать йотованоє ý=ю (німцюв). Колачі-колачîв [колачüв-колачýв]. Тинґиль-тинґилîв (тинґилюв, тинґильüв), и т.д. Учителîв, ґарілîв (укр. комірців), німцîв, бурбілîв (укр.перукарів), шатîв (росс. платьев), човкордилîв (вид пôтяток), бляхарîв..

Традиційно уже (як для великороссов и украйинцîв и русинôв) “і» помнякшує пережі буквы –л, -р, -с, -т, -н –ц: цівка (а не цьîвка).

Єднако для всіх пишеме слова: тютка, хлôпцюв, днюв, сюй, юй, на нюй, шкôльный, годôв=років (а не рокÿв, и рокôв).

Кіть хôснуєме ҍ=ять, то можеме мáти таку форму: сҍй, нҍй, нҍм, хлопцҍв, днҍв, тҍтка.

Буква “і” з дашком “î”  предлагалася хосновати у слҍдуючых містах:

а). Кіть основа кôріня має мнягкый знак (кôнь, шефтарь), то флексія  существительного родового змінника ь+ÿв звучит фонетично як ü и ю. Но конструкція ьÿ+в, не є придáтна для написанія и чте́нія, про что говорилося переже. По мараморошськы будет конь+ÿв=кôньÿв (конюв), а по лемацькы: коньüв.

Тýй подыйшло єдным и дрýгым упрощеніє в написаніи формы родового змінника при помочи бýквы і: кôнь-конів, шефтарь-шефтарів, пінязі=пінязів, из регіональным фонетичным озвученям. Царь-царîв В церковных и давньых текстах туй стóйить ҍ: царѣй,  король-королів-королѣй.

б). У флексіях глаголôв минулого простого часа (імперфект) у 1-му лицьови муж. рода єднины (напримір от глаголôв понести, повéзти, вповíсти, ýрости, ýвести, сплести) де маєме такі дві фонетичні міні реґіональні формы (де перша форма просится писати по складному, друга –кодифікована).

Поньÿс=понîс=поньüс= понюс = ponus; Повьÿз = повîз = повюз — повьüз = povuz; Вповьÿв= вповîв = вповюв — вповьüв = vpovuv; Ýвьÿв = ýвîв = ýвюв — ýвьüв = uvuv; Спльÿв=сплîв=сплюв= спльüв=spluv; Зальÿг= залîг=залюг=зальüг=zaluh.

 

Поньÿс=поніс=поньüс=понюс; Повьÿз=повіз=повюз-повьüз; Вповьÿв= вповів=вповюв-вповьüв; Ýвьÿв=ýвів=ýвюв-ýвьüв; Спльÿв=сплів=сплюв= спльüв; Зальÿг= заліг=залюг=зальüг.

Для обох діалектôв замісто складных формы флексій –ьÿв, -ьÿз, в глаголах поньÿс, повьÿз, вповьÿв, увьÿв, спльÿв, удáтноє напúсаня у спрощенôй формі из буквôв “і” вать “î”: понîс, повîз, вповîв, сплîв.

Упрощаєт сисю конструкцію ьÿ хоснóваня ѣ (ять). Оно туй єя заміняєт: поньÿс=понѣс; вповів=вповѣв;

в). У присвойительных местоименіях из основôв на –л+ьÿ+в (а звучить як ю): Васильÿв=Василîв=Василѣв сын. Писателîв клич, Спасителîв ученик, Но: Феркôв день. Петрôв пост.

г). У немногых глаголах невызначеной формы (пишеме “і” вать î), де розлучно чýєся фонетичноє ü: пîвкати (а не пÿвкати), фîвкати=фѣвкати ( не фÿвкати), вîвкати (а не вÿвкати), гîвкати (а не гÿвкати).

д). У флексіях назывникôв-существительных родового змінника, коли основа слова кончаєся на:

-ж: вужі-вужîв; хыжі=хыжîв, дийжі-дийжîв, ханжі-ханжîв, мужі-мужîв; (При хôснованюѣ, туй флексіяѣв=мужѣв). Но: лíжа-лíжі.

-ч: плачі-плачîв=плачѣв; палачі-палачîв, колáчі-колачîв, рачі-рачîв; гачі-гачîв; Но: дачі-дач;

-ш: Шаші-шашîв; поприґаші-пориґашîв; бубнаші-бубнашîв; сіна-ші-сінашîв;торгаші-торгашîв; піпаші-пíпашîв;

-щ: плащі-плащîв; дощі-дощîв; хащі-хащîв; водощі-водощîв; ощщі-ощщîв;

Пять конîв запряглú у велику бричку. Много рокîв група мóйих дрýзîв поддержовали мóйих родителîв. Русины пережили держáвы и мадярôв, и нíмцîв-австрíйцîв. Руками македонцîв правилися наші дорóгы. Я принîс домÿв кіло огÿркôв. Уже дýмать за пять голôв. Русины купúли мнóго уґрôв землі. Свóйих братîв я знаю як бетярськых косарîв. Из нашых полîв зобрáли десять рокашîв велúкых крýмплîв и двадцять кошôв малых бобалёк. У полякôв и македонцîв много рокîв робляться добрі дорóгы. Родителîв треба честовáти. Но для упрощенія сися буква не войшла́ в алфавіт.

 

  1. Флексіи существительных родового змінника з осно́вôв най.

Аж основа существительного кончаєся на йотовану тогды маєме складну флексію родового змінника єднины: стрый-стрый+ÿв=стрыйÿв (в Марамороши: стрыю(в); в долині Латориці стрыйüв). Край-крайÿв= крайüв=краюв; гай-гайÿв=гайüв=гаюв; Туй образовалася зложена конструкція флексії йÿв (юв). Но так писати мало тяжко, хоть и легко видко основу и флексію слова и легко прочитуються оба варіанты читаня.

Linguists decided to replace this difficult construction ending by a more easier one with the help of the letter ї: стрыйстрыїв (but стрыйнîв) (uncle’s), крайкраїв (land’s), гайгаїв (forest’s).

The plural of nouns is formed by means of the letter ї in endingїв: мелаймелаївмелаї (corn), олайолаїволаї (oil), МиколайМиколаївМиколаї (Nikolases), стрыйстрыївстрыї (uncle), гайгаївгаї, крайкраївкраї, маймаївмаї.

 

 

Предлагали даякі лінґвісты обы йсю тяжку конструкцію флексіи замінити спрóщеньом при помочи буквы ї: стрый-стрыїв (но стрыйнîв), край-країв, гай-гаїв, май-маїв (но маёвка). Но йсе не оправдалося.

Множина сих назывников образуєся также при помочи бýквы и звука йі у флексії -ив: мелай-мелаїв-мелаї, олай-олаїв-олаї, Миколай-николаїв-николаї, стрый-стрыїв-стрыї, гай-гаїв-гаї, край-країв-краї, май-маїв-маї.

 

  1. Фонетична добавка авать выпаденя звука —в.

На Мараморощині и на Турянськôй долині (як уже ся говорило) позад н, з, р, ц, л, флексія родового змінника просит букву «ҍ», котра бы обозначила два звукы ü и ю, причому именно буква ю є для сих реґіонôв, позад якого майже не чути букву «в»: днюв=дньüв=дню(в), друзѣв=друзьü =друзю(в), косарҍв=косарьüв=косарю(в), грибарѣв=грибарьüв=грибарю(в),

Точно таку форму и озвученя мала буква î в словах: цîвка=цьüвка =цювка, клîвка=кльüвка=клювка, німцî(в)=німцьüв= німцю(в), рисилîв= рисильüв=рисилю(в). Но не оправдалася.

При сьому там позад предложеного знака î (фонетичного) ю- фонетично майже выпадає буква-в, айбо лишатся на письмі. Написано Німцîв, а чúтаться в Мукачеві як [німцьüв], а  на Марамороши [німцю].

Подóбно сьо́му звук фонетично різко ослаблюєтся и при бéсҍдҍ выпадаєт перед авать позад буквы у. Пишется ôн=он читаєтся вÿн, ýн.

Вувця́-увця́, вÿвці-вýці, вуйко-ýйко, вýйна-ýйна, домÿв-домý. Вязати-язати. Звязка-зязка. (В)очи-(в)ÿч.

Або мýсай сисю букву в писати на письмі, бо она розрíзняє у существительных дательный змінник єднины (кому) учúтелю, от єго родового змінника множины (кого) учителю́+в. Йсі формы легко спознают русины у би́сіді по нáголосам, бо у дающому змінникові ôн попада́є на 2-й ци 3-й склад, а у родового змінника множины − на останій. А на письмі йсю роль играть сама буква –в, авать у флексійи îв (што означає üв, юв).

Точно так добавляют русины букву в для благозвученя у многых нарéчіях, або туй не є потребы ото записовати. Напримір:Удкіть-вудкіть. Приставноє “в” даколи хôснуєся у бисіді, для милозвучности, як паралельна форма у глаголах из префіксами, котрі начинаются на у, но потребы ото фіксовати на письмі также не є: (в)ýтерти, (в)одспилáти, (в)ýнести, (в)ýзнати, (в)ýзвідôвовати, (в)ýжити, (в)ýчинити, а также и у другых частях речи.

Для русинського языка, не є характерныма приставні (придыханія) «в» и “г”: улиця, уста, ухо, бауса (а не бавуса), узкый, утцюзнина, огинь, она, Анна (а не Ганна), оріх (а не горіх).

  1. Примѣры до правил правописа на предложені ô, ÿ, î при передачи регіональних текстôв. Но йсе не было принято.

Маєме туй приміры и до правил правописа, коли в єдному слові ци изрéченіи суть сисі три буквы «ô», î и «ÿ». Из тюткôв Марíйôв сталася біда. И горі и дôлув єще з бу́льшôв сúлôв люде робили: єдні спішно сúлôв збирáли отáву, а дрýгі тирьхáли на вôз.

 

У нашых дрýзів є бôвт де мож купúпи рокáш клинців, много клепачіîв, а оцинкóвана цівка в них дуже дорогá.

Не любять дівкы тых леґінів, што піянков и пястьôв ся прославили. Родителів треба честовати милостьôв и добротôв их одаряти. Дорогôв земльôв Бог одарив русинôв.

Не місто у кôрчмі русинови. Пустôв фíгльôв и нéчистьôв мож легко стрáтити дрýзів-цімборôв.

Из машинôв грузовôв шôвгор привіз четыри сягы дрôв, а силу свóйих волôв присокотúв.

Из великôв ганьбôв и подóрваным здорôвльом яничаре умирáють на стáрі дні. Петрó из острôв копáчкôв копáв и убирáв крýмплі, а мóя жонá из нашôв свáхôв у бôвті куповали рисилів и всяку всячину.

Ремінь з ногавúць розорвáвся наполы.

Ищи недавно Мíшкôв сын быв малый, а днеська вже  вырос  хлопчище як дуб.

Уже першôв главôв новôй кнúгы автор привів много прикладôв, як мы, русины-славяне, побідили німців-фашúстôв.

У Русинôв Закарпаття є сотні тисяч дрýзів и… купочка недругôв. Русины позад полякôв чáсто называли себе як народ руснáкôв, а úншак−лем древньым народом русинôв.

Из розýмнôв жонôв –щасливый муж..

Пару дворôв у нашому селі не мáли волôв, айбо май худóбный держáв двох вать трьох корôв и мав горді́в вина.

Великый Бычкôв застрóєный за велúкôв горôв.

Хвалôв великôв завершáв Михáйло роботу: копицю за копúцьôв складовав он под калгóзнôв маштáльньôв (фермôв).

Десятôв дорóгôв обхóдит мýдрый хыжу из нечéснôв чúлядьôв. Гробовôв дощкôв накрыли умершого войина и земльôв (глúнôв) закопáли го, а пак параднôв городúнôв обыклали му грôб.

Я из пáличкôв ходив дôвго густôв хáщôв и назбирáв им пóвно грúбôв. Пять кошикôв дербанóк назбирáв кýмîв сын а деренкы збирали на теплôй óбічи (солнечному бéрегови).

Из червéных грибíзлів−файный лéквар−йсе лікы из природнôв сúлôв. Письмóвôв робóтôв закóнчили школярі свôй учéбный день−из устáлôв похóдкôв и з приємнôв дýмкôв ишлú они домÿв.

Кáжда мáмка причéкує дітéй из посмішкôв и теплôв стрáвôв, а пак позúрать у дневнúк…обы найти там позначку из заслýженôв оцінкôв– пяткôв.

Треба думати головôв обы не обстáтися из старôв ідéйôв, а благôв памнятьôв и добрôв душôв творúти добрі ділá из Божôв по́мучôв.

Дньом из веселôв дýмкôв ходять чесні люде, бо їх діла світлі, нÿчôв ходять злóдіи, бо темнотôв прикрывають темноту свóйих дíлôв.

Но йсі примѣры суть возможні лем для регіональных текстôв.

 

Часть ІІ ФОНЕТИКА русинського языка

Фонетикôв (от греч.«фоне» — звук) называєтся часть языкознавчой русинськой наукы, котра изучаєт звуковый состав языка и законы твóренія, хосно́ванія, видозмі́ны звукôв, їх класифікацію. Она має фест важноє значеніє для русинôв, бо именно она и май твердо стояла и стóйит як національный кирийтôв на стрáжи подкарпато-русинського языка.

Для літературного русинського языка перви́чным у правописі треба раховати етимологíчный принцип, но присокотивши, як сторожа языка и фонетичный и історичный – котрі довєдна спасали язык нашого нарóда.

Може и завто многí русины, унікально владіючи усным матери́нськым языком, часто не можут правильно написати отó, што вповіли устáми. На слух добре чуют, знают и розумѣют нашу русинську бéсіду, а основных правил  грамáтикы можут не знати. Но йсе не є великôв проблемôв.

Туй маєме и тó, же наш русинськый язык постоянно терпів антигуманноє гоненіє “языкôв титульных націй” и тиск їх “титульных”, часто штучных, унормóваных ґраматик.

Не треба забывати и то, же формóваня и хоснóваня русинського языка уже проходило у разных територіальных, общественных, соціально-економічных, культурно-релігійных умовах и у складі держав, які прôвбовали асимільовати русинôв, а наш материнськый язык старалися ýтравити из житя.

На фонетичных правилах русинського языка проявлются осóбенности, характерні не лем восточно-славянськым, а и центрально-європейськым языкам, што кортіло єдных и другых «етно привласньовати» русинôв.

Айбо вплыв чужых языкôв не быв настôлько сильным, обы наш язык стрáтив головні, характерні лем русинам, осóбенности. Склóнность нашого языка до простоты, плавности, милозвýчности ярко отділяєт єго от дóста по-хожых сусідськых славянськых языкôв – сербського, хорватського, словаць-кого, македонського, великорусского, бѣлорусского и украйинського.

Великый дар русинам от Бога, же Божественна Софія (Премудрость) увыйшлá в русинськый язык из часôв свв. Кирила и Мефодія, перебываючи и до днесь в самому сердічкóви нашой русинськой бисіды.

До днесь подкарпатські русины — нарóд, котрый церковно-славянськый язык у богослýженію сокотить, як зіницю óка. А сим дѣлом присокотився нáми и наш дрéвньый славяно-рýсинькый язык Карпатськой Руси − колыскы восточного славянства и карпато-руського востóчного християнства. Історична дôля ся розпоряди́ла так, же русины и наш русинськый язык мали вже давно щезнути. Се и є ото русинськоє етночудо в центрі Європы!!!

  1. 1. Звук

Звук — йсе май мала, єдиниця речевого пóтока, яка приймаєтся ухом. А буква являєтся лем графічным значенієм звука на письмі, то є, подáяка купность линій (партиць) и рисункôв. Терміны «звук» и «буква» недопустимо змíшовати. Звукы произнóсятся и чýются, а буквы пишутся и читаются. Иншакі односины невозможні: букву не мож произнéсти, проспѣвати, проговорити, продекламовати, єя не мож и учýти.

Буквы не бывают ни твердыма, ни мнягкыма, ни глухыма, ни звонкыма, ни ударныма, ни безударныма. Буква у русинов може быти єдна, а звукы два (ѣ-і и ї,  ô=ÿ-ü , у, ю). Всьо йсе – суть характеристиками, что относятся ид звукам. Именно мҍра добрóтности звука може ýзначити выбор буквы.                         Звукы суть в любому языкови независимо от того, ци має ôн письменность ци ньит. И хоть звук – се май менша, недҍлима языкова єдиниця, айбо для соєдиненія имҍ́ют значеніє не вшиткі языкові звукы, а лем такі, при зміні якых змінюєся значеня слôв и их форм. Сякі звукы называются фоне́мами.

На отмҍну от другых языковых єдиниць (морфе́мы, словá, словозєднаня, изреченія) звук сам по сốбі не має значеня. В тот же час екзистенція звукôв нерозрывно зязана из значимыма єдиницями.

Функція звукôв в языкови нацѣ́лена на забеспеченя возможности общенія межи людьми и зводится ид формóваню и розлуці морфéм и слôв.

Позицийôв называтся условіє произношенія звукôв, які задаются їх положенієм по отношенію до сусíдньых звукôв, ид ударному складови, ид началу/кôнцьови слова. Различати слова́ (морфе́мы) можут лем ті звукы, котрі наділéні спосôбностьôв  стрічáтися в єднôй пози́ційи.

Ра́зниця в произношеніи такых звукôв замічаєтся носи́телями языка на отмҍну от другых звуковых особенностей.

 

  1. 2. Звуковый склад русинського языка.

Русинськый алфавіт назы́ватся кири́личным и має 36 букв.

Из них для обозначенія согласных звукôв хôснуются 22 буквы: б, в, г, ґ, д, ж, з, й, к, л, м, н, п, р, с, т, ф, х, ц, ч, ш, щ.

А 11 букв служат для обозначенія гласных звуков: а, у, о, ы, і, є, я, ю, ё, и, е.

Плюс ид сьому ь (мнягкый знак), якый сам не має звука, лем помнякшує перéжу букву. Но пак лем «ҍ» и «ô» у́бороли собі право.

Межи фонетичным и графічным видом слова може быти зеркальна отповíдность: [мачка] мачка (кошка). Но така отповідность не мусáйна:

В слові [п’ат’] три звука, а запúсуєся онó четырьмá буквáми – пять. Буквы владҍют многозначностьôв, котра упознаєтся, аж извҍ́стні сусідні буквы / пропускы.

 

  1. 3. Особенности и характеристика системы гласных звукôв.

Звукы ся ділят на голосні, при твореню якых вôздух свободно проходить через гырта́нку, не стрічаючи перепоны, и приголосні, при твореню якых вôздух стрічáє якусь преграду. Звук, графічно изображе́ный на письмі, называться бу́квôв. При докладному изученю звукôв є потребность передавати їх на письмі из ушиткыма одтінками. Для сёго хôснуєся фонетична транскрипція.

У складеных словах може быти основный и додаточный наголосы. Додаточный наголос позначатся вертикальнôв рискôв здóлѣв позад гласного: Напримір, [двастокіло’вый];

Кой поникаву дôвкола    —      [Кой пони’каву довко’ла

Туй земля усягды моя.    —      Туй земл’а ус’а’гды мо’jа]. (+І. Калинич).

У русинському языкови хôснуєся 7 гласных звукôв: а, о, у, и, е, і, ы, плюс 5 йотованых: є (йе), ё (йo), (йі), ю (йу), я (йа). и дві специфічні буквы и отповідні им звýкы ѣ, як старый дифтонг -іє  (і и ї) и ô довгоє оу (ÿ, о, у);

(А ÿ=ü и у; î=ü и ю; не войшли в алфавіт), хоть без якых и неповна автентична передача красоты и фонетичной оригінáльности всіх оттінкôв русинського языка, но упрощена.

Активно хôснуют русины и йотованоє –и=йи (пойúти, млойúти, дойúти), айбо без отдільного діакретичного знака. Так што русины мають 6 йотованых звукôв, но лем 5 йотованых букв.

 

3.1. Характеристика системы гласных звукôв.

[а] – открытый, нелабіалізóваный звук. При артикуляціи [а] язык напряже́ный, нижня щелепа припу́щена, кốнчик языка дотуляєтся до нúжньых зубôв. Звук [а] не поддаєтся редукціи, т.є. не тратит выразности у безударнóй позиційи, идентичный, аналогічный за вы́мовôв звукови [а] в славянськых и романо-германськых языках: Адам, ладан, бавитися, зваряти, ба́тром, Латориця, катра́н.

[у] – закрытый, лабіалізóваный звук заднього ряда. Для артикуляціи [у] губы заокруглені и ýсунуті вперед, язык находится у заднюй части рота. Подобный до отповідного звука [у] под наголосом у славянськых, а также [у] в романо-германськых языках: бучок, онуча, папуча, струкы.

[о] – голосный за́днього ряда, дóкус закрытый, лабіалізóваный. При артикуляціи [о] язык находится в заднюй частині рота, кốнчик языка припу́щеный, губы овально заокругле́ні: сокач, сочи́ти, попри́ґа, подаме́нт, пóстити, óболок, полотнó, пóливка, горни́ць.

[і] – нелабіалізóваный закрытый голосный переднього ряда. При артикуляційи [і] середня частина языка поднята до поднебіня, кốнчик языка – коло нижньых зубôв. Губы розтягнуті. Напримір: биціглі, цúркус, цíле, міриґы, віровати, уцірятися, вíнчанкы.

The peculiarity of the Rusyn [і] is that this phoneme does not soften the preceding consonant in some words and sounds like [и]: лíжа (ski), тíтула (title), but could soften in such words as літо (summer), лінивый (lazy), тінь (shadow), німець (german).

The Subcarpathian Rusyns learn that pecularity in the childhood from their first words and do not feel any trouble with the softening and the tension of pronunciation of consonants that follow [і]. This sound is nearly out of use in the beggining of words eccept nouns of foreign origin Іоанн (Ioann), Єрусалим (Jerusalem), Ігор (Igor), індик (turkey-cock).

[е] – labialized open vowel of middle row, of middle height. The tongue is not tense and the middle part of it is the most active. In the stressed position it is more tense, in its articulation and pronunciation is like Ukrainian [е], Russian [э] or Romance-Germanic stressed [е]: вéричися (throw oneself), пéститися (to caress), пелéнка (diaper), лем (only), леквар (jam), перст (finger), тeлек, пeтик (vest).

In an unstressed position it is under the influence of stressed neigbouring syllables and is pronounsed like sound [и]: пелеихатый (curly), палеинка (diaper), пеикарня (bakery).

[и] – not labialized, an оpen vowel of the front row and middle height. It is pronounced without tension, with ease. In its articulation is like Ukrainian [и].

  1. g.: видит ми ся (it seems), пиловатися (to hurry), рипатися (to move), поливка (soup), годинка (a watch), лакомитися (to feast on). In Russian and other Slavonic and Romance-Germanic languages this sound is not found. For a better pronunciation a lot of words begin with the letter [и], which is non existant in the Ukrainian or Slovakian languages: иппен (always), ид (to), инакый (different), иншак (distinkt), изирь (thousand), иззябстися (get cold), имити (catch), ипный (able). But under the influence of the Ukrainian language many the Rusyns pronounce this “и” like “і”.

[ы] – not labialized, of back row, midium height, not tense, does not soften consonants. Russian analogue [ы], in Ukrainian of such a sound does not exist. E.g.: быля (corn sticks), пытати (to pat), лыкавый (no), сын (son). Tipically nouns in plural have the ending —ы: рокы (years), книжкы (books) and дербанкы (hips). Characteristical is that nouns in plural have flexion —ы: рокы (years), книжкы (books), дербанкы (shepshuna).

Notice that it is imposible to reproduct phonetical feature of the Rusyn language by means of grammars of neighboring peoples.

Особенность русинського [і], што ôн у подобнôй позиційи у дакотрых словах не помнякшуєт согла́сный сперед се́бе, бо звучит наближено до [и]: лíжа, тíтула, лінґвіст, тотí, но помнякшуєт у такых традиційных словах, як літера, літер, література.

Хоснователі русинського языка – подкарпатські русины – тоту диференцію засвôюют у діти́нському віці из первыма словами, завто не чувствуют ниякі неудобства, по тяжкости и точности мнягкого вать твердішого произношенія согла́сных сперед [і]. Сись звук майже не хôснуєтся вначалі слôв, бо у такôй позиційи, як правило, хôснуєтся [и], окрем немногых слôв – “имен собственных” иноязычного происхожденія, у котрых рóзлучно чуєся [і]- Іоанн, Ієрусалим, Ігорь, індик.

[е] – лабіалізованый открытый голосный серéднього ряда, серéднього поднятя. Язык ненапруженый, май активна єго серéдня часть. У наголошенôй позиційи произноситься твердо, за артикуляційôв и звучанієм похожый на украйинськый [е], россійськый [э] вать романо-германськый наголошеный [е]: вéричися, пéститися, пелéнка, лем, леквар, перст, тéлек, пéтик. У ненаголошенôй позиційи поддаєся вплыву голосных сусідськых складôв (редукуєся), майбôльше уподобляєся звýкови [и]: пелеихатый, палеинка, пеикарня.

[и] – нелабіалізóваный одкрытый голосный переднього ряда серéднього поднятія. Произноситься легко, без напруженя. По артикуляціи похожый на укрáйинськый [и]. Напримір: видить ми ся, пиловатися, рúпатися, пóливка, годúнка, лакомитися. А в великорýсскому и другых славянськых, романо-германськых языках ідентúчного звука не є.

Для благозвучія и лéгкости многі русинські слова, в тому числі союз «и» начинаются на [и], чого неє в украйинському авать словацькому языкови: и́ппен, ид, и́накый, и́ншак, и́зирь, иззябстúся, имити, и́пный.

Днесь многí молоді русины выговорюют йсе “и” вже блúже до “і”, што не є проблéмôв.

[ы] – нелабіалізованый, заднього ряда, середнёго поднятія, ненапруженый, приголосні не помнякшує. Аналогічный великорусскому [ы], в укрáйинському такого звука не є. Напримір: быля, пытати, лыкавый, сын. Характерным є вто, что у множині часто мають флексію —ы: рокы́, книжкы́, дербанкы́.

 

У позыченых великорýсских и украйинськых словах русины стали хосновати предлог – «вы», хоть и не характерный для русинського языка, но самі ті слова русины русинізовали. Напримір: выборы (замісто «вибори»).

 

3.2. Приміры до гласных А, О, У, Е, И , І, Ы, ҍ:

/а/: áкац, Андрій, áршôв, вáриш, лáвор, кутáч, кымáча, ґерендá, парадúчка, бесідовати, ґанч, Ардáново, ціфрóваный;

/е/: вéричи, пелúвня, лéквар, фест, полýденок, студéный, кéртик, генґер, бештильова́ти;

/и/: прияти, пиловатися, иппен, иншак, нич, серинчлúвый, жаливляный, ньит, видúмо, пúла, тирьхáти;

/і/: фіриґы, фіґльовати, міщух, мінта, ріхтовати, рінь, бицíґлі;

/о/: Водóщі, боґач, вонкашньый, бокораш, гойкати, горниць, бочкоры, дóраз, монúсто, дóста;

/у/: бýтор, гудакы, бунда, ґумакы, дýркати, пýшка, стрýча, сулаґ, цуріґати, убаляти;

/ы/: Сись звук русины произносят гибы середньоє межи русским «ы» и украйиськым «и»: бы, вымова, ажбы, барнастый, быстриця, вся(г)ды, вышше, дыня, зычати, нарубы, бырька, мыкати, кылы, гыкати, выти, тыти, лыкавый, фыркати, дырба, тыкатися, гибы. Бых, была м, крыти (верх), грызти, выти, стыти, ýмыкати.

/ҍ/: (Хоснуєся у старых текстах, авать у высокому стильови).

Хлҍб, Благовҍщеніє, вҍденіє.

 

3.3. Хоснованя гласного звука ҍ ять (як «і» и «ї»).

Буква ҍ (ять) є в церковно-славянському языкови и в русинському –изначально, а тому історично законна и для нас, русинôв.

Буква «ҍ» хôснуєся русинами часто у текстах з высокым стильом, в цитатах, отрывках текстôв из древньых славянськых письменных памняток, документôв – для идентичного передачі написанія текстôв, а также у оригінальных історичных русинськых текстах за пожеланіями авторôв (напримíр, у поетичных творах поета М.Кеміня):

проповҍдовати, всҍх. тҍх, лҍт, завҍт, родинҍ, на мҍстҍ, на горҍ, єҍ, ҍда.

В русинському языкови при желанію автора «ҍ» заміняєтся на «ї» и «і», што прийнято и в сюй граматиці. Айбо, констатуєме, што без ять фест ускладнюєтся правопис.

ҍ (ять) – як /і/: в середині (рíдше в конци) слóва чúтатся як «і»»: вҍровати-віровати, рҍзанкы-різанкы, ýзвҍдати-ýзвідати, всҍм, тҍм, лҍнь, тҍнь, лҍто, сҍро, бҍло, нҍмець;

/ҍ/ (ять )– як «ї (йі)» на почáтку и в кôнцú:

тебҍ=тебі, єҍ=єї, ҍжак=їжак, ҍда=їда, твоҍ=твôї, своҍ=свôї,  ҍм=їм, Миколáҍв (їв), стрыҍв (їв), маҍ (ї)вка.

  1. Йотовані гласні звукы.

У русинському языкови є 6 йотованых звукôв: йе=є, йі=ї (ҍ), йу=ю, йа=я, йо=ё, и оригінальноє, лем русинськоє, «йи».

До увагы не береме 7-мый йотованый звýк ы, бо лем єден раз ся хôснуєт при назвах букв русинського алфавіта (йы).

4.1 Йотовані є(й+е), (й+і), ю(й+у), я(й+а), ё(й+о).

/є/: єднакый, встає, загоєный, вєдно, Трієр, благословеніє, Богоявленіє, єя, єдиный, євнотанка, Єнив, пєса, уєдиненый, затаєный;

Напримір: Ты єднáкый из ним. Отец встаєт и каже: палець ся мôй загойúв. Вєдно из нами быв пан Трієр из Даніи. На Богоявлéніє йдемé сятúти воду на Уж. Єколи му сидіти без роботы.

/ї/=йі=ҍ На сисю йотовану у русинôв дуже мало слôв: їдьиня (їда)-ҍ́диня; їдак, їмати (имати), заҍда́тися, єҍ́, їхати, їжак, наїстися; твôї, мôї, їрка(зошит).

Напримҍр: Не хочу ся из ним заҍ́дати. Єя мати−моя тютка. А ҍжа́к ся не бойит никого. У хворого (битіжнóго) має быти доброє ҍ́дьиня. Тво́и и мо́и діти біюь нашых дітей.Треба ҍ́хати дому́в.

Стара русинська флексія до прилагательных женського рода была –завто и в новôй граматиці хоснуєме у цитáтах подовженоє «–ой»:

зелена-зеленой, червена-червеной, лилова-лиловой.

Айбо історично-юридичный термін-назву края в род. змінникови «Подкарпатськой Руси» хоснуєме лем по-старому.

/ю/: зюдити, юй, Юря, юній, Югас, шлюпкатися, цюльоватися, пестюнка, нюпати, блюдо, маю, клюсіти.

Окремі слова: пію, бію;

Напримір: их діло было−зюдити молодых. Дітвак ся шлюпкав у воді. Дітинка-пестюнка.

/я/: пасія, неборята, наяти, мадяр, кляґатися, ярьовати, пасуля, угля, ззябстися, цятка, сяченый, ячати, йзясь.

Позад губных б, м и п буква я просить собі помóчну букву н и л: рыбляча масть, мнясо, мняч, мняцкати, вспомнянути, кыпляток, сплячый. Н: піяный, піявка, піяц, піяр, копія (од копіє),

Напримір: Мáти легґіня-велика пасія; (Русин. співанка). Обы почати ярёвати треба нáяти чоловíка. Любив покушати сперву сяченої пáскы. (Д.Воздвиженськый).

/ё/: — Хôснуєтся русинами: для легшой передачі церковно-славянськых слôв на “его” по історичному принципу за ЦСЯ, обы легко спóзнати староє произношеня: ЦСЯ “Его” — русин. Єго. ЦСЯ “твоєго”- русин. твоєго;

ЙСЯ “знáємый”- русин. знайомый; ЦСЯ “Господнього”-русин. Господнього; ЦСЯ «взаєм» — русин. взайом. Поженилися на взайом. Примір: Жона привратниця была знайома Петрови. (Єванґéліє). Іван и Марія побралися на взайом. Твоєго сына похвалили люде.

4.2. Йотованоє «и». «и» with “й”=й+и).

– ЦСЯ. “твоєй”- русин. твôёї (може хосноватися у бесіді стягнена-курта форма твôї);

– и для упрóщенія созвучія /йо/ на /ё/ или наоборот: всё, ёго, ёму, твоёго, своёго, лёгати, вышнёму, нижнёму, облёпкатися, сёму, сёй (сей),  лётчик, валёк. Но легко может быти туй замҍна на ьо – вальок.

Но без «ё» пишеме слова: Йосип=Іосиф, Йôвшка, район, Хайон, Нью-Йорк, Йолана, Йовжі;

 

4.2. Йото́ваноє «и».

Русины ци не єдинственный нáрод у світі, што хôснуєт унікальноє йотованоє [и] у бу́льше як двасто (200) словах, но без особного позначеня новым діакретичным знаком, обы не увелúчовати число букв алфавіта.

Напр.: пойúти, гойúти, олайúти, дойúти, двойúти, Марíйин, имúти, млойúти, тайúти, ройúтися, стрóйитися, фрайúрка, Гафíйи (Дательный змінник), двойúтися, Кáйин, Йúйзушко, стóйить, тройúти, гнойúти.

Я любив у дітúнстві поолáйити хліб. То не дівка, што не мáє фрайúра (Русин. співанка).

Єлизавéта тайúлася пять місяців. (Єван. од Лукы)  Гафíйи ýділили землю. Діві Марíйи складáлося у сердцю всьо, што вúділа и чула. (Євангеліє).

Йотованоє «и» = [йи] хôснуєме и як показник дательного змінника (кому? чому?) назывникôв-существительных из флексійôв [я]: течійи, Марійи, пасійи, обы отрізни́ти от нього родительного змінника (кого? чого?) течіи, Маріи, пасіи.  Напримір: Марíи  дóма не є, а Марíйи хотіли дати зéмлю.

В русскому и словацькому языках звукосполука [йи] не хôснуєся нияк, бо они́ не мають вообще звука “и”.

Беручи до увагы вымогу етимологічного принципа, у многых русинськых словах не пишеме голосну [и], котра розлучно чуєся при вымові:

  1. При чередованю голосных [е], [и] у коренях слôв: серце-серця, церкви-церьков, смерть-смертельный, небо — на небі, земля — на земли, бере-забирати.
  2. 2. Но у коренях слôв: тинґириця, тирьх, вирьх, и им подóбных, у котрых розлучно чуєся [и], а утворити форму, у котрой бы на місті той глáсной звучав [е], не трафляєся, пишеме букву [и]. Кирниця, тиркилянка.

 

  1. Так само пишеме [и] и у суфіксах назывникôв-существи́телных: горни́ць, кляґани́ць, вінúць, кони́ць. До́брі дҍ́ти вінúць, а злі–кони́ць.
  2. А у суфіксах прилага́тельных: малúнькый, золотúнькый, товстúнькый, кваснúнькоє, зостаєся также буква], аж она́ под ударе́нієм, бо и́ншак была бы вели́ка и непопра́вна утрáта фонетичной ориґінальности на́шего подкарпа́то-руси́нського языка́.

Аж нáголоса на нюй не є, то пишеме бýкву (е): сíренькый, бíленькый, мúленькый.

  1. У назывника́х-существительных, котрі позначают осо́бы яко́йись сферы дҍ́яльности вать носи́теля яко́гось дҍ́йства, ава́ть абстра́ктноє поня́тіє, отповҍ́ідно до етимологі́чного при́нципа, пи́шеме суфікс –тель: Спаси́тель, учи́тель, буди́тель, прави́тель, дари́тель, множи́тель, числúтель, служи́тель. Но произнóситься сись сýфікс все яктиль.

Примі́тиме, же хôснуют йото́вану «и»–«йи» осо́бенно русины́ подкарпа́тські. Бо русины́ Слова́кіи и ле́мкы-русины́ Лемковщины в По́льщи, осо́бенно молоді́, под ти́ском лати́нікы, утра́тили у многы́х слова́х бу́кву «и». Тому́ они́ да́коли ле́гше хôснуют замість йото́ваной «и» буквôв «ї»: Пойити-поїти, млойити-млоїти, дойити=доїти, спойити-споїти, тройити-троїти, мóйим-моїм, стрóйити-строїти.

Приміры: Подойúти корову−то вели́коє діло. Я сво́єму ня́нькови все двойúв–каза́в ємь му на «вы». Движо́к-мотóр чáсто тройúв, бо єдна́ свҍ́чка не роби́ла. Зрáна штôсь ня млойúло. Тре́ба спойúти раздҍленых. Мóйим знакóмым то извҍ́стно. Злі лю́ди спойúли мóлодеж палинкôв. Гафі́йин сын — адвока́т. На крайú не сидú. Свóйим дали́ робóту, а Марíйина дîвка му́сила óкрайиць хлҍ́ба заробля́ти за мéжами Укра́йины. Напойúти хоть чашôв студéной воды́. Присвóйити чужóє. Рáна ся має загойúти. Порося́тко тре́ба напойúти. Потрóйилися результáты. Пчёлы ся поройúли.

 

  1. 5. Система согласных звукôв.

5.1. Характеристика согласных звукôв.

[Б] — губно-губны́й, взрывны́й, зво́нкый, не оглýшуєтся межи согла́сныма авáть в конци́ склáда: бабôвка, бáлта, бизу́вно, бубнáш.

[В] — губно-губны́й (білабіа́льный), сонóрный у пози́ційи перед согла́сными и гла́сными, окрем [і], перед котры́м произно́сится из участьôв ни́жніх губ и ве́рхніх зубôв (як губно-зубный): вадáска, валю́х, ва́тра, влады́ка, вôздух, вся́ґды, вшúтко, айбо: ві́нчаня, вінчо́ваня, вҍ́руючый, вҍща́ти.

[Г] – утворюєтся в порожни́ні гырта́нкы, кôрінь языка́ оттягуєся назад и зближуєтся из задньôв стінкôв, из-за чого укорóчуются мязы задней стҍ́нкы гыртáнкы; гыртáнный, щҍ́ль, фрикати́вный (от лат. fricarі — терти, воздух треся в стҍ́нкы гырта́нкы, прохо́дит через щҍль гырта́нкы): га́йник, га́мішный, горни́ць, гра́нь, грибі́злі.

[Ґ] – гыртанный, прорывный; утворюєтся поры́вом во́здуха, якы́й поза́д затримкы органами дыханія урываться через гыртанку, трафляючи на перепóны; ко́нчик языка поднятый до поднебіня, айбо не дотулятся до нього: бо́ґар(ь), ґа́вра, ґеле́тка, ґеренда́, ґеше́фт, ґумакы́.

Аналогі́чный звук є в великорýсскому языкови (Георгий, гора, горький), а останньый час, майже неоправдано, и в укрáйинському на пару слôв: (ґанок, ґедзь, ґандж, ґвалт, ґрунт).

[Д] — передньоязычный, прорывный; активный орган в артикуляційи – ко́нчик языка́, напряжéный, при єго артикуляційи утворюєтся змычка языка из поднебіньом, через яку проры́ватся струя ýдыхованого вôздуха: да́ґде, дара́бчик, дарóваня, дôвг, довжáнка, дôкус, дóраз, дáвка. Звук [д] може произноси́тися мня́гко у пози́ційи перед [і] и йото́ваныма (дю́ґати, дя́ка, дялазова́ти, дялôв, дітва́к, дірá, діти́нство, дяпло́вы).

Особенностьôв руси́нського языка є: да́коли перед [і] звук [д] произносится твердо: діля (підлога, пол), дінерка, дівот (мо́да), айбо мня́гко у такы́х слова́х, як собы́тієподія, удíти, и да́котрых дру́гых.

Предло́жено ті немно́гі слова, котрі́ у русинôв имҍ́ют твердо́є чи́таня ле́гше нам подати́ окре́мым спи́ском и запамнята́ти, чим засміти́ти всі тексты помнякшовальнôв буквôв «ї«[8].

[Ж] – апікальный (apex – ко́нчик), передньо-поднебінно-зубный, звôнкый, шиплячый; ко́нчик языка поднятый идгôрі и зближуєтся з вирхньыма зубами: жебалôвка, жилавый, жона, жаливляный, Залуж.

[З] — щільный (фрикативный), при произношенію струя ýдыхованого вôздуха выходить через утвôрьовану артикуляційныма органами щіль: зáбава, замішка, зáга, завічáти, грéзно, кáзаня, запястя, зафунґовати, зостáтися, зúркати, позирáти, кôзьый.

[Й] — палатальный, середньо-язычный, при произношенію середня спинка языка подниматся до твердой части поднебіня: май, файно, фійôвка, йôйкати, пôй, йимúти, олай, вуйна, найманый.

[К] — прорывный, глухый, задньо-языковый, при произношенію кôнчик языка подни́матся до поднебіня, айбо не доту́лятся до нього: комани́ця, коменáрь, кіть, кы́ватися, у́йко, костовáти, косúця.

[Л] – передньо-языковый соно́рный, утво́рюєтся при змыка́нію конца́ языка́ з альвео́лами авать з пере́дньым кра́йом поднебіня: поливка, плафон, пиловатися, лыкавый, лазиво.

Особенностьôв русинського языка є вто, что перед гла́сным [і] у руси́нському языко́ви звук [л] мо́же звуча́ти не лем мня́гко (Бáлінт, лíга, плíшка, лíпше, лҍ́с), а и твердо: ліжова́тися, лі́мнґарь, лі́тер.

 

Мнягкый [л] – середньо-язычный, утворюєтся наближенієм за́дньой ча́сти языка́ до за́днього поднебіня: поліви́ти, лҍ́пше, кляґани́ць, лячи́.

[М] — губно-губный (білабіальный), соно́рный, утворюєтся зтýленьом губ: чомола́да, ма́лтер, мня́цкати, кру́мплі, мета́ти.

[Н] – середньо-язычный, соно́рный, утворюєтся при зтуленю кôнчика языка́ з внутренньôв поверхностьôв верхніх зубôв, прохо́д для вôздуха утво́рюєтся опýщенієм языка́, вôздух выходит не лем в ротову́, ай и в носову́ порожни́ну: пóрфін, дога́н, áндека,  хосновáти, пáрна, пýщиня.

[П] — губно-губный, прорывный, при выслові стуляються губы, через які прорываться струя ýдыхованого вôздуха: погáр, рáпавый, прúсташ, прáйник, палачінтôвка, попрúґа.

[Р] – передньо-языковый, вібра́нт, фрикати́вный звук, утворюєтся в процесі послҍдовного змыканія и размыканя межи́ зогнутым идго́рі кốнчиком языка́ и альвеолами (язык вібрує): ріпа, рішкáша, вáроватися, капýра, керт, рисильовáти, кертúця, крúжма, крéденц.

[С] – альвеоля́рный, фрикати́вный, глухы́й; при артикуляціи сьо́го зву́ка образуєтся щҍль межи́ языко́м и альвео́лами. Зу́бы ле́гко стиснýті, гу́бы растягнýті: досігáти, со́нічко, псовáти, серсáма, салаш.

[Т] – передньо-языковый, прорывны́й, глухы́й, утворюєтся при сту́леню кốнчика языка з поднебіньом: тáбла, тáйстра, тáнір(ь), тáшка, тварь (лице́), тáпша, тúрня, тúйка, топáнкы, тýньо, тýрня, ты́чка.

[Ф] – фрикати́вный, глухы́й, губно-зубны́й, тверды́й (у пози́ційи перед [і] наполóвку помнякшеный): фа́йно, фа́йта, фами́лія, фа́ра, фатôв, феде́лка, фертáль, фúйдер, фúйк, фи́йса, фі́ґля, фійôвка.

[Х] – фрикативный, задньо-язычный; при єго вымові ýдыхованый вôздух проходит через щҍль, утворéну межи стінкôв гыртанкы и задньôв частинôв языка (у позúційи перед [і] наполóвку помнякшéный): хавчáти, ха́ща, хы́жа, хосéн, хосновáти.

[Ч] – передньо-язычна глуха, наполóвку помнякшéна африкáта; активна передня часть языка, отрываючися от поднебіня, утвôрюєт на ку́ртый час прохо́д для вôздуха (наближатся до зôллятой вы́мовы согла́сных [т] и [ш]: чад, чалова́ти, чúтаво, чапнýти, чекáн, чиля́дник, чúлядь, честóваный, чир, чиря́ти, чинґôв, чомáґ.

[Ш]– апікальный, фрикативный глухый передньо-язычный звук; при єго утворенію струя вôздуха плавно, без рывка, з шумом проходит через щҍль, что утвôрюєтся межи́ передньôв частьôв языка и поднебіньом, кốнчик языка поднятый идго́рі и зближуєтся з вéрхніми зуба́ми: ша́нц, шара́ґлі, шва́блик, швакну́ти, шефтова́ти, шина́, ши́нґла, шікôвный, шла́єр, шмáрити, шôвґор, шôвдарь, шпарґúйт, шпáрґа, шпарка, шпуровáти, шлі́пер, штрі́мфля, штрýбка, шу́тер, шта́нґа, шта́ція, шал, ші́фа, шіфанéр.

[Щ] – передньо-язычный, утвореный зôллятыма двома звуками – [ш] и [ч], які при выслові, слҍ́дуючи єден за другым, асимілюются, у зôллятый ку́ртый прорывный [щ]: щава́, щап, щи́кати, щи́пкати, щ́ітка, ще́рблик, щедро́ваня, пу́щеня, щщі́ня (крещеніє дітинкы), щщеза́ти.

 

5.2. Характеристика системы согласных звукôв

за разныма признаками

Соглáсні класифікуются за такы́ми при́знаками:

1) з участьôв шума й голоса у их твóренію;

2) за мҍ́стом твóренія;

3) за спо́собом твóренія.

 

5.2.1. З участьôв шума й го́лоса у творенію

поділяются на основні групы:

а) звôнкі – утвóрéні з участьôв го́лоса (б, г, ґ, д, дж, з, дз, з);

б) глухі – утвóрені з участьôв шу́ма (п, х, к, т, ш, ч, с, ц);

в) сонóрні – утвóрені з участьôв шума и голоса, айбо переважат у них голос, что их приближаєт до гла́сных (л, р, м, н, в, й).

5.2.2. За мҍ́стом творенія поділяются на основні групы:

а) Губні. При их произнóшенію май активну участь берут губы, что творят переграду на путьо́ви удыхованой струи́ вóздуха.

Губні дҍлятся на губно-губні (б, п, м) и губно-зубні (ф, у даякых позиціяхв). Звук [в] у пози́ційи в конци́ слова, перед согласныма, а также перед гла́сными, окрем [і], произносится як губно-губный (білабіа́льный) соно́рный (быв, мав, влады́ка, вся́гды, вада́ска, вши́тко, во́здух), а перед [і] произносится з участьôв нижніх губ и верхніх зубôв – губно-зубный (вҍ́нчаня-вҍнчаніє, вҍнчо́ваня, вҍ́ра, вҍ́руючый, вҍщова́ти).

б) Передньо-язычні. Утворюются при наближенію ко́нчика языка́ авать єго переднюй ча́сти ид вéрхньым зуба́м.

Передньо-языкові дҍ́лятся єще́ на зубні (з, с, дз, ц, д, т, н) и поднебінно-зубні (ж, ш, дж, ч, р, л).

в) Середньо-язычні (при єго утвóренію сере́дня часть языка́ приближаєтся до твердо́го поднебі́ня) – й.

г) Задньо-язычні (при их утвóренію активна задня часть языка): ґ, к, х.

д) Гырта́нный, вать фаринґа́льный (от гречеського pharynx – гыртанка) – г. Сись звук утвóрюєся в порожнині гыртанкы, при єго́ произноше́нію гырта́нка зву́жуєтся, а ко́рҍнь языка́ ду́же оття́гуєтся назад.

5.2.3. За способом творенія

согласні дҍ́лятся на: Прорывні (б, п, д, т, ґ, к) – при произношенію их органы артикуляціи утврюют змычку, через яку проры́ватся струя́ ýдыхованого во́здуха;

5.2.4. По тве́рдости и мня́гкости

В руси́нському языко́ви є цілы́й шор согла́сных, котрі́ можут произноси́тися мня́гко вать тве́рдо.

При помнякшенію согла́сных передня частинка языка́ наближаєтся до твердого поднебі́ня. Мҍ́сто творенія тверды́х согла́сных при их помнякше́нію не мҍня́єтся.

           Тверді                            Мнягкі

          /з/      завто́                   /з/      ззябсти́ся

          /д/      дарáб                    /д/      дю́ґати

          /л/      лýфт                    /л/      лю́ди

          /н/      нôвта                   /н/      ня́ньо

          /с/      сула́ґ                     /с/      вся́кый

          /р/      рéндешный          /р/      ря́ндя

          /т/     тúнта                 /т/     тя́мка

          /ц/      царь                      /ц/      ця́тка

 

5.2.5. Фрикати́вні (в, ф, г, х, ж, ш, з, с, й)

–ýдыхованый вôздух проходит через узкý шпару (щҍль), што утвóрюєтся артикуляційныма органами: Вафлі, глухнути, Ян Жишка, зôвсім.

5.2.6. Змычно-Проходні (м, н, л, р)

– при произношенію их на момент змычкы артикуляційных органôв утвóрюєтся щҍль, через яку и проходит вôздух, при тому не чувствуєтся значны́х прегра́д, котрі́ бы відчýтно заважали прохóдженію вôздуха. Звукы [м], [н] называ́ют єще́ носовы́ми, бо струя ýдыхованого вôздуха проходит не лем через ротову, а й через носову порожнину. Звук [р] за способом творенія называют єще́ вібра́нтом, бо при єго утворенію ýдыхованый вôздух вібріруєт:  Ста́рый па́нтлик, кантя́, ста́рый млин.

5.2.7. Африка́ты

Африкаты (ч, ц, дз, дж) – утворюются поє́днанієм прорывного и африкативного согласного, айбо се не два зєднані межи собôв звукы, а єден – из складнôв змычно-прорывнôв артикуляційôв. В звукови [ч] – зôлляті два приголосні [т] и [ш];

[ц] – зôлляті звукы [т] и [с];

у звукови [дз] – зôлляті звукы [д] и [з];

[д] и [ж] – зôлляті в єден звук [дж], котрый одрізняєся от подобного єму у даякых другых славянськых языках, бо звучит докус як єден звук [дж] =ђ (сербськый знак). Притому, ôн має помнякшеноє произношеня [дж|]: джем, джими́ґа, джміль, Джа́нда, джéрга, Джу́рджа, джа́стик, джо́мб.

5.2.8.Мнягкый знак.

“ь” (мнягкый знак) не є окремый звук, а хôснуєтся лем для помнякшенія спередньой буквы: лінґарь, фіґльовати, ýдкіть, ганьбливый, мірьковати, лҍнь, пень, день, десь, фіґлярь, бджолярь, інвентарь, днéська.

Он и робит, и учит, и мóлится. Мастьôв намастили грҍ́нку хлҍ́ба и посыпали су́льôв.

Се лем ка́лька из то́го. Кýлька ся качáла по подáментови. Ма́чка ся легúнько вкоти́ла – має три малúнькі мáчата.  Дôлька бы ти была!−співа́ла ма́ти діти́ні. Вульхови́ця заросла́ вульха́ми, а Вільхі́вка –коло рідúнькой хáщі.

5.2.9. Приміры даякых слôв на 22 согла́сні звукы:

/б/: бáлта, бабрáк, бéрдо, цíмбор, бáбратися, бéтяр, брôвза, убаля́ти, убагáти, бановáти, кáбат, бубнáш, бáнда (духовый оркестр), бивный, бандíшта (музыкант), бронзốля, бýхнути, бáчі, бокáнчі, бычá;

/в/: варіха, поліви́ти, вáдитися, кôвдош, кы́ватися, квáртіль, казковáти, варчáти, вар, ва́льок, варахóбити, вважáти (мати поперéдженя: вважай, неборе!), звéричи;

/ґ/ Часто встрҍчаєтся сись звук в русинському языкови на отмҍну от украйинського де недавно насилôв ввели сисю букву на пару слôв ґанок, ґрýнт. Русины же николи и не переставали хосновати сись звук.

Вот неповный список нашых слôв: биґарь, поприґа, пістріґоватый, міриґовати, бінґôвш, біґлязь, шинґла, боґорáш, ґóмбиця, ґарáдичі, битáнґа, ґуґлі, ґáті, ґýля, ґóрґоші, штáнґа, Ванґа, дýнґôв, Банґладéш, лáнґош, ґáнити, ґарáмбоцкы, кляґанúць, скляґатися, ґарантія, танґо, баґаж, бицíґлі, шарáґлі, ґалірь, ґýта, ґерендá, бýрґы, ґелевáч, бíнґôвш, гéнґер, ґенерація, ґырґалка, ґыґатися, ґол, ґыба, Ґилитúй, ґалéтка, ґýбы (колядникы, што ходять из вертепом), ґазда, дюґ=лукавый, бáдоґа, ґалúба, ґембáтый, ґóвбиця, ґрúйда-крéйда, боґрúйда, баґôв, біґлязь, инґидовáти, рíнґля, рíґля (кастет), ґармонія, миґ, маґазин, боґáч, ґазовáти, льо́ґати, фіґля, фіґа, лінґáрь, фара(ґ)лованый, фір(г)áнґы, дюґати, штуґати, боґáч, щýґати, фíриґы, дифтóнґ, ґóмбатися, Ґалаґôв,), мáнґо;

/г/: когут, гуска, Здвигы, благый, гаром-понатроє, годинка, гатіжак, гарпічовка, погар, гадка, гиртикáшный, гурка, гентеш, гôрня, горіниць, горниць;

/д/: дялазовáти, дáрьмо, даяк, одданиця, жирдя, инде, позад, паздíря, видíцькый, дырба(тый), дорóмбы, Дóмбокы, дуркати, дúйжа;

/ж/: чі́жмы, крижма, біжалма, майже, пражити, жмнякати, жебалôвка, жмуток, желізо, жупа, жадáти, жалосливый, жіван, жирдь, жупан.

/з/: змітовати, зарва, запарі, заковязнути, загурятися, показити,

збытковати, залóм, Зýзка, зазирáти (у оболок);

Порунайте наші русинські глагóлы: зúркати (зазирати в зéркало), (по)зерáти (в óболок, окно), нúкати (позерати уважно; от вникáти), глядáти (позирати кругом, никати уважно. росс. всматриваться, искать.

/й/: райбати, айно, не бай, прайник, оныйúнь, файна, лайбик, незбайлúвый, ачúй, кой, най, двойúти, порáйити, твóйим, углайúти, вóйин, олáйити;

/к/: кáзаня, курáстра, кýкер, крятати, кочáн, кôнтя, колобáня, суканúця, сукмáн, сýкарвиця, кестемéн, кéксы, кýрті, кочôня, копôня, крумплі;

/л/: повíла, мáлтер, лáвор, купіль, кривуля, цоркóтало, колóдиця, клянчити, кліпати, клепáч, тéлек, кéдвешный, кылавый, кíло, полівúти;

/м/: подамент, мачáти, крумплі, комáшня, лармовáти, матірь, май, замелдовáти, мáйстер, махльовати, мôчарь, мнясо, мняч, мелай, мняцкати, мирихконіти, мыло, мôст, мýст (жижа), мáсть, имня;

/н/: нúкати, днéсь, нарíськати, онáжити (глагол многозначного дійства), áндека, антóт, Анця, надрагы, нанáшко, нốч, няньо, ньи, ньит, налúваник, надарéмно, нарéмный, наґáнити, нико, наремный, нарікати, нóронч, нийна, ниґда-шуга, нарыв, напослҍдь, нашто, надтятый, нáвилок, монúсто, муряньок;

/п/: псовати (читати мораль), прятатися, палачінта, спилáти, скіпúць, порошаный, портóк, попéрек (назывник и наречник), пóливка, паскýдити, парáдный, пáртіця, пéртися, сподóвиня, спирáти;

/р/: ряндя, ружа, ропá, керт, кôрч, коропаня, кôрмань, киричу́н, позирати, затерпнути, капура, рішкáша;

/с/: студня, сушениця, солонина, серсáма, крóсна, костовáти, спирáти, стучны́й, сукати, мусай, сановати, спіховáти, псавтыря;

/т/: тычка, тыжньовина, туй, туньо (дуже дешево-майже зáдарь), трáфитися, токáн, тéпша, тáрца, танíря, тáлпа, мáточка;

/ф/: фáйта, порфін, фáра (дом), фúйса, куфер, луфт, фійôвка, фанкы, фінджя;

/х/: хôвзатися, хыжа, хаща, крыхту, варахóбити, харúти, парнюх, кыхати, хайдер, рехлик;

/ц/: церьковця, ціле, цáрга, цанґа, цо́кати (копытами), цыргати, цибиніти, покрôвиць, парцела, пáртиця, просôнцвіт, цінянка, киндирúця, кóцка, уцірzтися, цоркати (у оболок), цоркотіти (про бесіду), цируза, цíркус, уціфрованый, цíмент, цуфлаткы, цуріґáти, цáрина, косúця;

/ч/: снóчи, зчаловати, пахнячый, парадичка, чíчка, капчáти, чоломада, чир, чвíрькати, кôчôня;

/ш/: рока́ш, сохта́ш, пáпіш (римо-католик), штрі́мфлі, что, шиліякый, мáшлик, áллаш, рашпіль, што́к, кешéрвешный, шýпатися, штýґати, шпор, ширі́нка (хустка), шуріґовати (дви́гати ногами);

/щ/: щу́ґати, щава́, щéный, щúкати, óщипок, ôща, пищáлка, ищú, крещéный, свíщ (язва, нарыв), щéзнути.

 5.3. Помнякше́ніє согла́сных [н], [р], [л], [т], [д], [с], [з], [ж]

У русинському языкови согла́сні [н], [р], [л], [т], [д], [с], [з], [ж] можут звучати твердо и мнягко вать помнякшено: нốч–нішто, вагон–осінь, фебруар–ярь, стốл–сốль, мốст–вість, мед–мідь, колос–штôсь, вуз–лізь.

Нốч люблят злóдіи, а свҍ́тлый день − чесні людкóве. На вóзови друзі везли отáву. Файный деревляный стốл. Сốль парáнна лем у Солóтвині.

У русинському языкови не происходит чередованіє у суфіксах -чн на -шн: ручник, а не рушник, просонячник, а не соняшник, тогору́чный, а не торішній.

[1]             Сама послідня довоєнна граматика І. Гарайды включала сисю букву ѣ.

[2]             Partly that was preserved by an old people in mountinous regions of Galicia.

[3]             The Rusyn word Зайтися-задовольнитися. Is close to the Ukrainian one обійтися. But the Rusyns use this word in the meaning of поспіховати (to do all about the house), обыйти птицю, худобу etc.

[4]             Rusyn read «Пставáйся»=обставáйся=leave.

[5]             Частично при сокотили ото старі люде у горных районах Галичины.

[6]             Русин. Зайтися-задовольнитися. Близькоє до слова укр.обійтися. Но русины йсе слово хôснують у значеню поспіховати роботу по хазяйству, обыйти птицю, худобу и т.д.

[7]        The sugestions of some linguists to use letter «ї» for the softening of the first letter as in лїс (forest), дїти (children), нїмб (nimbus), дїлити (share), дїла (buisnesses), нїколи (never), was not supported by the majority because it would complicate reading of the texts by the Rusyns youth who have got used to Russian, Ukrainian and Slovac grammers. E.g.: лїс (forest), нїс (nose), Нїредьгаза (Niredgaza), are read by the young as «лйіс» [liys], «нйїс» [niys], «Нйїредьгаза» [niyredgaza]. Eccept for this it would be difficult to write words with “ї”: їжак (hedghog), наїстися (eat up full), поїхати (to drive).

[8]      Предложенііє даякых лінґвістôв хосновати букву «ї» для обознáченія мня́гкости переднёй буквы (лїс, дїти, нїмб, дїлити, дїла, нїколи, не найшла подтримкы у большинства, бо йсе ужасно ускладнило бы читаня текста для моложой верствы русинôв, які вже привыкли до граматикы рýсского, украйинського и словацького языкôв. Напримір слова лїс, нїс, Нїредьгаза, читаются молодыма як «лйіс», «нйїс», «Нйїредьгаза». Кроме сьо́го, прийшло бы ся им тру́дно в написа́ніи слôв из буквôв “ї”: їжак, наїстися, поїхати.